Робота за спеціальністю? Ні, не чули

Щороку українські вищі навчальні заклади випускають справжніх знавців своєї справи, проте статистика доводить, що лише орієнтовно 30% працюють за фахом.


Робота не за фахомЦе виявив інтернет–портал з пошуку роботи в Україні. Четверо з десяти українців працюють за фахом, 15% опитаних колись мали такий досвід, але згодом змінили професію, 32% від усіх учасників ніколи не працювали за спеціальністю, а 11% з них взагалі не працевлаштовані. А серед тих, хто все ж працює за фахом, 65% хочуть змінити роботу.

Невже все так погано?
Наше власне дослідження засвідчило, що статистика дещо гірша, адже 8 з 10 респондентів ніколи не працювали за фахом, навіть після закінчення вишу чи під час навчання. Тоді постає запитання, що ми взагалі робимо в університеті?
Ситуація така, що обирати професію доводиться мінімум у 16 років, оскільки треба визначитися з університетом і почати готуватися до іспитів. Це добре, якщо підліток знає, чого він хоче від життя, і має чіткий план втілення своїх мрій та цілей. Проте для нашого суспільства — це практично утопія. В школі предмети вивчають здебільшого для загальної ерудиції, звісно, є якісь номінальні спеціалізації, але де-факто це лише більша кількість годин із якоїсь навчальної дисципліни. У старшій школі учні не мають і гадки, ким вони справді хочуть бути в майбутньому. Так сталося через те, що в нас відсутні ефективні профорієнтаційні тести та семінари. Нема й поняття вибіркової дисципліни, спеціалізованих предметів, що могло би підштовхнути до вибору професії. Неважливо, чи у вас гуманітарне спрямування чи економічне, ви однаково вивчатимете фізику, хімію або біологію тричі на тиждень.
Так, після дев’ятого класу школярі мають змогу піти в коледж задля якоїсь конкретнішої спеціальності. Однак вибір професії в 14 років здається явищем ще більш безглуздим, ніж у 16. Зі вступом до університету ще більше лихо, адже левова частка випускників стає студентами того чи іншого ВНЗ не через власне бажання, а через численну кількість необ’єктивних причин: батьки сказали, що так буде краще; цей виш найпрестижніший; я хочу бути дизайнером одягу, але піду на економіста, бо це перспективніше; я волію вчити хімію, але вступатиму на маркетинг, бо там є бюджетні місця.

Університети відбивають бажання працювати за фахом
Відсутність у ВНЗ практики теж дається взнаки, оскільки студенти мають хибне враження про свою професію. Їм здається, що це нудно та нецікаво — звісно, оскільки є лише суха теорія. Вони шукають додатковий заробіток, часто не за спеціальністю, втягуються, так би мовити, в цей світ, отримують диплом і продовжують працювати далі.
Освіта в УкраїніТак студентка четвертого курсу Університету державної фіскальної служби України Ольга Юсупова вже давно не мріє бути фінансовим аналітиком, як це було під час вступу, натомість бачить себе у сфері обслуговування. «Я вступала до університету з рожевими окулярами, бо думала, що ці роки будуть найбільш насиченими в моєму житті. Навчання було досить легким, з великою кількістю непотрібних лекцій, тож вирішила знайти собі підробіток — пішла адміністратором у нічний клуб. Ця робота мені подобається, я планую надалі розвиватися в цій сфері, навчання не кидаю: тут залишився один рік. Але працювати за спеціальністю не хочу та не буду», — переконана Ольга.
Таких студентів дійсно дуже багато. Вони розчаровані у своєму виборі, тому намагаються щось виправити та освоїти те, що справді подобається.
«Я пішов після дев’ятого класу до економічного коледжу, ми з батьками подумали, що з мене може вийти непоганий бухгалтер чи аудитор. Сказати, що я був у захваті від цієї ідеї, не можу, але я точно знав, що в школі сидіти ще два роки не збираюся. В коледжі вчився сяк-так, але загалом усе вдавалося. В університеті я остаточно зрозумів, що це не моє, а після першої практики на підприємстві взагалі захотілося втекти. Зараз я спеціаліст з QA (забезпечення якості) — інженер в американсько-українській компанії. Абсолютно задавлений своїм вибором, я пройшов чимало курсів і тренінгів, а коли отримаю диплом бухгалтера, закину його кудись у шафу та забуду», — каже Владислав Куліченко, студент четвертого курсу КНЕУ.

Що думають експерти?
Звісно, коли розумієте, що обрали не той шлях, це лякає. Ви намагаєтесь знайти себе на іншій ниві, але при цім змінюєте діяльність, а не фах. Чи можна здобути посаду у великій міжнародній корпорації без спеціальної освіти? Олена Коваленко, представник українського рекрутингового агентства, стверджує, що влаштуватися фінансовим директором, бухгалтером чи маркетологом у концерни з високою заробітною платою без відповідного фаху практично неможливо. НавчанняШанс з’являється тоді, коли є досвід роботи за такою спеціальністю в якомусь солідному закладі. Проте це один шанс на мільйон, ви маєте продемонструвати блискучі навички. Але, на жаль, серед кандидатів з однаковими вміннями все ж оберуть того, хто має спеціальну освіту.

Отож дати раду за таких умов непросто. Допоки в Україні не буде чіткої профорієнтаційної системи в школах, учні продовжуватимуть щоразу робити не той вибір. Можливо, після 11 класу варто брати так званий gap year, щоб скласти плани на майбутнє. А вже під час навчання у виші звертайте увагу на сторонні тренінги та курси — вони аж ніяк не виявляться зайвими. Врешті, якщо обраний фах став тягарем, ніколи не бійтеся зробити крок назад. Ви матимете вже достатньо життєвого досвіду, щоб не помилитися з вибором професії вдруге.

Анастасія Кузик