Ранній шлюб: кохання чи бажання?

Білосніжна сукня, великий весільний торт, щасливі наречені, заплакані від радості очі батьків. Ось і настав той день, коли їхні діти вступають у доросле життя. 18-річні молодята на сьомому небі від щастя будують грандіозні плани на майбутнє. Здавалося б, все ідеально, але чому ж статистика успішності ранніх шлюбів така невтішна? Чому жити разом довго і щасливо вдається далеко не всім?


Що ж таке ранній шлюб?

З юридичної точки зору ранніми вважаються ті шлюби, які були укладені до настання шлюбного віку. В Україні з 2012 року для чоловіків і жінок цей вік встановлюється з 18 років, хоча раніше дівчата могли виходити заміж з 17-ти. Також суд може надати право на шлюб особі, яка досягла 16 років і яка подала відповідну заяву, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Тобто згідно з законом, у 18 років наступає юридична зрілість і пара сміливо може створювати власну сім’ю.

Але чи буде цей союз успішним? Адже, окрім цього, існують ще й фізична, психологічна, сексуальна, духовна, економічна зрілості. Таким чином, вікова ознака є досить відносною. І хоча вік все ж таки впливає на міцність стосунків, але тут дуже важливим аспектом є осмислення парою того, що таке сім’я і які їхні мотиви для її створення? Тому раннім можна вважати той шлюб, до якого пара була ще зовсім не готова.

Чи варто поспішати ставати під вінець?

Фахівець з питань стосунків між хлопцем та дівчиною, керівник програми «Щаслива сім’я» Головного управління в справах сім’ї, молоді та спорту КМДА Адріан Буковинський вважає, що бажання швидко одружитись у молоді викликане емоціями та почуттям закоханості. «У них відсутнє розуміння багатьох аспектів, – стверджує експерт, – необхідних для повноцінного сімейного життя. Наскільки вони можуть себе забезпечувати? Чи є у них житло? Є пари, яким батьки подарували квартиру, але вони до трьох років розійшлись. Тут стоїть питання готовності до створення сім’ї. Наскільки в людей сформована ієрархія ціннісних орієнтирів, пріоритетів, щоб зробити свою сім’ю повноцінною? Постає базове запитання: чи дійсно вони люблять один одного? Адже, якщо любові нема, сім’я не має перспектив.

Та чи пара усвідомлює, що означає любити один одного? Кожна молода людина уявляє почуття любові по-своєму. Але чи розуміє вона, що любов є відданою по своїй суті, що любити – це глибоке усвідомлене бажання жити своє життя задля добра і щастя людини, яку любиш? А це означає щодня підтверджувати це своїми вчинками впродовж життя. Стоїть питання: наскільки у 18 років людина має це осмислене почуття? А, можливо, це лише захоплення чи закоханість, що є явищем тимчасовим.

Чоловік і жінка повинні довіряти один одному повністю. Якщо вони ревнують один одного – це вже ознака недовіри. Вони мають бути абсолютно чесними, не може бути ніякої фальші. Часто люди думають, що щось можна приховати. Але ж ні, не можна – рано чи пізно все випливе на поверхню. Люди повинні бути вірними. За будь-яких обставин потрібно зберігати вірність. Адже будь-що може трапитися: людина може втратити здоров’я, навіть стати інвалідом. Це є готовність взяти повну відповідальність за життя один одного. Але наскільки людина у 18 років готова взяти на себе таку відповідальність? Не факт, що готова. Є такі, що готові. Це вже залежить від виховання, від її пріоритетів і життєвих цінностей. І якщо один з пари сформований належним чином, то не факт, що інший так само сформований і має ті ж пріоритети. Особливо це стосується шлюбів нерівних за віком. Адже чим більший розрив у віці, тим більше відрізняються погляди і життєва формація. І тут важливим є питанням зрілості. Якими є мотиви для шлюбу? Тому що мотиви можуть бути незрілими, обмеженими. І тоді постає питання: для чого це все?».

А якщо лелека подарунок принесе?

Окрім емоцій, часто причиною одруження стає зовсім інша ситуація. Що ж робити, якщо дівчина завагітніла? Батько лютує, мама плаче. І батьки поспіхом влаштовують весілля, щоб їхнього онука потім не називали байстрюком та й аби не ганьбити родину. Але чи може бути вагітність єдиною причиною для укладання шлюбу?

«Це велика проблема, – говорить Адріан Буковинський. – Ця вагітність не повинна була наступити апріорі до створення сім’ї. Вагітність не повинна ставати єдиним мотивом для одруження. Батько абсолютно безапеляційно зобов’язаний взяти на себе відповідальність за життя цієї дитини. Але стоїть питання їхніх стосунків. Якщо немає любові, то немає і майбутнього. Але це не повинно спонукати жінку на аборт, тому що це буде тотальною катастрофою. Це є виразна неготовність, порушена послідовність і людина через свою безвідповідальність опиняється перед фактом, що треба щось робити». Тому в такій ситуації одного рецепту немає, кожен має вибирати те, що вважає за потрібне. Але ні в якому разі поспіхом вирішувати нічого не можна.

Що ж робити батькам?

Затишна сімейна вечеря. За столом зібралася вся родина і ще зовсім юний син нарешті привів свою, таку ж юну, дівчину для знайомства з батьками. Але замість промови за здоров’я батьків хлопець оголошує, що вони з коханою планують одружитися. Реакція батьків звісно ж буде не такою, на яку очікували закохані. Адже батьки вважають, що пара ще зовсім молода для одруження.

