Паросток української туристичної «Мекки»

Одним із важливих аспектів зближення України з Європейським Союзом є впровадження безвізового режиму. Більшість українців розглядає відкриття кордонів передусім як можливість «побачити Європу». Проте чимало тих, хто поспішає насолодитися розрекламованими туристичними принадами і гадки не мають, що «побачити Україну» може бути не менш захопливою пригодою. Тож питання у тому, як і навіщо відкривати туристичну Україну для самих українців, а потім і решти Європи.



Економічне диво
Ставлячи питання про доцільність розвитку туризму, варто пам’ятати перш за все про економічний аспект. Як просте бажання громадян відпочивати поза межами України може нашкодити нашій економіці, пояснює статистика. Лише за 2013 рік українські туристи залишили за кордоном 5,4 млрд доларів, у той же час іноземці витратили на відпочинок в Україні в 10 разів менше. Із втратою Криму частка внутрішнього туризму теж помітно зменшилася.
Експерти ж переконують: ми маємо великий потенціал у цій галузі. У Туристичній Асоціації України порахували, що країни, сумірні з нашою за кількістю рекреаційних ресурсів, можуть отримувати близько 10 млрд доларів щорічно за рахунок туристів. У 2013 році Україна посіла 76 місце у світі за конкурентоспроможністю на ринку туристичних послуг. Покращення цього показника в перспективі призведе не лише до надходження значних коштів у державну казну, а й до розвитку інфраструктури. Саме за це туризм часто називають «економічним дивом»: потребуючи відносно невеликих капіталовкладень, він здатен стимулювати будівництво, розвиток комунікацій та створення робочих місць.
Усе це дозволяє окремим країнам існувати виключно за рахунок відпочивальників: переважно до них належать острівні держави та країни-міста Європи, наприклад, Багамські Острови чи Монако. Нерідко вони заробляють на створених спеціально для туристів принадах, починаючи від найвужчої вулички Праги і аж до «паризького повітря в банці». Ми теж можемо піти цим шляхом, але, навіть якщо табличка «Географічний центр Європи» не стане такою популярною, як табличка «Гринвіч», Україні є що показати світові.

Не Хотином єдиним

Державний реєстр налічує 130 тис. пам’яток археології, історії, архітектури, садово-паркового мистецтва та ландшафту. Кілька об’єктів, якими славиться наша держава, внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, зокрема Києво-Печерська Лавра та історичний центр Львова.
Згадуючи про природні рекреаційні ресурси, зазначимо, що їх Україна теж має чимало — 15 відсотків від загальної території відведено під парки, заповідники та санаторії. Улітку — на море, взимку — на лижі, восени — в ліс: усім цим українці можуть насолоджуватися, не виїжджаючи з країни. Саме на Чорне море та Карпати припадає найбільший відсоток внутрішнього туризму, а також значна частина відпочивальників з СНД. А ось європейських гостей цим не вразиш. Та, на щастя, на Затоці туристичні принади України не закінчуються.
Згідно з дослідженнями Всесвітньої туристичної організації у трійку найпопулярніших різновидів відпочинку цього століття увійде екотуризм. І тут Україна, найбільша за площею країна Європи, має очевидні переваги. У нашій країні ще й досі багато земель, до яких люди не приклали рук. Узяти хоча б букові праліси чи степи «Асканії-Нової». А ще ми можемо запропонувати певною мірою екстрим: відпустку в справжньому українському селі. Гармонія з природою, овочі прямо з грядки та специфічний колорит гарантовані. До слова, національна автентичність — ще одна річ, за яку закордонні туристи готові платити чималі кошти.
За бажанням можна знайти й іншу альтернативу традиційним видам відпочинку. Ігор Винниченко, доцент кафедри країнознавства і туризму КНУ імені Тараса Шевченка, переконує: військовий туризм має непогані перспективи в Україні, принаймні у мирний час. І наводить переконливі числа — Ізраїль, зокрема, заробляє щороку близько 115 млн доларів, проводячи екскурсії на військових базах та дозволяючи охочим попрактикуватися в стрільбі з вогнепальної зброї. І запевняє: ніяких візитів на блок-пости це не передбачає. Унікальність України в цьому напрямку полягає ще й у наявності устаткування, залишеного після вивозу ядерної зброї. 7 підземних поверхів пускової шахти й «червона кнопка» — таку екскурсію залюбки проведуть вам на Кіровоградщині. А для любителів дивини маємо ще одну пропозицію — Прип’ять, хоч і не надто привітно, але зустрічає гостей.

