Півцарства за лайк – як соцмережі змінюють нас

Деякі цінності нашого життя незмінні: людина — все ще істота соціальна, а спілкування — одна з її базових потреб, котра була актуальна як в епоху епістолярних романів, так і в часи інстаграму. У той самий час завдяки соцмережам механізми комунікації змінилися безповоротно і назавжди.


Дванадцять років тому, придумуючи Facebook, Марк Цукерберг навряд чи припускав, що саме там ми сидітимемо з ранку і до самої ночі. Віртуальне спілкування дуже міцно вкорінилось у наше повсякдення. Разом із ним виникла чимала кількість запитань. Що стане із живим спілкуванням? Чи варто обмежувати свою присутність у соцмережах — як заради себе, так і заради оточення? Що подумають відвідувачі сторінки про «залиті» фотографії? Кому з оточення прийнято ставити лайки, а кому — ні? Соцмережі диктують нові правила, та які вони, ми, здається, і самі поки не розібралися.

Віртуальне спілкування: потяг, що не зупинити

Багато соціологів, антропологів, філософів та етиків намагаються зрозуміти, як той же Facebook впливає на наше спілкування та поведінку, що змінилося і що з цим робити далі. Для цього навіть існує окрема дисципліна — цифрова соціологія. Для вчених вже давно не секрет, що соцмережі — вкрай важлива частина комунікації сьогодні, тож вони цілком і повністю присвячують свою кар’єру саме цій галузі. Цифрова соціологія швидко набирає обертів, про неї можна навіть прочитати в однойменній книжці. Якщо коротко, то світ соціальних мереж дуже схожий на «звичайний», за одним винятком: у ньому завжди все у всіх на очах.

Частіше за все мову про соцмережі прийнято вести в дещо істеричному ключі «що ж із нами трапилося»: раніше було краще. Спілкування минулого, як і заведено у ностальгії, овіяне ореолом романтики, коли люди не ігнорували зустрічі на користь онлайн-розмови, телефонували, а не надсилали короткі повідомлення. Можна піти далі: телефон усе зіпсував, через нього люди забули про епістолярний жанр. А взагалі письмо — зайвий спосіб уникати особистого спілкування, краще все вирішувати тет-а-тет.

Продовжувати цей ланцюг можна до повного абсурду, але цілком очевидно, що це лиш один, найбільш поверхневий погляд на проблему. Минулого не повернути: наше спілкування трансформується так швидко, що цей процес неможливо зупинити.

Двостороння медаль

Насправді ж фейсбук, інстаграм, снепчат стали нашими новими реаліями, з якими, хочемо ми того чи ні, потрібно миритися, а краще — працювати.
Як стверджує експерт із соціальних комунікацій Микита Гриценко, перед нами стоїть захоплююча задача: сформувати нові правила спілкування, встановити новий етикет світу соціальних мереж. Багато в чому він схожий на універсальні принципи «реального» спілкування: не розкривати чужу інформацію без згоди (аутинг), не під’юджувати заради сміху, не займатися кібербуллінгом.

Завдяки соціальним мережам як ніколи просто формувати та підтримувати як дружні, так і романтичні стосунки. А от зберігати їх у таємниці набагато важче. Лайки стали новим універсальним стимулом настільки, що можна розвинути залежність від постійного схвалення.

На думку психолога Юлії Жилової, зворотній бік постійного зв’язку або ілюзії цього зв’язку зі світом навколо призводить навіть до хворобливих станів, у першу чергу пов’язаних з низькою самооцінкою. Як із будь-яким багатогранним явищем, користі від соцмереж стільки ж, скільки й шкоди: допомагаючи з налагодженням спілкування, довіри, пошуком свого місця у світі, соціальні мережі одночасно схиляють нас до меншої кількості фізичної активості і стимулюють негативні емоції, як-от ревнощі чи заздрощі.

Фейсбук, короля соцмереж, прийнято звинувачувати у підтримці ексгібіціонізму, навіть у такі важливі моменти, як акція #ЯНеБоюсьСказати. Усе, що потрапляє у нього, справді опиняється на очах у всіх друзів та знайомих, а інколи і у значно більшої кількості людей. В Україні, до того ж, Фейсбук став важливим соціально-політичним полем дії: для багатьох це не просто місце для фотографій родини, це майданчик для офіційних заяв, місце налагодження робочих зв’язків. Ми будуємо призму, через яку нам би хотілось, щоб нас сприймали, не помічаючи велику кількість дрібниць, до яких нас зобов’язує механіка соціальної мережі. Так, лайки стають не просто побічним схваленням, а вибором сторони конфлікту, а реакція на пост чи її відсутність — однаково гучною політичною заявою.

Обличчям до страхів та проблем

Фейсбук прекрасний тим, що пропонує багато картин світу. Адаптуючись під кожного з нас, він формує мільйони індивідуальних точок зору. Іноді, правда, віра в ті самі образи, які ми створюємо в Інтернеті, можуть завести аж надто далеко. Насправді соцмережі — це чудовий привід переосмислити свої та чужі межі. Публічне виголошування наших думок показує, як мало ми ловимо себе на осмисленні власних дій у принципі, просто соціальні мережі роблять усе помітніше. Не те, щоб у нас не було права на помилку — воно є у всіх і про це не варто забувати. Але потрібно пам’ятати, що в Інтернеті завжди знайдеться той, хто вкаже на помилки. У певному сенсі світ став прозорішим, але це ні добре, ані погано.

Усі ми виявилися учасниками глобального соціального експерименту. Кожна наша дія стає вкладом у скарбничку величезної бази даних, аналізуючи яку, можна зробити багато висновків про себе та своє оточення. Соцмережі не просто дозволяють, але й зобов’язують замислюватися над тим, де проходить межа між особистим та громадським і як кожен з нас має право окреслити свою і поважати чужу. Але одне все ж є однозначним: сьогодні соціальні мережі — це і є реальне життя.

Анастасія Моісеєва