Мама 18-річної доньки Наталія Борисівна каже: «Якби моя дитина зараз прийшла і сказала, що хоче вийти заміж, я б не дуже зраділа. Я вважаю, що в такому віці спочатку потрібно здобути освіту. Та й хлопцю з дівчиною треба краще один одного пізнати перед тим, як створювати сім’ю. Рано їм ще у такому віці заміж. Але, звісно, якби донька наполягла, то я б її підтримала у її рішенні».

Вплив батьків на стосунках молодих однозначно є, але він може бути як і позитивним, так і негативним. Адріан Буковинський стверджує: «В батьків є якісь мотиви, але стоїть питання об’єктивності цих мотивів. Кожна мама любить свою дитину. Але для кого мама любить цю дитину? Якщо вона її любить для себе, то це егоїстична любов, вона буде поводитись з нею, як зі своєю приватною власністю. Така любов не буде приносити користі дитині в її особистому житті. Але є любов інша – я тебе люблю для тебе. Такі батьки намагаються допомогти, але й максимально відпустити. Не в тому розумінні, що роби, як тобі заманеться, а в тому, що я тобі завжди готовий допомогти. Батьки мають дати настанову. Перед одруженням вони, по-перше, повинні навчити, по-друге, поспостерігати і перевірити в часі певний період, чи це навчання працює і, по-третє, прийняти з любов’ю».

Можливо, краще просто пожити разом?

В народі прийнято називати цивільним шлюбом стосунки, за яких пара живе так, як звичайне подружжя, але не оформлює свої відносини у РАГСі. Та це можна вважати підміною понять, адже цивільним називається той шлюб, який оформлений в органах державної влади без участі церкви. Тому потрібно чітко відокремлювати ці види стосунків. Та все ж повернемося до звичного в народі визначення поняття цивільного шлюбу. В наш час така форма стосунків набирає все більшої популярності. Особливо це стосується молоді, яка хоче спочатку спробувати пожити разом, звикнути один до одного, та й не обтяжувати себе зайвими документами.

Студентка п’ятого курсу Марина живе зі своїх хлопцем у такий спосіб вже 2 роки і поки що цілком задоволена: «Нам добре разом і це є головним. Ми любимо один одного і без штампу в паспорті, тож не бачу сенсу витрачати гроші на весілля. Можливо, мені колись і захочеться одягнути білу сукню, але найближчим часом ми точно нічого такого не плануємо».

А от експерт з сімейних стосунків має зовсім іншу думку з цього приводу: «Це не є шлюб. Цей союз тимчасовий. Він не буде тривати все життя. Питання тільки в тому, коли він рухне? Пара себе обманює, кажучи, що вони не хочуть штамп в паспорті. А правда полягає в тому, що двоє людей не беруть повної відповідальності за життя один одного. Вони залишають собі резерв на відхід. А якщо пара каже, що вони просто хочуть спробувати пожити разом, то є 99%, що розійдуться. Вони мають лише один шанс зі ста. Це така гра в доросле життя, яка закінчується руїною.

І якщо хтось подумав собі: «Ну, розійдемося і що з того?», то потрібно пам’ятати, що немає безболісних розривів стосунків. Людина не поплаче один чи два вечори і все мине. Це буде наслідок на все її життя. Людина не хоче бути покинутою чи проігнорованою. Але розрив стосунків завжди супроводжується такими наслідками на всіх рівнях. Це удар по всьому, по особистості. Тому дуже важливо розуміти логіку побудови стосунків. Треба розуміти, на чому вони засновуються, будуються. Це мистецтво, цьому потрібно вчитися».

Чим закінчується гра в доросле життя?

Статистика у справах сімейних є досить відносною. Та все ж числа говорять самі за себе. Шлюб, до якого пара зустрічалася 3 роки і більше має максимальний показник на успішність – 56%. Але якщо хлопець і дівчина зустрічалися довше, то цей показник не росте. Так, наприклад, щаслива 21-річна Ірина не шкодує, що вступила в сімейне життя у студентські роки: «Я вийшла заміж у 19 років. Але не думаю, що це рано. До сімейного життя я була готова, адже зустрічалась зі своїм майбутнім чоловіком 3 роки. Через 2 місяці після одруження я планово завагітніла. Разом ми вже щасливо живемо майже 2 роки і сину скоро 1 рік. А молодим парам я б радила одружуватись тоді, коли вони вже будуть добре знати один одного, але й не затягувати надовго. І молодим дівчатам не варто погоджуватись на цивільний шлюб, щоб пожити разом, адже після цього хлопці вже розслабляються і постійно відкладають з одруженням».

Коли ж пара зустрічалась менше року, то шанс на успішність значно менше – лише 20%, але він також є. Просто в цьому випадку шанс на розлучення – 80%. І тому вікова ознака не є гарантією успішності. На перше місце тут виходить питання зрілості до того, що відбувається, до почуттів, до вміння брати на себе відповідальність. І потрібно пам’ятати, що найоптимальнішим середовищем, де формуються такі цінності, є сім’я.

І хоча у містах молодь стрімголов прагне побудувати кар’єру, досягнути успіху і аж ніяк не поспішає одружуватись, все-таки є достатньо тих, які вважають себе готовими до вступу в сімейне життя. Наприклад, за даними Головного управління статистики у місті Києві у 2012 році в столиці у віці до 19 років одружились 209 хлопців та вийшли заміж 898 дівчат. Тому питання готовності до шлюбу для кожного індивідуальне. Головне, щоб у цьому поспіху чи побудувати кар’єру, чи одружитися люди не забували про саму цінність та суть шлюбу. Та все ж не варто поспішати створювати сім’ю, якщо ще сам не розпрощався з дитинством.

Анна Мельник