19.06.2012 - Сім'я

Повноцінна сім’я – запорука благополуччя дітей

У кожній сім’ї можуть виникати різні негаразди, суперечки, але це не завжди є приводом для розлучення. Адже подібним вчинком батьки можуть нанести психічну травму дитині. Розірвання шлюбу, яке для дорослих видається виходом із ситуації, для дітей є великою трагедією, яка назавжди закарбується в пам’яті. Тільки повноцінна сім’я формує необхідний психоемоційний стан дитини, оскільки батьки вважаються невід’ємною часточкою її життя.


Тепло сімейного вогнища

Кожен із нас мріє про ідеальну сім’ю. Але чи це можливо? Для багатьох жінок словосполучення “ідеальний” чоловік зазвичай означає і симпатичний, і забезпечений, а найголовніше – без шкідливих звичок. Представник протилежної статі ж трактує це по-своєму: головним критерієм при виборі дружини є насамперед краса, а вже потім усі чесноти. Знайшовши одне одного, молоді люди вирішують одружитися.

Якщо опитати багатьох людей, для чого їм потрібна сім’я, то відповіді будуть різними. Деякі вважають, що для продовження роду, інші – для відновлення фізичних і духовних сил. Доводилося чути й дуже дивні думки, наприклад, сім’я потрібна для відпочинку. Відповідно до цього кожна подружня пара по-своєму будує сімейне гніздечко та виховує дітей. У щасливих родинах панує любов, взаєморозуміння й повага одне до одного.

Психологи провели своєрідне соціологічне дослідження для з’ясування цього питання й дізналися, які особистісні риси чоловіка й дружини сприяли зміцненню сім’ї. Як показали результати опитування, на п’єдесталі з’явилися насамперед такі якості, як терплячість, поступливість, чуйність, уміння прийти на допомогу, винахідливість. Цікавим є те, що на останньому місці виявилися такі, які на перший погляд здаються суто сімейними, – економність, господарчі навички, зовнішня привабливість.

Щоб не згасла сімейна ватра

Зауважте, навіть кохання, яке є основою шлюбу, не завжди гарантує міцність сім’ї. І це не вигадки, а результати соціологічних опитувань. Серед новостворених сімей майже кожна друга – кризова. Здається, ще вчора молодята присягали одне одному: “Із тобою – хоч на край світу”, “Тільки смерть розлучить нас”, а сьогодні зростає кількість неповноцінних сімей і нещасних дітей, які виховуватимуться без батька чи матері.
Прикро, але у спільному побуті подружня ідилія чомусь часто дуже швидко закінчується. У сім’ї виникають суперечки: чоловік і дружина починають з’ясовувати, хто з них головний. Та коли справа доходить до “смертельної зброї” – ревнивості, то кожен із молодих людей намагається не привертати увагу сторонніх, щоб не допекти дружині чи чоловікові до живого. Згодом між цими людьми зникають взаєморозуміння й довіра. Урешті-решт усе це закін

чується простою фразою: “Не зійшлися характерами”.

Тому треба вчитися оберігати сімейне вогнище, щоб воно не погасло, вибудовувати культуру подружнього спілкування. Адже знання цих правил дозволяє уникати багатьох інцидентів і зберігати добрі стосунки, навіть якщо виникають серйозні розбіжності. Уміння знайти компроміс – це дуже важливо. Відвертий егоїзм, упертість призводять лише до більшого загострення розбіжностей. І, відповідно, до розірвання шлюбу.

Це гірке слово “розлучення”

Повноцінна сім’я – запорука благополуччя дітейРозлучення – одна з найгостріших проблем сучасності. Це дуже сильне емоційне та психічне потрясіння, яке залишає помітний відбиток на житті й здоров’ї і жінки, і чоловіка. Є чимало подружніх пар, які, зіштовхнувшись із життєвими негараздами, вирішують розлучитися. Добре, якщо їхня сім’я складається лише з двох осіб. А як бути в тому разі, коли вже є діти? Нехтувати їхнім психоемоційним станом? Батьки чудово розуміють, що малюк буде здоровим та життєрадісним, маючи повноцінну сім’ю.

Але вони інколи одягають маску байдужості, занурюються у свої проблеми й не помічають дитячих переживань. Після розлучення часто трапляється таке: один тиждень дитина живе в мами, а наступний – у тата (або взагалі бачиться з котримось із батьків лише на вихідних). Так чи інакше, дитина не отримує тієї любові, теплоти стільки, скільки б мала у повноцінній родині. І якоюсь мірою вона відчуває себе обділеною. Обділеною не іграшкою чи цукеркою, а материнською чи батьківською любов’ю. У дитини виникає психологічна травма.

Коли страждають діти

Повноцінна сім’я – запорука благополуччя дітей

Якщо ж у кожного з батьків згодом будується своя нова сім’я, то дитина відчуває себе нікому не потрібною. Через деякий час, коли виникають проблеми з навчанням чи поведінкою, мама з татом починають звинувачувати одне одного в неправильному вихованні дитини. Але про це треба було думати раніше.