Навіть не 3 зірки

На практиці ж український туристичний оазис приваблює не так багато туристів, а власні громадяни нерідко віддають перевагу саме іноземним курортам. Причину довго шукати не доводиться: недосконалість законів, сервісу та доріг. Стосовно останнього ситуація й справді невтішна. Хоча до Євро-2012 більшість магістралей міжнародного сполучення добряче підлатали, чимало популярних туристичних маршрутів і досі підкорюються лише найстійкішим. До прикладу, емпіричним шляхом перевірена дорога до Кам’янця-Подільського, однієї з найпопулярніших локацій Центральної України: не те що європейських — до задекларованих українських стандартів не дотягує.
«Укрзалізницю», на жаль, теж транспортом мрії назвати важко, хоча певний поступ останніми роками таки спостерігається. І нехай нових вагонів, за винятком сумнозвісних «Hyundai», бракує, принаймні система електронної купівлі квитків впроваджується доволі успішно. А ось на сервіс українських авіаліній скаржаться рідко, запевняють у турагентстві. Щоправда, і літають ними нечасто: прямих маршрутів до європейських столиць відносно небагато, а між містам України рейсу дешевше 1000 грн не знайти.
Основною ж проблемою вітчизняної туристичної інфраструктури справедливо вважають кардинальну невідповідність ціни та якості послуг. Навіть українці дедалі частіше віддають перевагу сусідній Болгарії, мовляв, за такі гроші європейського сервісу в нас не знайти. Чорноморське узбережжя й справді мало змінилося з часів розпаду СРСР. Єдиний сучасний гірськолижний курорт «Буковель» теж не складає конкуренції закордонним аналогам.

У напрямку реформ

Звісно, такого типу проблеми повинні вирішуватися на державному рівні. «Найперше, що необхідно зробити, — внести зміни до закону «Про туризм», який зараз орієнтований виключно на виїзний туризм», — переконує Винниченко. А далі всі негаразди, як, власне, і в будь-якій галузі нашої держави, зводяться до корупції, лобіювання інтересів олігархів, недосконалого Податкового кодексу. Сприятливі умови для малого та середнього бізнесу, податкові канікули для початківців у туристичному бізнесі могли б, теоретично, вирішити чимало проблем і нехай не одразу, але за 5–10 років перетворити туризм (за умови прозорого оподаткування) на джерело бажаного доходу до держбюджету.
Проте, створюючи європейський сервіс в Україні, увагу варто приділити не лише глобальному, а й дрібницям. Персонал у готелях та ресторанах повинен бути професійним, ввічливим та знати кілька мов. На вулицях туристичних міст базовою необхідністю є вказівники та смітники. Інтерактивні карти теж значно спростять подорожі для іноземних туристів. Особливо Українськими Карпатами: якби знайти дорогу до всіх 300 джерел мінеральної води було реально, можливо, хоча б одне з них перетворилося на вітчизняну «боржомі».
Беручи приклад з Грузії в багатьох питаннях, Україна може сміливо «підгледіти» і туристичний досвід. Маючи схоже забезпечення курортно-рекреаційними ресурсами, ця країна доволі успішно розвиває як зимовий, так і літній туризм. Лише за 2013 рік кількість охочих насолодитися відпочинком у Грузії збільшилася на 29%. Окремою складовою такого успіху вважають підвищення міжнародного іміджу Грузії, створення сайтів, буклетів та реклам, що розповідають про туристичні принади регіону. Україні схожий піар точно не завадив би — навіть наші співвітчизники часто не підозрюють, поряд з якими визначними місцями живуть. Або ж не надають цьому значення. Навряд чи багато жителів столиці відвідували дім Оноре де Бальзака, що за 150 км від Києва, чи хоча б побували в Каневі.
Споконвічна українська гостинність, мальовнича природа та унікальна культура дійсно не залишають байдужими іноземних гостей. І тому наявність ресурсів та, що не менш важливо, ентузіастів цієї галузі, можуть поступово перетворити туризм на одну з найприбутковіших галузей вітчизняної економіки. Але першим поштовхом на цьому шляху все ж повинні стати державні проекти та реформи.

Вероніка Луцька