Бейрут – столиця Лівану, малої держави Арабського Сходу. За площею Ліван в 60 разів менший від України, однак у світі відомий як популярний туристичний напрямок. Проте українські турагенції нечасто пропонують туди путівки. Погляньмо, який він, малознайомий українському оку Бейрут.


Про що варто знати

Типовий бейрутський пейзаж: одноманітні вулиці, забудовані безвидими сірими будинками. Багато років поспіль у місті йшла громадянська війна: мусульмани проти християн. Останній раз вибухи бомб і свист куль звучали зовсім недавно — у 2006 році. Подекуди вулиці й досі перекриті протитанковими їжаками. Руїни переважно так і залишили, й тепер вони нагадують місцевим жителям про загальнолюдські цінності та важливість миру.

Бейрут чимось нагадує кримські курорти. Він розташований у долині біля моря, а з усіх боків його оточують гори. Місто бідне на пам’ятки. За пів дня можна обійти майже всі з них: центральна Площа Зірки (Place de l’Etoile), руїни римських бань, мечеть Мухаммад Аль-Амін, відома своєю блакитною маківкою, Голубина скеля на набережній і ще статуя Ліванської Божої Матері. Ліванці вважають, що у них все дуже стародавнє. Та є ще місце, яке обов’язково повинен відвідати кожен. Мабуть, це краще, ніж центральна площа, руїни римських бань і мечеть разом узяті. Це кафе, яке входить в десятку найкращих за версією Forbes. Там подають одне з найсмачніших морозив. Авторитетний журнал The Wall Street Journal навіть визнав це морозиво найкращим в арабському світі. Звичайно, повний рецепт тримають у секреті. Але відомо, що в морозиво додається унікальний інгредієнт — розтерті в порошок бульби диких орхідей. Найкраще морозиво продається в звичайнісінькому приміщенні площею в кілька квадратних метрів. Цьому є пояснення. Господар не хоче створювати велику компанію. Промислове виробництво — це завжди хімія. Він використовує тільки ті інгредієнти, які йому подобаються. Те, що їсть сам, — натуральне. Чоловік займається не комерцією, а справою для душі.

Світ — це подіум

Бейрут в цілому досить одноманітний, але є приємний виняток. У центрі міста є район Бейрут Сукс, який справедливо можна назвати маленьким Парижем. Затишний квартал. Бейрут — колишня французька колонія. Тут поширений французький вплив, а в розмовах місцевих раз у раз проскакують французькі словечка. Тому коли уряд вирішив навести лад хоча б в одному районі міста, нікого не здивувало, що Бейрут Сукс виявився схожим на столицю Франції. У цьому районі все натякає Париж. Класичні пропорції будівель з французькими балкончиками, доглянуті кущі з квітами і навіть французькі багети у вітринах магазинів. Тут центр світського життя і маса модних бутиків. До речі, Бейрут — визнаний центр моди в Арабському світі, він відіграє на Близькому сході таку ж роль, як Мілан і Париж у Європі.

Цікаво, що в Бейруті досить велика кількість африканців, філіппінців та інших імігрантів з держав третього світу. Часто вони працюють за такою схемою: за їжу та дах над головою виконують абсолютно всі доручення свого бейрутського господаря, а всю свою зарплату, доларів триста на місяць, відправляють на батьківщину. Десь у Гані або в Ефіопії це хороші гроші. Таке от нео-рабство в Бейруті досить розповсюджене.

З гори Харіса відкривається фантастичний краєвид. Саме на цій горі розташована одна з головних пам’яток Бейрута — статуя Ліванської Божої Матері. Вона височіє над містом і береже його від бід, зовсім як статуя Ісуса Христа в Ріо-де-Жанейро. Трохи походивши пішки Бейрутом відчуваєш, що чогось не вистачає. Довго не можеш зрозуміти, в чому справа, але раптом помічаєш — у місті практично немає реклами. Для ліванців виглядати добре — це чи не патріотичний обов’язок. Вони дуже стежать за собою, навіть вийти в магазин за хлібом у спортивних штанях собі не дозволять. Якщо у тебе зім’ята сорочка, ніхто з ліванців не подумає, що в тебе не було часу її попрасувати. Вони подумають, що ти ледар. І якщо в усьому світі говорять, що життя — це сцена, то в Бейруті на те скажуть, що життя — це подіум.

Справжня шаурма

З національних страв найвідомішими є асорті з ягняти і курки, салат із смаженої цибулі з кульбабами і оливковою олією, хумус (закуска з горохового пюре), а також шаурма. Це в нас про неї побутують страшні історії, а тут, на Близькому Сході, шаурма — найпопулярніший вид вуличної їжі. Продають її не в кіосках, а у кафе. Шаурма в Лівані дуже смачна і не схожа на українську. У неї не додають одночасно кетчуп, майонез і гірчицю, а використовують місцевий винахід — часниковий соус «тунт».

Різнобарвні околиці

Бейрут унікальний. Вранці можна скупатися в Середземному морі, а вдень можна поїхати кататися на сноуборді в гори. За сорок хвилин від міста знаходиться гірськолижний курорт «Фейтрун Хайвей». З усього Арабського світу сюди з’їжджаються натовпи туристів, щоб торкнутися снігу! Ні в Єгипті, ні в Йорданії, ні в Сирії, ні в багатьох інших країнах Близького Сходу цього зимового дива немає. Ліванський гірський хребет — дивовижне місце. Неосяжні мовчазні гори Лівану огортають сніжними обіймами, і вириватися з них зовсім не хочеться.

Місто Бібл в околицях Бейрута примітне тим, що йому понад шість тисяч років. Життя в ньому ніколи не припинялося. Розташоване воно у тридцяти хвилинах від Бейрута. У світі є кілька міст, що претендують на звання найстародавнішого. Бібл — одне з них. Шість тисяч років тому це було жваве портове місто, в якому торгували кедром, рабами й оливковою олією. У Біблі чути шепіт тисячоліть, відчувається енергетика давніх часів. Цю старовину трохи порушують потоки туристів, для яких працюють цілком сучасні магазинчики і аж ніяк не стародавні кафе. У місті можна зустріти залишки різних цивілізацій: римської, фінікійської, візантійської, перської. Частина вчених вважає, що саме тут у давні часи була винайдена фінікійська писемність — перший алфавіт, який через тисячоліття послужив основою писемності, і для української мови також. У Біблі можна купити унікальний сувенір — камінь зі скелетом риби, вік якої може сягати до ста мільйонів років. Це унікальне явище. Мільйони років тому риба була похована під мулом, шо скам’янів і зберіг у собі рештки.

Бурдж Хаммуд — частина району Матн, що теж вважається важливою пам’яткою. У путівниках зазначено, що він суттєво відрізняється від решти районів міста. Сто років тому вірмени масово тікали до Лівану, рятуючись від геноциду, влаштованого турками в тоді ще Османській імперії. Вони власне і заснували на околиці Бейрута це містечко. Сьогодні тут живуть нащадки тих вірмен, більшість з яких ніколи не були на своїй історичній батьківщині. У кожному будинку — майстерні з виготовлення бронзових скульптур, швейні крамниці, але найбільше ювелірних магазинів. Тому квартал ще називають ювелірним.

Бейрут — спокійне місто. Певно, всі так втомилися від війни, що почали цінувати моменти, коли довкола нічого не відбувається. Радимо його всім поціновувачам незвичайних подорожей (а також тим, хто скептично ставиться до шаурми ☺).

Наталія Удовенко