21.09.2012 - Подорожі

Петра. Кольорове сонце пустелі

Це йорданське місто серед пустелі колись рятувало від спеки тисячі караванів. Але новий торговельний шлях залишив оазис без данини. Звідси пішли місцеві жителі, щоб повернутися через п’ятнадцять віків. Стародавнє місто, як і раніше, годує своїх людей за рахунок потомлених сонцем. Тисячі туристів приїжджають сюди, щоб на власні очі побачити Петру – легендарну столицю Набатійського Царства.


Чим передусім відома Йорданія? Для вірян – легендарною горою Мойсея та соляним стовпом (саме тим, на який перетворилася дружина Лота, що, попри Божу заборону, озирнулась, залишаючи Содом); для геологів – незвичайним каньйоном Сік та його різнокольоровими породами; для туристів – Мертвим морем і мертвим містом, що ожило вдруге через півтора тисячоліття після того, як його залишили останні жителі.

Тоді вони вирішили, що Петра більше ніколи й ні на що не згодиться – напівзруйнована землетрусом, обвітрена суховіями пустелі, самотня й забута поміж нових торговельних шляхів. Але сьогодні вона знов годує бедуїнів: сучасні каравани – екскурсійні автобуси – привозять понад мільйон туристів щороку. Привітні йорданці обов’язково говорять кожному відвідувачу своє «Welcome to Jordan!» та потроху вчаться російської. За винятком цих дрібничок усе тут так само, як і 2 тисячі років тому.

Петра історична – загублена і віднайдена

Сьогодні Петра входить до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а в 2007 році її було включено до списку семи Новітніх чудес світу. Хоча за віком Петра могла б опинитися і серед «класичної сімки». Більшість споруд міста – ровесники піраміди Хеопса.

Особливість Петри в тому, що її фасади висічені просто в скелях. Перші печери – витвір рук ідумеїв, що жили тут у XVIII-II ст. до н. е. Тоді це була квітуча оаза на березі повноводної річки Вади-Муса. У ІІ ст. до н. е. Петра стала столицею Набатійського царства. Місто розташовувалося на перехресті двох найважливіших торговельних шляхів: Великого шовкого та Ладанного, котрі сполучали Червоне море з Дамаском та Персидську затоку з Газою. Каравани, перевантажені коштовними тканинами та прянощами, платили набатійцям велику данину за право насолодитися прохолодою каньйону Сік та живильною водою.

Багатство Петри зумовило розквіт набатійської цивілізації. Про це свідчить унікальна архітектура міста. Найтонші візерунки з каменю прикрашають сорокаметровий фасад Казни. Стародавні архітектори створили дещо неповторне: колони нічого не тримають, а портики виростають просто зі скелі… Звісно, про Казну існує легенда, пов’язана із захованим скарбом. Кожна нація має своє «золото Полуботка». У Йорданському варіанті – численні скарби замуровані у фасад скарбниці. Судячи з кількості слідів від пострілів на Казні, це перевіряли не раз.

На увагу естетів заслуговують і майстерно висічені в скелях та прикрашені витонченими візерунками фасади гробниць набатійської знаті. Так само просто в камені вибиті труби стародавнього водогону. Привертають увагу й особливі статуї: якщо послідовники Родена говорили, що беруть шматок каменю та «відсікають усе зайве», то набатійці робили це просто з природними виступами гір.

Є в Петрі й окрема споруда, збудована з каменю. Вона належить до так званого римського періоду. Річ у тім, що у ІІІ ст. більшого значення набули морські торговельні шляхи, кораблі почали замінювати каравани. Тоді збідніла Петра погодилася на римський протекторат (до того римляни кілька разів намагалися завоювати Петру, але марно: гірський ландшафт, пустеля, вузький каньйон, що відкриває вхід до міста, – усе це сприяло набатійцям). Римлянам місцеві жителі завдячують колонадою та храмом із мозаїками римських богів. Своєю величчю дивує амфітеатр на 4000 місць. Він практично повністю зберігся та наче чекає, що от-от тут почнеться нова вистава. Є в Петрі й прекрасна римська дорога: наш Андріївський узвіз не рівня тисячолітній бруківці.

