Прокрастинація: епідемія XXI століття

Проснутися на дві години раніше, щоб встигнути за день більше ніж завжди. Зробити каву, включити комп’ютер, щоб провірити електронну пошту і….. отямитися, коли уже сутеніє. Тягнути до останнього, а потім, пити каву літрами і  працювати   безупинно дві доби поспіль. Впізнаєте себе? Тоді без сумнівів –  ви прокрастинатор.


Навіть ті, хто чує цей термін вперше, на практиці неодноразово зіштовхувалися з цим явищем. Недарма деякі психологи називають прокрастинацію «хворобою сучасності». Вам потрібно написати статтю, від якої залежить ваш кар’єрний розвиток, підготуватись до важливого іспиту чи обрати тему магістерської роботи. А ви уперто це не робите. Замість цього переглядаєте стрічки новин, читаєте повідомлення в соціальних мережах, міняєте заставку на робочому столі комп’ютера, одним словом вирішуєте безліч зовсім не важливих справ. В результаті всі терміни зірвано, на вивчення всіх білетів залишається декілька годин, науковий керівник не приховує свого невдоволення.

Йдеться про постійне відкладання важливих справ, що потім неодмінно призводить до конфліктів і проблем. Звичайно, ви знайдете безліч причин, чому так сталося, і будете шукати корінь зла у хронічному недосипанні, несправедливості начальника, надмірному обсязі матеріалу чи занадто вимогливому викладачеві. Насправді, ці та десяток інших виправдань не зможуть змінити ситуацію, адже у вас типові прояви проблеми, відомої у психології під красивою назвою «прокрастинація».

Англійське слово procrastination походить від латинського procrastinatus: pro- (замість, попереду) і crastinus (завтрашній). У психології прокрастинація означає схильність особи відкладати на потім, на завтра, на майбутнє неприємні рішення та справи. Психологи давно звернули увагу на цей феномен і часто визначають прокрастинацію як механізм боротьби з тривогою, яка виникає через необхідність приймати важливі рішення, розпочинати чи завершувати роботу над певним завданням.

На думку психотерапевта Сергія Мартинова причиною прокрастинації є перфекціонізм: «Це парадоксально, але факт. Саме постійне прагнення досягти досконалості в будь-якій діяльності змушує людину цю діяльність відкладати. За прокрастинацією стоїть страх неуспішності. Якщо перфекціоніст сумнівається, що зможе виконати роботу ідеально, то він краще не робитиме її взагалі або затягне здачу проекту через постійне переписування, редагування і заглиблення в деталі».

Прокрастинація може породжувати безліч нових проблем, такі як стрес, почуття провини, втрату продуктивності, невдоволеність співробітників через невиконання обов’язків. Поєднання цих почуттів може спровокувати подальшу прокрастинацію. До певного рівня прокрастинація вважається нормою, однак це стає проблемою, коли вона заважає нормальному функціонуванню. За хронічним «я зроблю це завтра» криється страх перед провалом, боязнь негативної оцінки, складність вибору та інші найголовніші проблеми людини XXI століття.

Світ змінюється, прокрастинатори залишаються

Наявність приказок на тему «Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні» у мовах різних народів світу свідчать про те, що подібна проблема існувала завжди. Вперше феномен «відкладання справ на потім» проаналізував Ноах Мілграм у своїй роботі «Прокрастинація: хвороба сучасності», яка була опублікована в 1992 році. Широкі дискусії про це явище розпочалися ще двадцятьма роками раніше. Перші ж згадки цього терміну дослідники знайшли ще в 40 році до н. е. і пов’язані вони з римським консулом Марком Туллієм Цицероном, який скаржився на прояви прокрастинації у вищих колах влади.

Наступним заговорив про «любителів тягнути час» афінський полководець Фукідід, який вважав, що прокрастинація – риса характеру корисна тільки у випадку вичікування початку війни. І нарешті, грецький поет Гесіод у своїй поемі «Роботи і Дні», яка була написана у 800 році до н. е. пише про людей, які все «відкладають на завтра». Є подібні згадки і в класичному тексті індуїзму «Бхагават-гіті». Перші спроби сформулювати це явище можна зустріти як в роботах часів розквіту індустріальної революції, так і в Оксфордському словнику 1548 року.

Регулярне вивчення феномену прокрастинації та перевтоми почалося із 1970-х рр. Остаточно термін ввійшов у активне використання в 1977 році, коли одночасно вийшли дві наукові статті: «Прокрастинація в житті людини» і «Подолання прокрастинації». Отже, підстав для цього явища вистачало завжди. Просто в міру необхідності і збільшення актуальності проблеми, її стали вивчати. З’явилися теорії, методики вимірювання рівня прокрастинації та техніки її ослаблення.

 А який ви тип прокрастинатора?

Насправді, кожна людина більшою чи меншою мірою прокрастинатор. Єдине, що нас відрізняє – це боремося ми з цією недугою, чи піддаємось її негативному впливу. У 1956 році американець Ліс Вааса оголосив про набір членів у Клуб прокрастинаторів. Коли перші кандидати надіслали свої заяви, Ліс призначив дату зборів, а потім кілька років її переносив, поки всі, врешті-решт, не зрозуміли його жарт. «Це був, мабуть, перший і останній випадок, коли прокрастинатори спробували об’єднатися, – пише у своїй книзі доктор Чиказького університету Джозеф Феррарі. – Взагалі ж вони не люблять перебувати в компанії собі подібних, бо люди, які байдикують, тільки посилюють їхнє почуття провини».

