Писанка – маленьке українське диво

Писанкарське мистецтво – обов’язковий атрибут національної культури, шедевр мініатюрного живопису. Український народ дуже любить і шанує писанки, вважає їх оберегами. Вважається, що до Великодня всім, кого любиш, потрібно подарувати власноруч розписане яйце. Таким чином показати свою любов, симпатію та повагу до її власника. Саме тому на великодніх виставках, майстер-класах можна побачити багато охочих, які прагнуть оволодіти нелегкою писанкарською справою.


Історія української писанки
Традиція розмальовування яєць бере свої початки з сивої давнини: людина була неподільна з природою, тому почала вивчати мову Всесвіту. Так виникають символи, які зображали на печерах, глиняному посуді, одязі, прикрасах. За уявленнями персів, індіанців, візантійців, греків, римлян Всесвіт виник із яйця, яке вважалося зародком нового життя, символом сонця, добра, радості, щастя та любові. Саме тому наші предки почали вимальовувати орнаменти на пташиному яйці.
На теренах сучасної України вже у похованнях бронзової епохи були знайдені кам’яні та глиняні культові яйця. На деяких з них намальовані позначки, що нагадують гілку ялини або вохри. У орнаментах трипільської культури вчені також розпізнали малюнки, які схожі на символи писанок.
Слов’яни називали розписані яйця – «красні яєчка». На українських землях писанкарство популяризувалося у часи Київської Русі. Орнаменти на Русі мали переважно міфологічний зміст і перегукувалися з орнаментом трипільської культури. Майстри дуже часто виготовляли керамічні розписані яйця, але після татаро-монгольської навали все більшої популярності набирає традиційний розпис курячого яйця.
Після прийняття християнства церква продовжувала використовувати язичницькі вірування та звичаї. Писанка, як символ нового життя, воскресіння Бога і відродження природи, стала невід’ємним атрибутом Великодня. Їх фарбували у жовті, червоні, зелені кольори; оздоблювали геометричними фігурами, рослинним і тваринним орнаментом. Символіці кольорів та орнаменту надавали великого значення, адже кожне розмальоване яйце було приурочене до якоїсь події, або призначене конкретній людині. Писанки використовували у магічних ритуалах, їх дарували на щастя і достаток, вони були оберегом у домівці від грому, вогню і злого ока. До прикладу, для щедрого урожаю навесні писанки закопували у землю; аби залишатися молодим і красивим, на Великдень вмивалися водою, в якій лежала писанка і золоті монети. Традиційно писанки малювали від Стрітення Господнього і до Зелених свят. Цикл великодніх свят супроводжувався розписом яєць, святкуванням Пасхи, народними звичаями та обрядами.
У радянські часи розписані яйця вважалися такими, що шкодять державі та її політиці, а майстрів взагалі переслідували та карали. У часи шістдесятництва інтерес до писанкарства почав зростати: курячі яйця почали розписувати перед Великоднем, влаштовувалися великодні ярмарки, виставки та майстер-класи. В Україні інтерес до цієї справи почав зростати після прийняття Незалежності: виходять брошурки, присвячені писанкарству; перед великодніми святами експонуються виставки, при яких всіх охочих навчають писанкарській справі.
У багатьох регіонах нашої країни, окрім традиційних кольорів та символів, майстрині використовують і ті, які характерні для окремої області. Дослідники вважають, що українська писанка має понад 100 символічних малюнків. Символіка, яка сягає корінням з сивої давнини, збереглася і набула розвитку лише в Україні. Протягом багатьох століть люди вважали, що знаки нанесені на яйце мають магічну силу і в жодному разі їх не можна змінювати. Саме тому віками майстрині не порушували канони, кольори та візерунки передавалися від покоління до покоління. Майже у первісному вигляді вони дійшли до нас.

Символіка кольору
У писанці кожний колір, малюнок має своє значення та інтерпретацію, які свято передавалися з давніх часів. На початках її розфарбовували одним кольором, але згодом з’явилися багатоколірні, які уособлювали у собі зашифрований код. Фарби в мальованці почали використовували не лише задля краси – вони мали своє символічне значення: червоний колір уособлює вогонь, життя, владу, рід, жіноче і чоловіче начало; жовтий – небесні світила, тепло, врожай в господарстві; зелений – воскресіння природи, весни, розмаїття рослинного і тваринного світу; синій – здоров’я, небо, воду, повітря; чорний – нескінченність життя, межу між добром і злом; коричневий – землю, її природну силу; білий – чистоту, душу померлих.