З ІV ст. люди почали залишати Петру. Місто пошкодив землетрус, до того ж єдина водна артерія – Вади-Муса – перетворилася на водний капіляр.

Найдовше в місті залишалися монахи легендарного монастиря. Місцеві жителі називають його «Аль-деїр», що в перекладі й означає “монастир”. Колись він слугував жертвоприношенням набатійців, а згодом став християнським храмом. Про це свідчать хрести, висічені в стінах. До монастиря ведуть сходи, прорублені в гірських породах. Їхню кількість неможливо встановити достеменно, бо сходження на гору займає близько години. У цей час забуваєш про лічбу.

Близько століття монахи залишалися єдиними жителями Петри. Річ у тім, що ці місця неодноразово згадуються в Біблії: саме ву каньйоні Сік Мойсей висік воду зі скелі. Тому річка так і називалася – Вади-Муса, або ріка Мойсея.

Але й аскетичності монахів прийшла межа. Петра на довгі сторіччя залишилася самотньою…

До ХІХ ст. про її існування світ не знав. Легенди залишалися у фольклорі місцевих жителів, котрі ревно охороняли таємницю загубленого міста. Перший європеєць, що ступив до стародавнього міста, – швейцарський дослідник Йоган Буркхарт. Щоб відшукати Петру, він вдався до хитрощів: вивчив арабську, знайшов місцевого провідника, котрому представився шейхом Ібрагімом, та попросив чоловіка відвести його до місця, де траплялося знаходити старі монети. Після довгих пошуків крізь вузький просвіт каньйону Сік дослідник побачив стародавній храм… Із тих пір в Петрі почалися розкопки. Дотепер Петра, так би мовити, по коліна – приблизно на третину – залишається під землею. Але завдяки хитромудрому швейцарцеві, сьогодні відкрити її для себе може кожен.

Петра туристична

Перше, що має привабити українських туристів в Йорданії, ― звісно її стародавня історія. Але якщо говорити прагматично – безвізовий режим. Поїздку можна планувати буквально з сьогодні на завтра.

Із Києва до Аммана раз на тиждень здійснюють рейси «Українські середземноморські авіалінії», а також двічі на тиждень – йорданські королівські авіалінії «Роял Джорденіан» (до речі, одні з найкращих у світі).

В аеропорті ви придбаєте туристичну візу вартістю 10 динарів (приблизно 10 євро). Але приймають тільки національну валюту. Тому поруч із паспортним контролем є обмін валют. Якщо ж не хочете ставати заручниками курсу в аеропорті, ви можете обміняти гроші заздалегідь.

Придбавши візу та пройшовши паспортний контроль, ви можете пошукати автобус до Петри, взяти таксі чи орендувати авто. Із цим не виникне проблем. Оскільки Йорданія – колишня британська колонія, англійською тут розмовляють всі. Чотири години через випалену сонцем пустелю – і ви в Петрі.

Ось тут розпочинається найцікавіше. Як відомо, схід – річ тендітна. І кожен турист має бути готовий до того, що доведеться проявити хитрість. Причому практично в усіх сферах. Обдурити тут намагаються ледь не на кожному кроці.

Широкий готельний асортимент

Просто біля входу в Петру розташовані такі готелі: «Edom Hotel» (3*, 60 євро за стандартний номер на двох), «Petra Guest House» (4*, 85 євро),  «Petra Moon Hotel» (4*, 90 євро), «Mövenpick Resort Petra» (5*, 180 євро).

Їхня перевага ще й у тому, що поряд туристичний центр, різноманітні кафе та ресторани, сувенірні крамниці тощо. Неподалік входу до історичної Петри (у центрі галасливого містечка поблизу історичної зони) є також тризірковий готель із дотепною назвою «Cleopetra», що пропонує своїм гостям номери за 35 євро.