Крім того, на думку професора Феррарі, прокрастинаторам важко співчувати і допомагати один одному, тому що вони неоднакові. Він поділяє їх на три типи: «шукачі пригод», «втікачі» і «нерішучі». «Шукачі» затягують з виконанням роботи тому, що відчувають задоволення і прилив адреналіну, коли виконують завдання в останню мить перед терміном здачі. Таким людям Феррарі радить якомога частіше міняти дедлайни, навіть іноді встановлювати коротший термін виконання, щоб використання часу стало більш ефективним.

«Прокрастинатори – втікачі» намагаються уникнути чужої думки з приводу своєї роботи. Їм не хочеться вислуховувати ні критику, ні похвалу. У будь-якому разі, таким людям необхідно концентрувати всі сили на тому, чим вони займаються і намагатися виконувати роботу якнайкраще. Люди третього типу відкладають справи через свій перфекціонізм, який не дає їм або почати, або закінчити роботу. Прокрастинація в цьому випадку – це спроба зняти з себе відповідальність за результат. Будь-який прокрастинатор легко знайде причину свого «байдикування». Він запросто переконає сам себе у правильності розставлених пріоритетів і ще дуже довго буде себе обманювати.

Чому Інтернет  стимулює  прокрастинацію?

Британські психологи дослідили, що рівень прокрастинації населення за останні 25 років зріс більше, ніж на 40%. Вчені передусім пов’язують це з науково-технічним прогресом, який дає додаткові можливості для марнування часу.

Компанія «Webtrate» провела опитування серед 2500 людей і з’ясувала, що більше половини з них під час роботи не можуть себе контролювати і постійно перевіряють пошту і соціальні мережі. 63% відсотки зізналися, що забувають свої ідеї поки обмінюються повідомленнями, притому 36% опитаних щодня проводить на поштових сервісах близько години, а 16% респондентів витрачають на листування понад три години на добу. Більшість людей відзначили, що Інтернет-прокрастинація знижує їх загальний рівень щастя і задоволеності.

Вілл Літтл, творець «Webtrate», пояснив ці цифри тим, що Інтернет підсилює прокрастинацію і знижує рівень продуктивності через необмежений доступ до сайтів-хронофагів («пожирачів часу»). На його думку, людина швидше прочитає цікаву статтю або подискутує про новий вірусний ролик в соціальних мережах, ніж завершить розпочату роботу. Опитування компанії показали, що в Інтернеті проводять час 59% людей, решта ж віддають перевагу телебаченню або проводять час з друзями. Будь-яка форма активності в мережі або споживання продуктів ЗМІ стає наповнювачем життя і відволікає людину від переживань, які вона відчуває, коли відкладає виконання важливої справи.

Вихід є – структурна прокрастинація  

Професор філософії Стенфордського університету Джон Перрі – вирішення проблеми бачить у «структурній прокрастинації». Згідно з його теорією, прокрастинацію можна не придушувати, а зробити своїм ефективним помічником. Усі прокрастинатори схильні затягувати виконання завдань. Структурна прокрастинація – це мистецтво отримувати з цієї поганої звички користь. Головна ідея це те, що прокрастинація не означає абсолютного байдикування.

Прокрастинатори рідко нічого не роблять, просто вони проводять час за малокорисними заняттями, такими як садівництво або заточування олівців чи планування реорганізації файлів на робочому столі. Чому прокрастинатори витрачають на це час? Тому що це спосіб уникнути важливішої роботи. Якби вся робота прокрастинатора зводилася до заточування олівців – ніщо в світі не змусило б їх це робити. Все ж прокрастинатора можна вмотивувати на складні, своєчасні і важливі завдання, якщо вони будуть способом, який допоможе уникнути інших, ще важливіших завдань. «Структурна прокрастинація» означає, що ви формуєте список своїх справ так, щоб використовувати цей факт.

Список справ, який ви повинні зробити, буде впорядковано за значимістю. Ті, що здаються найбільш терміновими і важливими будуть розміщені зверху. Але нижче за списком будуть й інші завдання, які теж варто було б зробити. Виконувати їх – це спосіб не займатися справами з верхньої частини списку. Так, упорядкований належним чином список завдань, дасть змогу прокрастинаторові стати корисним для суспільства громадянином, і навіть допоможе здобути репутацію людини, яка багато встигає в житті.

Головний фокус полягає в тому, щоб зібрати на початку списку правильні справи. Критеріїв правильності два: перший – здається, що дедлайн уже близько (а насправді ще ні), і другий – здається, що вони дуже важливі (а насправді не такі).

Загалом, для того, щоб успішно боротися з прокрастинацією, потрібно вміти планувати і бути дисциплінованим. Звичайно «структурна прокрастинація» ґрунтується на самообмані, оскільки потребує постійного створення, так званої, піраміди примарних обіцянок. Таким чином потрібно виконувати роботу, значимість якої перебільшена, а терміновість вигадана. Але для прокрастинаторів це буде неважко, адже майже всі вони досконало вміють вводити себе в оману.

Євгенія Семчук