02.11.2012 - Подорожі

Володарі Кавказу

Для європейців Кавказ — це край суворих чоловіків і жінок, які мовчки підкорюються цим чоловікам. Для самих горців — це батьківщина та рай на землі. Насправді ж — це три чарівних країни, які неможна аж ніяк ототожнювати. Адже кожна з них особлива й неповторна.


Фільм  «Кавказька полонянка»знайомий більшості людей. Ще в дитинстві я остаточно закохалась в милого Шурика — головного героя цього фільму. Окрім студента-фольклориста до душі припали й неповторні гірські краєвиди. Лише через багато років я дізналась, що «кавказький» фільм знімали в Криму. Та й в самому сюжеті все так наплутано, що важко зрозуміти «в якому ж районі трапилась ця історія».

Стара Іберія, нова Грузія чи просто Сакартвело

За останні роки країна Міхо Саакашвілі впевнено рушила в майбутнє. Маленькі й молоді грузини майже не знають російської, проте впевнено спілкуються англійською. Стареньке Тбілісі тепер має пішохідний міст Миру в стилі хай-тек, до речі найдовший в Європі. А набережну головного курорту країни Батумі прикрашено статуями позолочених левів. В місті з’являються   готелі від світових мереж  Four Seasons, Mandarin Oriental та Bvlgari, а на джаз-фестиваль влітку завітала всесвітньо відома співачка Мейсі Грей.

Але, коли в грузинському домі з’являється гість, то ви розумієте, що всі зміни відбулися лише зовні, в душі ж горці залишись і, мабуть, назавжди залишаться такими ж самими.

Гостинність — одна з найяскравіших рис усіх кавказьких народів, з невеликими відмінностями. У Сакартвело (так грузинською звучить назва країни) цими відмінностями стануть декілька страв. Соковиті хачапурі у формі човна з яйцем і сиром (аджарулі) чи круглі з сиром не лише всередині (імерулі), а й зовні (мегрулі).  Також це лобіо (страва зі квасолі) та лобіані (хачапурі, в якому начинкою замість сиру є лобіо). А ще хінкалі (грузинські пельмені з великою кількістю м’ясного соку всередині), аджапсандалі (блюдо й соус з баклажанів), сациві (курка у соусі, головним інгредієнтом якого є волоські горіхи) та ткемалі (кисло-солодкий соус з особливого сорту слив). І все це треба запивати грузинськими винами: цинандалі, сапераві, кіндзмараулі чи хванчкара. А якщо ви надаєте перевагу здоровому способу життя, тоді мінеральні води набеглаві чи боржомі — те, що треба. Найсміливіші й найсильніші можуть спробувати чачу, де кількість спиртових оборотів сягає 80 %.

Великий стіл, за яким збирається не тільки вся родина, але й друзі, основа грузинського життя й ключ до розуміння цього народу. Друг — це те саме, що й брат, лише біологічно він має інше походження, але ступінь довіри й любові до справжнього друга — така ж сама, як і до рідної людини.

Сучасні Гіві та Ніно й досі можуть одружуватись в 16 — 17 років, але такі випадки стають все більш поодинокими. В маленьких гірських селах і тепер можуть вкрасти дівчину, як і в кіно, — це «старий кавказький звичай». У великих Тбілісі чи Батумі все по-сучасному й дівчат не крадуть. Але зараз так само, як і багато років тому, весіллям для грузинів є церковний обряд. Світський же РАГС — у прямому сенсі є світським. Головне — це церква.

Дуже престижним є вінчання у Самебі. Цмінда Самеба чи просто Самеба, як кажуть грузини, — головний кафедральний собор Грузинської православної церкви. Величезну споруду, загальна площа якої становить більше 5 000 квадратних метрів, прикрашає помпезна баня з чистого золота.

 І всі ці золоті бані не лише прояв любові до розкоші (а ця любов є), але й символ любові до Бога. До Бога, який наділив їх можливістю жити в найкращому куточку на землі. Тут навіть такий анекдот є про те, як бог створював світ і коли розподіляв блага, то спіткнувся й розсипав усе над Грузією.

Цей народ дуже любить свою батьківщину й трошки зверхньо, із погордою дивиться на своїх сусідів вірмен й азербайджанців. На моє питання: «А яку націю, ви ще любите?». Моя подруга, грузинка, відповіла: «А чому ми повинні ще когось любити?»

Така відповідь може здивувати й збентежити. Але через деякий час ти усвідомлюєш слушність отриманої відповіді й замислюєшся, а й справді, чому?

Земля Хайка

Сусідню Вірменію можна любити хоча б за те, що саме ця країна у 301 році першою визнала християнство державною релігією. Тодішній цар Тиридат ІІІ зробив усе, щоб вірмени ніколи не повернулись до язичництва. А ще тут стоїть Масис, так вірмени називають символ своєї країни — біблійну гору Арарат. Ця держава могла б стати другим Ізраїлем, адже за кількістю християнських святинь, вона й справді одна з перших у світі. В Ечміадзинському монастирі, місцезнаходженні престолу Верховного Патріарха Католіксу Всіх Вірмен, зберігаються частка ковчегу Ноя та наконечник списа, яким проткнули Христа. Могла, але не стала. Мабуть, через те, що, хоча вірмени й християни, але для православних і католиків, вони завжди будуть «єретиками» зі своїм монофізитством.

Але вірмени не сумують і пишаються собою та своєю країною, ну й Араратом, звісно. Хоча він зараз і знаходиться на території Туреччини, кожен мешканець Єревану скаже, що саме з вірменського боку гора виглядає найкрасивіше.