Інші житла розташовані переважно вздовж траси. Боятися цього не слід: машин тут зовсім небагато, тому загалом тихо. Недолік в іншому: опинившись без авто відносно недалеко від Петри, у котрій вирує життя, ви будете змушені обідати й купувати сувеніри в готелі. Але, з іншого боку, традиційна європейська кухня безпечніша для наших шлунків. Хоча йорданські страви у Вади-Мусі очевидно дешевші та колоритніші.

Квитки до Петри – котрий купити?

Ось ви вибрали готель, розташувалися, відпочили з дороги (обов’язково відпочили, бо екскурсія вимагатиме від вас багато енергії!) – тоді час вирушати до Петри. Кажуть, краще стукатися у віконечко каси на вході до Петри о шостій-сьомій ранку. Насправді це залежить від пори року. Якщо це літо, й опівдні очікують до +45, то, звичайно, краще о шостій. Якщо ж ви подорожуете весною – немає куди поспішати. Ліпше добре виспатись.

У касі вашу увагу привернуть дві різні ціни: 50 євро для тих, хто зупиняється в Йорданії, і 90 євро для тих, хто приїхав із-за кордону. Таким чином уряд Йорданії бореться з одноденними візитами ізраїльських туристів. Спокусити може й вигідна пропозиція: квиток на 2 дні – 55 євро, на 3 – 60. Насправді для того, щоб подивитися Петру, якраз вистачає одного дня. Навряд чи ви повернетесь туди знову, навіть якщо зупинитесь у Вади-Мусі на кілька днів.

Річ у тім, що сама Петра розтягнулася на 42 км². Відстань між пам’ятниками архітектури також значна. Тому пройшовши цей шлях, ви навряд чи матимете сили й бажання повторити його наступного дня. Хіба що спортсмени та багатії, що можуть дозволити собі весь піший шлях здолати верхи. Або геологи та археологи: їм тут справді дивитися-не передивитися.

Транспорт: «Ослік!Будєш?»

Все, чим живуть місцеві жителі, – доходи від туризму. На кожному кроці тут пропонують підвезти стомлених туристів на коні, верблюді чи віслюкові. Мені впало в око, як йорданці піклуються про свійських тварин. Розуміючи, що тварини – годувальники їх сімей, вони рідко самі сідлають віслюків чи коней. Тварини возять туристів, а господарі сумирно йдуть поруч. Кілометри й кілометри тим самим маршрутом щодня.

Залежно від відстані, коштує таке задоволення від 5 до 20 динарів(1 динар – приблизно 10 грн). Але не треба забувати, що з йорданцями можна й треба торгуватися. Збити ціну на будь-що тут удвічі запросто.

Маю зізнатися, що сама Петрою ходила пішки. А вам не раджу.

Спершу можна взяти коня до каньйону. Поки ви сповнені сил, то, звичайно, зможете здолати цей шлях і пішки. Тим більше, що кінь все рівно іде зі швидкістю свого господаря, що крокує поруч. У каньйоні також буде цікаво: можна подивитися, кого нагадують скелі, та звернути увагу на кольорові нашарування порід. Біля казни пропонуватимуть верблюдів, але й тут доволі цікаво пройтися пішки, залізти в печери, роздивитися фасади гробниць.

А ось біля римської колонади варто взяти віслюка до монастиря за 15 євро. Тому, хто не піднімався до Аль-Деїру, може здатися смішною типова фраза господарів цих витривалих тварин, мовляв, пішки – 2 години, на віслюкові – 30 хвилин. «Ну як, ну як 2 години пішки, коли ж ти, господарю, будеш іти поруч? – сміючись питатимете ви себе, і подумки додасте: ― Тоді і я дійду за 30 хвилин!»

…Таки справді годину з лишком ви шкандибатимете крутими сходами під палючим сонцем. І заздрісно дивитиметеся на товстих і лінивих туристів на симпатичних, розумних, вправних віслюках.

