Порятунок безпритульних тварин: як допомогти вусатим та пухнастим

Долі бездомних тварин у першу чергу залежать від відповідальності тих, хто викидає їх на вулицю, і від бажання й готовності допомогти тих, хто їх зустрів. Голодні, худі, хворі й змучені тварини-безхатченки – звичне доповнення вуличного пейзажу будь-якого міста. «Ми відповідаємо за тих, кого приручили», – говорив знаменитий Маленький Принц. І в цій фразі полягає вся суть людського гуманізму.


У Києві є лише один комунальний притулок для тварин у – Бородянці. Про його існування більшість дізналася тоді, коли в мережі з’явилися фото жахливо худих і заляканих собак у близькому до смерті стані. У 2015 році мер Києва Віталій Кличко, захопивши з собою журналістів, відвідав притулок і дав вказівку розмістити близько 300 тварин у приватних установах,  а три комунальні підприємства – сам  притулок зі службою вилову, міську ветеринарну клініку та центр ідентифікації – реорганізувати в одну міську службу.

Однак не всі великі приватні притулки (а таких в околицях Києва три) готові прийняти тварин до себе. Олександра Мезинова, директор притулку “Сіріус”, розташованого за Вишгородом, вважає, що київська влада не хоче чути громадськість, а під приводом реорганізації приховує намір перекласти відповідальність за вуличних тварин на них:

«Звучить все так: «Бородянку» закриваємо, тварин віддаємо громадським притулкам, їм даємо якісь міфічні зекономлені мільйони, причому починали з 9 млн грн, а зараз вже озвучують суму в 1,5 млн грн. Коли дійдемо до передачі тварин, нам видадуть по гривні й потиснуть руку. А наступного дня відключать телефони. Ми не можемо достукатися до влади».

Директор “Сіріуса” говорить, що набагато правильніше було б передати цей притулок Київській області – тим більше, що там свого немає. А для міста побудувати новий ближче нереально – важко домовитися з великими забудовниками.

Зараз «Сіріус» категорично не може приймати нових тварин, тому що тут вже живуть понад 2,5 тисячі вихованців, і люди з сусідніх сіл весь час підкидають під ворота котів і собак. Притулок недавно розрахувався з величезними боргами за їжу і завдяки своєчасним діям ветеринарів уникнув нової епідемії чуми – попередня забрала 200 життів.

Зрозуміло, що в разі нехай навіть тимчасового закриття Бородянки невирішеним залишається питання: куди везти агресивних чи хворих тварин з вулиці? Кого викликати, якщо кішка з кошенятами вирішить оселитися біля дитячого садка або школи? Діти намагатимуться погладити тварин, і укусів, так само як і гніву батьків, не уникнути.

Чому на вулицях Києва багато тварин і що з цим робити?

В Україні немає закону, який  зобов’язує власників котів і собак чіпувати або гравірувати тварин. У кінці 2000-х київська влада зробила спробу видати домашнім собакам номера, але проходити реєстрацію пропонували добровільно. Займалося цим комунальне підприємство “Центр реєстрації тварин”, яке зараз не працює через реорганізацію.

Розведенням тварин у нас вільно займаються всі. Продають породистих, метисів і «дворняжок» через оголошення в інтернеті, у підземних переходах і на “пташиному ринку”. Люди, які хочуть взяти додому звірка, швидше звернуть увагу на них, ніж на їхніх побратимів з притулку. Наші притулки хоч і намагаються, щоб всі вихованці були красивими й доглянутими, але виходить це в міру їхніх сил.

Ще один фактор – вік. Взяти дорослого кота значить ризик: він може не прижитися в новому домі. Тому дорослі тварини часто залишаються в притулку до кінця своїх днів.

“Службу вилову практично знищили. Два ловця на цілий Київ. У них немає транспорту, тому що він ламається. З 22 машин – одна частково робоча. Ловити на стерилізацію нікому. Збиту тварину, яка через шок агресивно поводиться, теж нікому забрати. Падаєш в ноги всім, просиш допомогти”, – говорить Олександра Мезинова.

Досвід зарубіжних країн

Розвинені країни приділяють цьому питанню достатньо уваги. У США людей, які хочуть взяти домашнього улюбленця,  відправляють в притулок для бездомних тварин. Пропагандою такого опікунства займаються серйозні організації: різні фонди захисту тварин закликають брати тварин з притулків: причому не обов’язково маленьких, але й уже літніх та тварин-інвалідів. На Заході, аби зменшити кількість бездомних тварин, пропагують також зниження розмноження серед домашніх: для господарів, чиї улюбленці стерилізовані, зменшують податки на них; проводять акції безкоштовної кастрації; стерилізують тварин у притулках перед передачею їх новим господарям. В Англії та деяких інших країнах питання стерилізації тварин настільки налагоджені, що кількість звірів-безхатченків там дуже низька. А тому пропозиція бездомних тварин у притулках практично зрівнялася з попитом на них. У деяких країнах існує законодавча база, яка не просто захищає тварин, а й покладає на їхніх власників серйозну відповідальність за стан вихованця.

Яких заходів необхідно вжити?

Допоможуть тільки освітні проекти та соціальна реклама. У приватних притулках є і породисті кішки-собаки, і звичайні, маленькі і великі, молоді і старшого віку, але вони ласкаві, добрі й хочуть знайти господарів. Тварині з притулку за вашого бажання видадуть навіть ветеринарний паспорт. А ось “з рук” ви можете взяти неприщепленого звіра. В Україні цей бізнес ніхто не контролює – ні держава, ні ветеринарні служби.

Також потрібно створити єдину доступну базу бездомних тварин. Багато зоозахисних організацій в Європі і США створюють таку базу, об’єднуючи вихованців усіх притулків і додаючи фотографії з їхніми характеристиками.

Закон про жорстоке поводження тварин не працює на повну силу. Тваринами в Києві займаються не тільки великі притулки й фонди. Волонтери, які зараз виявилися єдиними друзями вуличних котів і собак, справляються з ситуацією кожен по-своєму й шукають нові можливості дати їм нормальне життя. Вони підбирають, лікують і влаштовують в новий будинок безпритульних котів чи собак. Їхні телефони знають усі сусіди мало не напам’ять. І як тільки у дворі з’являється “безпритульний”, відразу телефонують опікунам.

Ніякої державної допомоги ні волонтери, ні приватні притулки, звичайно, не отримують. З пільг – тільки посвідчення, яке дає право безкоштовно стерилізувати або каструвати вихованця, але лише в одній міській клініці. Усі інші витрати волонтери беруть на себе. Зареєструвати приватний притулок – теж справа складна. В українському законодавстві є норми для таких приміщень: велика територія, огорожа, віддаленість від житлових будинків, дозвільні документи й багато інших умов. Звичайно, вони справедливі, але коли тварини гинуть на вулицях, а міська влада заплющує на це очі, – добре, що хоча б хтось може їм допомогти.

Аліна Биркун