Незвіданий Всесвіт Стівена Гокінга

«Менше знаєш – міцніше спиш». Такі приказки не всім подобаються. Людська цікавість – це ж основний фактор розвитку цивілізації! А ще лінь, але зараз не про це.


Коли печерна людина вперше вирішила подивитися, а що ж там, за тим пагорбом, або коли перші астрономи Еллади поцікавились, а що ж там, за хмарами, ближче до Місяця, чи англійські фізики досліджували, що ж там, усередині атома (добре, що вони розпочали свої досліди з теоретичної частини, а не почали одразу ж розщеплювати атоми – ще один Великий вибух був би нам забезпечений, але тепер у масштабах однієї планети) – тоді з`явилися паростки інтелектуальної еволюції. Людина завжди цікавилась найрізноманітнішими питаннями.

А от «Звідки взялися ми, наш Всесвіт і що там, за його межами, і чи є у нього взагалі якісь межі?» – це те, що хоч раз промайнуло в голові кожної людини. І якби багато з нас не прогулювали б уроки фізики в школі, могли б хоча б частково відповісти на ці запитання. Але ж зізнаймося, хто всією душею любив фізичну науку в школі? Саме для таких людей Стівен Гокінг написав свою книгу «Коротка історія часу» у 1988 році, яка стала бестселером майже зі швидкістю світла (це питання вчений також там розглядає). Здавалося б, фізикою, астрономією цікавляться лише люди в білих халатах, які сидять у своїх вчених залах або в лабораторіях й активно про щось дискутують, експериментують та розгадують загадки Всесвіту. Професор Гокінг довів, що фізика – це цікаво, неймовірно захоплююче, це знання, без якого жити просто неможливо. Учений вкинув у інформаційне суспільство один важливий тезис: фізика – це просто.

Після прочитання «Короткої історії часу» з’являється таке відчуття, що ти все життя займався чимось не тим. Он люди, досліджують планети, зорі, інші Галактики, намагаються з’ясувати, чи є життя за межами чорних дір та взагалі, коли, де, як і чому з’явилася в космічному просторі наша планета разом з нами. Стівен Гокінг виклав матеріал у своїй книзі напрочуд зрозуміло й очевидно, що вчений неймовірно захоплений цією наукою. І це дуже сильно відчувається через сторінки книги. Відверто кажучи, у мене на мить з’явилося бажання кинути журналістику й податися в астрофізики, але потім я згадала, які були в мене оцінки з фізики в школі і я одразу ж заспокоїлася.

Про що ж розповідає один з найвидатніших вчених нашого часу у своїй роботі? (Я б воліла назвати його найвидатнішим серед усіх, але боюсь, що вчені із галузей медицини, хімії чи біології можуть образитися). Це те, про що ми з вами вже чули, але не уявляли, що це може бути настільки цікаво – розширення Всесвіту, чорні діри, народження та загибель всього, що ми бачимо на нічному безхмарному небі.

  Автор присвячує працю своїй дружині Джейн, яка пройшла з ним тяжкий шлях хвороби. Ті, хто чув ім’я Стівена Гокінга раніше, могли не знати, у чому суть його досліджень чи наукових теорій, але вони, певно, чули про його фізичний стан. Майже повністю паралізований геній науки говорить, що його захворювання абсолютно не шкодить його діяльності й сам іронізує: «Людська раса така немічна, якщо порівнювати з Всесвітом, що бути інвалідом — не така вже й важлива річ з точки зору космосу. Переконаний, моя інвалідність напряму пов’язана з моєю популярністю. Людей зачаровує контраст між дуже обмеженими фізичними можливостями та безмежною природою Всесвіту, з якою я маю справу».

У передмові Стівен Гокінг у дружньому тоні пояснює, для кого й чому вирішив написати цю книгу. Він – відомий популяризатор науки й вважає, що звичайні люди приділяють їй недостатньо уваги. Одразу ж попереджає, що в книзі буде використана лише одна фізична формула, яку багато з нас мають пам’ятати зі школи бодай візуально – E = m. Вченомусказали, що кожна включена в книгу формула вдвічі зменшить число покупців. Тому він вирішив писати зовсім без формул. І це, на мою думку, була більш, ніж вдала ідея. Людей, які вважають себе «гуманітаріями» (я прираховвую себе до їх лав), дуже відлякують незрозумілі формули, адже вони звикли, що букви позначають звуки і з них складаються слова, а не визначається швидкість, маса, енергія та розраховуються абсолютно всі  фізичні параметри, за якими ми з вами живемо.