Взагалі, все, що є тут, у їхній країні, унікальне та найкраще. І все, що існує в світі “унікальне й найкраще” неодмінно пов’язано з вірменами, Вірменією чи, хоча б, має вірменське походження, — це для них безсумнівно. Кожен хай (так звучить самоназва народу) знає не менше десятка відомих людей, які мають вірменське коріння. Тут й американська співачка Шер, і російська Ірина Алєгрова, актор СРСР Фрунзик Мкртчян (який зіграв водія «товариша Саахова», підступного дядьку Ніни з «Кавказькій полонянки») та англієць Роуен Аткінсон, усім відомий як Містер Бін. А ще сучасні коміки Михайло Галустян та Гарік Мартіросян, голос Франції — Шарль Азнавур, славетні композитори Арам Хачатурян й Арно Бабаджанян, шахматист — Гарі Каспаров, кінорежисери Сергій Параджанов, Карен Шахназаров і Тигран Кеосаян. Цей перелік може тривати безкінечно.

Добрі сусіди знають цю слабкість вірмен, щодо «все краще з Вірменії» і тихо підсміюються. Можна сміятися, але треба й визнати, що в Хаястані (стан — земля, Хайк — легендарний прабатько вірменського народу) знаходиться одне з найбільших сховищ старовинних рукописів у світі — Матенадаран. Книги для цього народу мають особливе значення. У давні віки, страшний  Тамерлан брав книги вірмен у безстрокове користування та повертав лише за велику винагороду.

Маленьким «недоліком»  цього великого народу, недоліком, про який сусіди грузини чи азербайджанці не забудуть нагадати, є невелика територія сучасної Вірменії та відсутність виходу до моря. Найбільшим водним джерелом вірмен є озеро Севан. Це друге за запасами прісної води гірське озеро в світі, й поступається воно лише американському Тітікака.

Але північні сусіди все одно не заспокоюються й співають жартівливу пісеньку про «озеро Севан», яке «на пів банки менше, ніж Тихий океан». Азербайджан теж не відстає в цьому «водному конфлікті» й розповідає анекдот про створення міністерства моря в Вірменії. На що вірмени відповідають анекдотом про недоречність міністерства культури в Азербайджані.

На березі Каспійського моря

Всім кавказьким народам притаманна самоіронія. Тому про свою культуру, точніше її рівень, азербайджанці з задоволенням жартують. Моя подруга, справжня бакінка, підтвердила ще одну з кавказьких «побрехеньок». Суть полягає в тому, що більшість азербайджанців кажуть певне слово, одразу ж його повторюють, але першу літеру повторюваного слова заміняють на «м». Так з’являються чарівні сполуки «шкаф-маф», «шашлик-машлик» та анекдот під кодовою назвою «культура-мультура». Але чути подібні жарти від сторонніх азербайджанцям не дуже подобається. Бо все ж вони діти гір, справжні кавказці.

Цікаво, що зазвичай Кавказ для слов’ян, є певним монолітом, чимось неділимим, злитним й навіть однаковим. Але азербайджанці відрізняються від вірмен і грузинів ще більше, ніж ті одні від одного. Головною особливістю цього народу є їхня релігія — мусульманство.

Але якщо навіть зараз у деяких мусульманських країнах чоловік може мати до чотирьох дружин, у цій країні цього не буває. Хоча, якщо пригадати пісню про султана, яку виконав Юрій Нікулін, то її слова наводять саме на азербайджанські «сліди». Окрім пісні, в фільмі «Кавказька полонянка» такими слідами були прізвище головного жениха — товариша Саахова, дядько самої «полонянки» теж був з цих країв – ім’ям Джабраїл на Кавказі можуть назвати дитину лише в Азербайджані, а невдаха-водій Едик згадує Аллаха, коли його стареньке авто не заводиться.

Аллаха цей народ згадує не тільки, коли з’являються проблеми, а й коли в житті щастя. Весілля — це одне з головних «щасть». На азербайджанське весілля й зараз запрошують усіх родичів з усіх районів (район азербайджанською — село). Бабусі, дядьки, тітки, троюрідні сестри й чотириюрідні брати — збираються абсолютно всі. Не покликати на весілля племінників семиюрідної тітки можна лише за умови жахливої сварки, яка призвела до остаточного розриву в стосунках. Та й відмова прийти на весілля може бути лише за тих самих умов.

Весілля для незаміжніх дівчат не менш велике свято, ніж для самої нареченої, до якого вони ретельно готуються. Адже юнаки та їхні досвідчені матусі не марнують часу і знаходять й собі гарну й виховану дівчинку, задля якої так само покличуть далеких і не дуже родичів, замовлять величезний ресторан, лімузин і зроблять все, щоб їхнє весілля було найкращим. Інакше ніяк.

Порада експерта 

Представниця туристичного агентства «МАНСАНА» Олена Лабадзе говорить: «Не треба боятися того, що вас хтось вкраде. Так, дійсно, на Кавказі є звичай викрадати молодих дівчат, але зараз таке зустріти важко. Тим паче, що ви людина з іншої країни, а для азербайджанців ще й іншої релігії. Тому спокійно подорожуйте. До того ж відпочивати можна не лише в літку. В Грузії, наприклад, існують чудові гірськолижні курорти як Гудаурі чи Бакуріані. До того ж Кавказ ще за радянських часів був «всесоюзною здравницею». На мінеральних водах Боржомі чи у санаторії Джермук, що в Вірменії, кожен зможе відновити не лише фізичне здоров’я, а й душевний стан».

 Ольга Ситник