Прилуки – місто, де на кожному кроці пам’ятник

Кожне українське містечко неповторне. Чернігівщина подарувала Україні багато місць, куди будь-хто може на день з’їздити, аби відпочити та глибше зануритися в історію свого краю. Одне з них — Прилуки, місто, де на десять будинків щонайменше дві меморіальні дошки та один пам’ятник на квартал.


Перша спроба дістатися до Прилук виявилася безрезультатною. З Києва люди зазвичай їдуть у місто маршруткою, що зупиняється поблизу станції метро Чернігівська. Їхати в 60-тисячне місто порівняно недалеко — орієнтовно від 2 до 2,5 годин. Коли туди потрапляєш, перше, що впадає в око, — зелений колір усюди: дерева, кущі, квіти рясно обрамляють асфальт. І це попри те, що місто є потужним промисловим центром Чернігівської області, з багатьма заводами та виробництвами. Тому від нього чекаєш потужної урбаністики, домінування сірого та невибагливу архітектуру, що так притаманні містам, оточеним фабриками. Натомість отримуєш великий сад зі співом пташок і напрочуд гарними будинками.

Пам'ятник ШевченкуЦентр Прилук впізнати досить легко вже при першому знайомстві — завдяки вивісці гастроному «Центральний» та пам’ятнику Шевченкові, з якого починається місцевий Центральний парк. Звичайна для українських містечок комбінація. Проте прилуцький пам’ятник Кобзарю дуже особливий. По-перше, він єдиний у світі, що присвячений Шевченку як художнику, а не поету. По-друге, Кобзар зображений на постаменті ще зовсім молодим, без традиційних вусів та залисини. Внизу постаменту прилучани організували невеликий меморіал пам’яті Героям Небесної сотні з культовим підписом: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров’ю волю окропіте». Навколо — невеликий сквер під кодовою назвою «П’яний кут». Місцеві називають це місце так зовсім не тому, що ввечері тут збираються «веселі» компанії. Справа в тому, що раніше це місце було дуже аварійним — замість сквера була частина дороги, де чи не щодня траплялась ДТП. Переважно через нетверезих водіїв за кермом. І лише 15 років тому дорогу звузили, поставили молодого Шевченка та облаштували сквер. Містяни кажуть, що аварій на перехресті після того значно поменшало…

Пам'ятник Любові ЗабаштіПовертаємо праворуч і потрапляємо до Центрального парку. Він, звичайно, набагато менший за свого нью-йоркського тезку, але за кількістю пам’ятників і меморіальних плит може його і випередити. У Прилуках узагалі складається враження, що в кожному домі жила визначна людина. Ідучи алеєю, зустрічаєш скульптуру Любові Забашти, дружини Малишка, яка була родом із Прилук.

Далі з зелені виринаєш на Центральну площу. Саме тут традиційно відбуваються концерти, свята та вже такі звичні для кожного українця виступи політиків. Колись на постаменті посередині площі стояв пам’ятник Леніну. Взагалі, дуже цікаво, якою іронічною інколи буває архітектура міста, поєднуючи протилежне воєдино. Багато років саме золотавий Ленін відкривав дорогу прилучанам до так званої Площі храмів, де стоїть одразу ж чотири православні церкви. І хоча батько революції був повернутий до них спиною, таке сусідство, тепер уже уявне, викликає щонайменше посмішку.

Собор Різдва Пресвятої БогородиціПлоща храмів — також місцева назва. Єдиний собор міста — Різдва Пресвятої Богородиці, побудований у стилі ампір у 1806–1817 роках на місці двох старовинних прилуцьких церков. Новий храм із трьома престолами на честь Різдва Пресвятої Богородиці, Варвари Великомучениці та Святого Олександра Невського був освячений у 1817 році. Варто зазначити, що всередині на стінах збереглися залишки олійного розпису початку 19 століття.

Є в Прилуках і своя «Тріумфальна арка». Місцевий меценат у 2013-му вирішив звести її біля Центральної площі. Мотиви рішення обрати саме таку архітектурну споруду досі не зрозумілі містянам. Однак ще до її урочистого відкриття стався Євромайдан, і споруду перестали будувати далі: меценат поїхав до Росії, залишивши по собі «майже» наполеонівську славу.

Ліворуч від собору Різдва Пресвятої Богородиці — пам’ятник Літописцю. Здалеку і справді здається, що на постаменті сидить відомий усім ще зі школи старець Нестор. Не можна приховати здивування, коли дізнаєшся, що прилучани таким чином вшанували нікого іншого, як Володимира Мономаха. Адже саме в його «Повчанні дітям» 9 століть тому було вперше згадано їхнє місто. Така разюча несхожість князя зі скульптурою і вплинула на те, що жителі міста почали називати пам’ятку просто «Літописець».

Трохи далі в парку — пам’ятник Олегу Кошовому (легендарному учаснику «Молодої гвардії»), який був родом із Прилук. До його хати-музею, що розташована за 10 хвилин ходи пішки від центру, кожного року водять прилуцьких школярів, адже це одна з міських легенд і найбільша гордість міста.

Пам'ятник Миколі ЯковченкуПовертаємо від центру праворуч і підходимо до театру імені Івана Франка. Біля нього — пам’ятник видатному українському актору Миколі Яковченку. Моя екскурсовод пояснює, що він починав свою кар’єру саме з прилуцького театру.

Ще десять хвилин пішки, і опиняємось біля Будинку культури міста. Позаду будівлі — парк із дитячим майданчиком та пам’ятник загиблим під час Другої світової війни солдатам. Неподалік — обгороджений майданчик, який у 30-х роках був місцем для танців, або, кажучи сучасною мовою, справжньою «дискотекою». Люди зі всього міста приходили сюди танцювати та співати пісні. Тепер тут влаштовують кінопокази просто неба. Місце й досі залишається доволі популярним серед молоді.

Здавалося б, за день можна обійти все. Але нерозвіданими залишаються напівпокинуте військове містечко, де за радянських часів базувався великий гарнізон, декілька старовинних церков і краєзнавчий музей.

Прилуки залишили враження Подолу зі сторони Валів, де зелено, люди гуляють із собаками та нікуди не поспішають. Майже на кожному домі — меморіальна вивіска. Математику, краєзнавцю, захиснику Вітчизни під час Другої світової. До міста хочеться приїхати, аби відпочити та набратися сил, помилуватися природою та з подивом дізнатися, наскільки ж багато визначних людей подарувала нам Чернігівщина.

Христина Дацко