Ось я розповідає про свої дитячі спогади одна дівчина, яка побажала залиши

тися анонімною: “Мої батьки часто сварилися, інколи здавалося, що ворожість між ними посилювалася з кожним днем все більше й більше. Коли я була в сьомому класі, батьки розлучилися, але намагалися це приховувати від мене. Згодом я дізналася про все й було дуже важко, оскільки доводилося розриватися між татом та мамою. Мені жаль було маму, яка поринула вся в роботу й намагалася вдавати, ніби нічого не сталося. Батько взагалі перестав приходити додому. А я бачила його все рідше. Через деякий час дізналася, що тато одружився й у нього з’явилася дитина. Мене переповнювала ненависть, злість, було байдуже до всього. Я не бажаю нікому опинитися в такій ситуації”.

Думка психолога про батьківські чвари й дитячі травми

Повноцінна сім’я – запорука благополуччя дітейПро те, як на психіку дитини впливає розлучення батьків, розповіла психолог Плохіх Алла Григорівна: “На мою думку, родина – це основа зростання здорової дитини. Саме вона вводить її у світ стосунків з іншими. Родина дає дитині відчуття належності до певної групи, реалізує потребу в безпеці, комфорті, дає реальні докази своєї значущості для інших, від чого в людини розвивається почуття повноцінності. Родина формує почуття своєї неповторності та індивідуальності, дає зразок для наслідування. Всі ці потреби життєво важливі для кожної дитини, якого б віку вона не була. Важливим фактором психічного здоров’я дитини є психологічний “клімат” сім’ї. Він суттєво впливає на дитину, викликає стан комфорту або ж дискомфорту. Розлучення батьків може стати справжньою трагедією, великим горем. Часто розлучення породжує в дитини цілий шквал емоцій: сором, злість, провину, тривогу, страх бути покинутим, подавленість, відчуття важкої втрати та навіть бажання помститися. Інколи батьки приховують свої проблеми від дітей. І навіть коли вони постійно сваряться між собою, їхнє розлучення для дитини може видатися повною несподіванкою. Нерідко батьки розлучаються тому, що один із них винен у сімейній зраді. В інших випадках гнів і крик переростають в насилля й одному з батьків доводиться остерігатися як за власне життя, так і за життя своїх дітей. Деякі батьки прагнуть розлучитися не за зовсім обґрунтованими причинами. Один проявляє свій егоїзм і, замість того щоб подолати труднощі, вони розлучаються, заявляючи при цьому, що “сумісне життя більше не приносить їм щастя” або ж, що вони “вже не люблять одне одного”.

Не повторити батьківську помилку

Як показує досвід, людина, яка не отримала в дитинстві материнської й батьківської любові, теплоти, яка часто зіштовхувалася з сімейними проблемами батьків та чварами, намагається будь-яким способом зберігати у своїй сім’ї мир і злагоду, аби його (її) діти ніколи не знали, як це рости без тата чи мами.

Та ж сама анонімна дівчина на наше запитання “Якщо ви не зможете жити зі своїм чоловіком, як тоді вчините?” відповіла так: “Я намагатимуся вирішити наші сімейні проблеми, знайти компроміс із чоловіком, але ніколи не залишу своїх дітей, оскільки знаю, як це, рости без батька”.

Добре, коли люди усвідомлюють, що вони повинні вчитися не тільки на чужих помилках, але й на своїх власних, прагнути створити сімейну гармонію, вміти пробачати й задумуватися над тим, що роблять, щоб своїми діями не травмувати близьких.

Поради фахівців

Психолог дає чимало порад батькам, які розлучилися, що стосуються правильної поведінки з дітьми . Серед них варто виокремити такі:

  1. Своє рішення про розлучення повідомте дитині разом, поясніть, що її провини тут немає, ви любите її, як і раніше;
  2. Спілкуйтеся з дитиною, цікавтеся її особистим життям, допомагайте матеріально,
  3. Не налаштовуйте дитину проти іншого з батьків;
  4. Якщо вона дуже переживає, зверніться до психолога, дитина повинна точно знати, як розлучення вплине на її життя, з ким вона буде мешкати й де, чи потрібно буде змінювати школу;
  5. Чесно кажіть дитині про фінансові та інші труднощі;
  6. Повідомте вчителів про розлучення, щоб вони могли зрозуміти дитину й допомогти їй, якщо виникнуть проблеми з поведінкою чи успішністю;
  7. Не намагайтеся купити любов дитини дорогими подарунками;
  8. Не сваріться одне з одним у присутності вашого чада;
  9. Не змушуйте дитину приймати дорослі рішення, наприклад, із ким вона залишиться, але враховуйте її побажання;
  10. Якщо у вас нова сім’я, дайте їй час звикнути до цього, налагодити стосунки з вітчимом чи мачухою, у вашому домі повинні бути улюблені іграшки, фільми та їжа, щоб дитина відчувала себе у вас, як вдома;
  11. Коли дитина залишилась не з вами, не перетворюйтеся в “недільного тата” чи “Діда Мороза”, спілкуйтеся з нею регулярно, проводьте дозвілля.
  12. Пристосуйтеся до її режиму. Приводьте дитину додому вчасно, щоб вона могла провести час із мамою та повернутися до повсякденного життя.

Пригадалися слова Л. М. Толстого про те, що всі щасливі сім’ї схожі одна на одну, а кожна нещаслива нещаслива по-своєму. Дорогі батьки, перед тим, як прийняти рішення про розірвання шлюбу, ще раз подумайте. Насамперед про подальше життя ваших дітей.

 Катерина Покляцька