Росія offline: як контролювати світову павутину

Радянський Союз більше 70 років відділяла від світу «Залізна завіса»: культурний, технологічний і (найголовніше!) соціальний обміни були фактично заблоковані владною верхівкою. При цьому, скільки б лицемірних заяв не лунало з боку червоних ідеологів, головною метою ізоляції було не закритися від світу, а закрити світ від своїх громадян. Адже неймовірно важко репресувати народи та цензурувати ЗМІ, коли за вікном живуть і розвиваються вільні люди. Сьогодні, коли Путінська політика повертається до радянських стандартів, потреба в новій «залізній завісі» актуальна, як ніколи, але на горизонті з`явивилася нова загроза для цензури – Інтернет.


Блокада

Якщо ви думаєте, що перемогти Інтернет не можливо, знайомтесь — Північна Корея. Країна, в якій зареєстровано 1200 доменів на 25 млн. населення. Увесь доступ до світової павутини знаходиться в руках істеблішменту, силових структур та найважливіших наукових об’єктів. А щоб іншим не кортіло, в країні функціонує Кванмьон – внутрішня, відділена від світу мережа. Проте, масштаби Кореї та Росії все ж різні (крім, звісно, масштабів трагедії). Тому зверніть свою увагу на Китай, де 1.5 млрд. людей живуть із закритим доступом до Facebook. І ще, власне, половини інших «небезпечних сайтів», від яких китайців відділяє «Золотий щит» в руках комуністичної верхівки. Різниця з Росією тут от у чому: у Китаї та Кореї кисень Інтернету перекрили на самому початку його зародження, Федерації ж доведеться вбити вже повноцінно фукціонуючу структуру. Наскільки це можливо? Можливо. У 2002 році спеціальний закон в Ірані придушив одну з найбільш динамічних online спільнот Азії, а зараз мусульманська диктатура працює над власною мережею. Тож, загалом, цензурувати Інтернет в Росії можливо. І цим вже давно і активно займаються.

Облога

Одним із найбільш обмежуючих та агресивних кроків Кремля став ГЛОНАСС (Глобальна Навігаційна Супутникова Система – прим. ред.). Справа в тому, що в 70-х роках американська армія запустила в космос цілу мережу супутників глобального позиціонування, аби відслідковувати цілі своїх ракет по всій Землі. З часом цивільні переваги програми стали очевидними й нині вона відома під назвою GPS. Довгий час цю ж систему використовували й російські карти, поки 2008 року президент Мєдвєдєв не оголосив про запуск альтернативної системи – вищезгаданого ГЛОНАССу. На новостворений ресурс одразу перейшла російська армія, вся промисловість, таксі й служби транспортної навігації.

Навіщо Росії альтернативний GPS? Тому що Кремль досі бачить в Америці головного ворога й не хоче направляти власні ракети, покладаючись на повністю контрольований ним приціл. Та постійно залежати від США на побутовому рівні — теж не найкраща перспектива для войовничої держави. Загалом, відмовившись від GPS, Росія почала створювати вітчизняні замінники для світових ресурсів. Замінників, які повністю контролює.

З цією ж метою, 11 вересня в соц. мережі «Вконтакті» з’явилася нова функція. За офіційним повідомленням, «тепер кожен користувач зможе автоматично видалити небажані коментарі зі своєї сторінки». Напрошується висновок, що «Вконтакті» з`явився інтегрований механізм всеохоплюючої цензури. Сила соц. мереж не потребує доведення — Азійська весна та Революція Гідності почалися з постів та коментарів до них. Очевидно, Росія боїться схожих сценаріїв на своїй території й намагається уникнути їх превентивними засобами. Уявіть, що кожному жителю Землі імплантували чіп для стримування агресії. Це зручно, коли треба відбитися від нападника у темному перевулку. А також, коли треба подавити тисячний про-демократичний мітинг. При цьому влада не виступає напряму, адже поки Рунет все ж занадто лібералізований і різкі внутрішні утиски спричинять забагато небажаного супротиву.

Перші жертви

Зате Росія вже давно не боїться утисків зовнішніх і проводить прекрасну тактику подвійного блефу. Блокування «Вікіпедії» стало для Росії найбільшим військовим навчанням із часів «Семигодинної ядерної війни» 1982 року. По-перше, через захист протоколом https  довелося замість від звичного блокування сторінки перейти до блокування всього ресурсу, що стало перевіркою юридичного хисту для пост-комуністів. Звісно, подібні практики не вперше, але ніколи ціллю не був такий глобальний ресурс, як Wikipedia. Варто відзначити, що причиною блокування став далекий від політики рецепт наркотиків. Тут же тестування пройшли дипломатична та журналіська системи в Росії, й варто визнати, що головні гравці на обох аренах викрутилися із відвертої тиранії досить вдало.

Сам факт того, що Роскомнадзор (Федеральна служба з нагляду у сфері зв’язку, інформаційних технологій і масових комунікацій – прим. ред.)  все ж заблокував сайт свідчить про межі безумства та влади цієї структури. Аж до прийняття рішення, ніде, крім самої Вікіпедії, не вірили, що Росія зможе довести простияння до кінця. Таким чином, Путін перевірив власний вплив на світову павутину.