Приємно вразило толерантне ставлення вченого до релігійних людей, яких може зацікавити ця книга. Сам – відкритий атеїст, він з абсолютною повагою пояснює ті процеси та явища, які, згідно з віруваннями, стосувались божественної діяльності. Науковець у численних інтерв’ю говорив: «Я атеїст, тому що наука переконливіша за Бога», а також: «механізм будови Всесвіту тепер настільки зрозумілий, що необхідність у Богові відпала». Тим не менш, аби не образити почуття людей, які сповідують певну релігію, у «Короткій історії часу» пан Гокінг говорить, що співвідношення простору та часу і їх переплетіння з Всесвітом не завжди відповідає певній фізичній чи математичній моделі, тому ця сфера має ще дуже багато загадок, які можна пояснити божественним втручанням. І розуміючи Всесвіт, можна зрозуміти «розум Божий».

У перших розділах вчений вважає за необхідне нагадати історію розвитку фізики, окремих її відкриттів та досягнень. Як ми прийшли до того, що маємо зараз? Які помилки робили фізики в минулому та які були наслідки цього наслідки? Та чому ми ніколи не дізнаємось, де межа Всесвіту та чи є вона взагалі? Читаючи цю книгу, людину переповнюють два відчуття: піднесення та розчарування. Я відчувала піднесення, коли читаючи книгу, розуміла  абсолютно все. Приходить усвідомлення усіх складних фізичних процесів, які відбуваються в навколишньому світі. Після прочитання кожного абзацу мій мозок ніби говорив мені: «Ага! Точно! Зрозуміло! І як я могла не вчити фізику в школі! От би мені тоді такого вчителя! Або принаймі таку книжку!» А от розчарування прийшло з усвідомленням того, що, насправді, у масштабах Всесвіту люди – це ніщо, космічне сміття, дріб’язок. Ми можемо певним чином впливати на нашу планету (в основному, як виявляється, негативно). Ми тільки зараз почали рухатися в напрямку інших планет та космічних тіл нашої Сонячної системи. Десь там існують мільйони, а то й мільярди галактик, про які ми гадки не маємо і які не мають гадки про нас. Всесвіт, який ми знаємо, існує вже близько 14 мільярдів (!) років. А на скільки років людина з’являється на нашій планеті? 70? 80? Хай навіть 100! Стівен Гокінг запевняє, що кінець світу  – це реальність. Проте це буде кінець людської цивілізації на планеті Земля, а не кінець всього Всесвіту, який був до нас і буде після нас. Приблизно через п’ять мільярдів років наше Сонце розгориться з новою силою – це буде ніби період його агонії перед затуханням. Воно випалить усі планети, які його оточують (а враховуючи, що ми треті після Меркурія та Венери, це не так вже й далеко).

Професор Стівен Гокінг у доступному викладенні матеріалу пропонує читачам розібратися, чому людина ніколи не зможе подорожувати зі швидкістю світла на противагу поширеному кіноміфу. Усе випливає із тієї ж таки формули еквівалентності маси та енергії Ейнштейна. Виявляється, аби набрати швидкість світла, певному механізму потрібно десь узяти нескінченну кількість енергії. Чи здається це реальним? Нібито, ні… А от фраза, яка змусила мене проїхати свою станцію метро: «Всесвіт – скінченний у просторі, хоча простір не має меж» і в продовження думки про розширення Всесвіту: «І простір, і час можуть бути кінцевими, не маючи при цьому ні країв, ні меж».

Після прочитання цієї книжки в кожній людині має прокинутися внутрішній дослідник, такий собі домашній науковець. Він буде частіше дивитися на нічне небо, спостерігати за зірками, дивуватися різноманіттю обрисів сузірь, цікавитися, а як далеко о-о-он та зірка (як це дізнатися, професор Гокінг, до речі, вже розповів). Я, наприклад, стала частіше замислюватися, що усі життєві проблеми, негаразди, тимчасові труднощі та внутрішні баталії – це піщинка в масштабах Всесвіту.

Олена Бондаренко