Насправді, скажу вам по секрету, від монастиря як історичної пам’ятки я очікувала чогось більшого Архітектурно він дуже нагадує казну, тільки більший і стриманіший у декорі. Біля монастиря ви побачите сходи на невеличку скелю. Вам запропонують ще трохи піднятися, щоб побачити «найкращий краєвид на Петру». Насправді, нагорі – маленький сувенірний магазин. А ландшафт, чесно кажучи, такий самий як і коло монастиря. Максимум, можна піднятися тими сходами на кілька метрів, щоб побачити монастир трохи здаля.

Сувеніри. «Підроблений» пісок

І ось, коли ви, втомлені, але горді собою, закінчили екскурсію Петрою, варто подумати про рідних та друзів. Усюди є традиційні магнітики та арафатки (пістрява тканина біло-червоного та біло-чорного кольорів, якою покривають голову бедуїни). Так само часто пропонують «стародавні монети» за 20-30 динарів, хоча їхня автентичність викликає сумніви. Особливо обережним треба бути зі сріблом. Я, наприклад, ледь не купила срібний браслет (після тривалих торгів, звісно) за 25 динарів. А через кілька метрів мені запропонували його аж за 70.

Недорогий і, напевно, найколоритніший сувенір – скляночка з різнокольоровим піском. Причому йорданські майстри примудряються викладати з піщинок візерунки. Найчастіше зображають верблюдів і кольорові гори.

Коштують такі склянки від 1 до 15 динарів. Це залежить від розміру картинки та якості піску. Для того, щоб отримати натуральний кольоровий пісок, треба подрібнити природні породи. Але винахідливі місцеві жителі почали фарбувати звичайний пісок.

Як мені пояснив майстер, котрий якраз власноруч наповнював скляночки природним піском, відрізнити справжній дорогий сувенір від підробки просто: треба потрусити пляшечку. Фарбований пісок змішається, і картинка спотвориться. А ось якісний виріб можна впевнено транспортувати – додому приїде, як новенький. І моя скляночка дійсно дісталася до України неушкодженою. Оскільки дешевий сувенір за 2 динари я так і не купила, порівняти мені немає з чим. Навчена з обережністю ставитися до йорданців та очікувати від них хитрощів, я обирала просто найкрасивішу з пляшечок. І все ж таки знайшла таку саме в того майстра, що відкрив для мене таємниці «підробленого» піску.

Йорданія чекає на вас

Туристи повертаються з Йорданії із гарними враженнями, новими знаннями, сотнями неймовірних світлин, сувенірами, червоними носами (якщо забули про сонцезахисний крем, адже сонце там палюче навіть у березні, коли температура повітря не піднімається вище +20) та обіцянками неодмінно повернутися ще раз.

«Йорданія стала цікавити українських туристів тільки п’ять років тому, напевно, тоді, коли Петру внесли до списку нових чудес світу. А може, після фільму «Індіана Джонс та останній хрестовий похід», місцем дії якого Стівен Спілберг обрав саме Петру, ― розповідає менеджер туристичної компанії «Роза Вітрів» Ольга Олешко. ― Коли ми організовували перші тури в Йорданію, ми дуже ризикували. Клієнтів турбувало сусідство з «гарячими точками» (Ізраїлем, Палестиною) та нерозвиненість туристичної інфраструктури в країні. Але сьогодні в Йорданії будують багато нових готелів, покращують обслуговування… Туристів зазвичай лякають цінами, мовляв, доведеться віддати останню сорочку за воду в пустелі. Насправді вода в Петрі, скажімо щиро, дуже дорога – 1 євро за літр. Але ж для наших туристів це нормальна ціна. Наші клієнти повертаються дуже задоволені. Особливо турами на Мертве море: море те саме, що в Ізраїлі, готелі, обслуговування – все однакове, тільки ціни набагато нижчі. Під час кризи українці почали більше хвилюватися за вартість турів… Хай які вимоги ви не ставите до подорожі, Йорданія ― чудовий варіант».

Дійсно, краще й не скажеш. Єдине, що хочеться додати, – слова чотирирічної бедуїнської дівчинки Джани, що підійшла познайомитися зі мною в Петрі. Спитавши моє ім`я, вона промовила те, що й ви не раз почуєте під час своєї подорожі: «Welcome to Jordan!»

Марія Молодик