Загравання м’язами з боку Росії демотивувало світову спільноту, а отже, небезпечно зменшило прагнення зберегти Інтернет-свободу. І знявши блокування за три години, Роскомнадзор вийшов сухим із води, посилаючись на те, що Вікі видалила заборонену інформацію, а отже, відступили не вони, а сайт. Навчання минули успішно, усі цілі вражені, увесь світ шокований. Точно 1982 рік.

Відеосервісу Yahoo, що розмістив інший заборонений контент – фільм організації «Ісламська держава» (ІДІЛ), теж дісталося. Сайт на день заблокували, а причиною відмови Yahoo йти на поступки назвали підтримку американською владою вищезгаданої терористичної організації. Інші ресурси компанії (у тому числі пошта та фотосервіс) теж заблокували аж до видалення небажаного відео.

Масштаби лицемірства вражають: на RuTube ви можете вільно знайти не тільки заклики до повалення будь-якого ладу, а й порно, повноцінні фільми й усі серії будь-якого серіалу. У той же час, YouTube знаходився під загрозою блокування за розміщення декількох серій «Фізрука». Звісно, факт розповсюдження цього серіалу — вагома причина, аби закрити Інтернет узагалі. Проте, знаючи політику Youtube щодо правовласників та піратського контенту, претензії Росії, прямо кажучи, штучні і можуть виникнути незалежно від існування вагомих підстав.

Нещодавно задоволений позов Яндекс проти Google – ще один приклад небаченого лицемірства. Останні, буцімто, незалежно від бажання користувачів, встановлювали на ОС Android свої сервіси за замовчуванням (у тому числі і Google-пошук). У таких умовах Яндексу «неможливо» конкурувати з Google. Нагадємо, що плагін «Яндекс. Бар» вмонтовано у багато скачуваних з мережі програм, а браузер «Аміго» можна підчепити навіть через рукостискання із власниками Mail.ru.  Таким чином, Росія не просто здійснює політику протекціонізму стосовно вітчизняних компаній, а ще й витісняє зі своєї території будь-які закордонні аналоги.  Постійні погрози та нестабільність ринку врешті-решт змусять мережевих гігантів здатися та покинути територію РФ, залишивши місцевих аборигенів на одинці з повністю контрольованими та відрізаними від світу сервісами.

Причому, навіть внутрішні російські сайти часто блокуються. Така доля неодноразово спіткала Луркмор та Абсурдопедію, що постійно критикують владу й неймовірно популярні серед молоді. До списку заборонених сайтів також внесені тисячі сторінок на Live Journal, Lj.rossia.org, Лібрусєк, а також цілі плеяди антивладних організацій та порталів. З 2012 року Росія може без суду заблокувати будь-який сайт, якщо запідозрить його в екстремізмі, тобто, в «громадській непокорі» та «провокації заворушень». Коротше кажучи, у всьому тому, чого так бояться у кабінетах з видом на Храм Василя Блаженного.

Один з організаторів антивладного сайту Луркмор, Дмитро Хомак, вважає: «Якщо сьогодні перманентно заблокують Лурк, то наші читачі збунтуються. Так само відреагували б глядачі «Дощу» чи інших опозиційних ЗМІ. Розумієте, Путін може оголосити, що завгодно. У нашій країні це одразу реалізують. Поки що вони лише тицяють в нас голкою, винищуючи найменш вигідний їм контент. Проте, побачите, коли Росія віддалиться від світу ще більше і влада налаштує населення на те, що є ми та «ті, хто нас довели», люди, що пишуть, як ми, здаватимуться руйнівниками країни. І тоді нас заблокують, а більшість читачів це ще й підтримають».

Звісно, існує система обходу подібних заборон. Та сама Wikipedia присвятила цілу статтю тому, як дістатися до себе через вибудувані Росією завіси. При цьому наголосивши, що нехтування блокуванням сайту —це злочин, а от обхід цього блокування – ні. Найбільш просунуті користувачі зможуть і надалі користуватися всіма перевагами справді світової павутини, але більшість росіян все ж опиняться на боці політики веб-ізоляціонізму.

Здача

І тоді, не вбачаючи варіантів, більшість терпітиме будь-які репресії та заборони від своєї верхівки. Наразі, враховуючи вплив місцевої влади на канали та видання, Інтернет залишається мало не єдиним місцем, де ще можна вистукувати SOS. Коли ж заберуть і його, ситуація в країні нагадуватиме слоган до першої частини «Чужого» Рідлі Скотта – «У космосі ніхто не почує твій крик». А стан справ в російських головах, забитих безальтернативною пропагандою стане схожою на смітник із суперечливих фактів. Найбільш перспективний засіб консолідації та внутрішніх перетворень просто зникне.

Контратака?

Що з усім цим варто робити Заходу? Якщо США та Європа хочуть колись побачити Росію демократичною, збереження свободи Інтернету –  один з головних кроків у цьому напрямку.  Вільний доступ до мережі давно слід додати в Конвенцію про права людини. Компаніям, з якими Росія грається в блокування та штрафи, варто проявити більш гнучку політику та активно подавати зустрічні позови. На жаль, є до кого. Обов’язок демократичного людства зробити все від нас залежне, поки Росія не стала оffline.

 Ярослав Зубченко