Орнаментика української писанки
Форми малюнків на писанках вражають своєю різноманітністю: тут вам геометричні, солярні, рослинні, тваринні та релігійні символи. Поділ поверхні яйця теж має неабияке значення: поділ на два передає уявлення про два світи – реальний і потойбічний; на три – небесні сфери; чотири утворюють хрест, що означає пори року та сторони світу. Цікавим був поділ на сорок частин, де кожна поділка означала сорок днів посту перед величним святом.
Поділ яйця робить основу для розміщення на ньому різноманітного орнаменту: сонце – символ народження чогось нового, Бога, світла; хрест символізує Всесвіт, чотири сторони світу, пори року, смерть і воскресіння; ламаний хрест – знак вогню і вічного руху; ружа, зірка – уособлює вранішню зорю та кохання; гребінці – символ хмар і дощу; спіраль – зародження нового життя; олень – багатство в домі, достаток у господі; кінь – образ віри та самопожертви; риба – життя і смерть, щастя; птахи – символізують зародження життя, родючості; пташині сліди або «Божа ручка» – знаки влади; дерево життя – продовження людського роду; дубове листя – сила і могутність; квіти – радість, краса, діти; сосонки, ялинки – символи молодості, здоров’я і безсмертя.

Майстер-клас з писанкарства
Розпис писанки – один з найвідповідальніших етапів підготовки до Великодня, адже вони не лише прикраса, а й оберіг на цілий рік. Майстрині розповідають, що розписувати яйця слід у гарному настрої, з добрими помислами та намірами. Інакше мальованка не вийде: може тріснути яйце, фарба не лягатиме на його поверхню чи віск розпливатиметься не дуже рівномірно. Саме тому до цієї справи потрібно підійти з великою відповідальністю і хорошим настроєм.
На перший погляд, писанкарство може здатися дуже складною справою. Але як тільки ти сідаєш за стіл, береш у руки чисте яйце – до тебе приходить натхнення. А коли поруч з тобою шестирічний хлопчик вправно вимальовує лінії олівцем – розумієш, що все у твоїх руках.
Перед початком роботи майстриня розповідає про писанкарство, дає настанови для роботи. Цікаво, що для розпису слід брати видуті яйця, адже з них потім вийдуть хороші обереги (яйця із вмістом не підійдуть – вони швидко псуються, а в їжу писанки вживати не можна – гріх).
Кожний охочий сам обирає ту писанку, яку хоче розписувати. Майстриня каже, що людина підсвідомо відчуває, який візерунок та які кольори брати. Це пов’язано з внутрішнім станом, і аж ніяк з красою тої чи іншої писанки. На момент розпису писанки до людини приходить велике натхнення, віра у власні сили, людина на мить забуває про свої проблеми і повністю віддається мистецтву писанкарства.

Коментар спеціаліста
Леся Турукіна, писанкарка:
«Сьогодні писанкарство в Україні стає дуже популярним, а особливо це простежується напередодні свята Великодня. Українська писанка відома не лише в Україні, а й далеко за її межами. Мені здається, що вона вічна. Головне – не забувати її, а всіляко підтримувати та популяризувати. Це мистецтво потрібно нести в маси: робити майстер-класи, готувати спеціалізовані виставки, читати лекції.
Писанкою цікавляться різні верстви населення, різні вікові категорії. На майстер-класи приходять і діти, і дорослі. Адже вони являють собою не лише розпис писанки, а й історію її символіки: кольорів, орнаменту і самого яйця. Напередодні великодніх свят у нас дуже багато відвідувачів, які прагнуть навчитися писанкарству. У нас вони отримують основи, роблять перший крок, а вже вдома самостійно навчаються далі й далі творити маленькі дива зі звичайних яєць.
На жаль, в Україні немає спеціалізованого навчального закладу чи факультету при університетах, де б навчали писанкарству. Деякі елементи є в художніх напрямках, але писанкарів у нас не готують. Але, на щастя, є гуртки, які постійно працюють, на яких можна отримати основи писанкарської справи.»

Капнік Олена