Секрети сродної праці від українських талантів

Людина реалізовує свої здібності у досить юному віці. Головне — не втратити талант і віру в свої сили при першому невдалому кроці. Хтось пише вірші, хтось статті, деякі малюють. На перший погляд це звучить абсурдно, проте хобі може приносити непогані гроші. Важливо лише чітко продумати, як реалізувати свої талановиті здібності (найчастіше нам допомагають батьки, друзі, а інколи ти й сам розумієш, що саме потрібно для самореалізації). І для втілення мрії в реальність потрібно мати один головний критерій — бажання, й тоді обов’язково все вийде.


Кроки до роботи

Змалку батьки розуміють до чого в дитини є хист. У подальшому її відводять на різні суміжні з майбутньою професією гуртки, й після закінчення школи абітурієнт вже абсолютно впевнений у своєму виборі. Переважно підліток самостійно обирає собі майбутню роботу, одночасно зв’язуючи її з тим, що найкраще за все у нього виходить. Важливо, аби батьки не перешкоджали досягненню дитячих мрій та цілей. Це у давнину немовля, народжене у сім’ї ремісника, автоматично ставало ремісником. Щоправда, і нині в Індії через соціальні прошарки — варни — також не дозволяється мати професію вищого стану, якщо ти родом з нижчого. Проте ми живемо в розвиненій, сучасній країні, де будь-хто може стати найкращим спеціалістом у будь-якій галузі, нерідко для цього навіть не потрібна й вища освіта. Це може статися за тих обставин, коли випускник не має бажання вчитися, а хоче працювати одразу після школи. Він так само усвідомлено намагається знайти ту сферу діяльності, у якій буде відчувати себе комфортно.
Наступним важливим кроком є реалізація себе як особистості у тій чи іншій галузі. Спорт, економіка, маркетинг — все, що може принести особисто тобі задоволення. Недаремно Григорій Сковорода так багато філософських роздумів приділив сродній праці, вибір якої має бути духовним.
Поговорімо про два незвичні приклади, які одночасно відмінні й схожі між собою. Дівчина і чоловік, які стали відомі ще у юнацькі роки. Які займаються тим, що їм до душі.

Костянтин Грубич

Експерти-практики з питань сродної праці

Костянтин Грубич — журналіст, ведучий. Відомий «гурман» України розпочав свою кар’єру ще у молоді роки, коли з 6 класу почав друкуватися у полтавських обласних газетах. За роботу він отримував «як моральне, так і матеріальне задоволення». Першою роботою була замітка про діяльність пошукового загону «Незабудка» в обласній газеті «Комсомолець Полтавщини», де сам Костянтин був командиром з 4 по 10 клас.
На телебачення Грубич потрапив через конкурсну програму. «На ТБ привів конкурс на телеспеціалізацію наприкінці 1 курсу…Усі йшли, і я пішов. Майже весь курс (100 чоловік) хотів потрапити до телегрупи, а відібрали лише десятьох. У цю десятку втрапив і я».
Професійна діяльність журналіста почалася тільки після армії. У третьокурснику Київського університету Кості Грубичу викладачка Тамара Володимирівна Щербатюк розгледіла хист до журналістики й допомогла влаштуватися на півставки в головну редакцію програм для дітей і юнацтва. «Сподобалося телебачення одразу нестандартними людьми, яких я там зустрічав і зустрічаю, своєю метушливістю, швидкістю, прямоефірністю».
На питання «Що найбільше здивувало?» відповідає: «ТБ здивувало можливістю одночасного охоплення такої величезної аудиторії, якої у газеті я ніколи і не мав би». А розчарувало те, що завжди є привід попиячити.
За словами Костянтина Грубича, аби робота приносила задоволення, існує низка критеріїв, якими він і досі керується у роботі:
— Цікавість для себе;
— Матеріальний зиск;
— Можливість розкрити свій потенціал;
— Не втратити репутацію і довіру.

Робота для нього — це улюблена справа, і кожен проект, за який береться телеведучий, є особливим. «Усі проекти пам’ятаю і люблю, бо це як пальці на руці, або як діти, це все шматки мого життя, яке одне і неповторне». На проекті «Знак якості» пан Костянтин показав себе якнайкраще, а сам ведучий вважає, що перехід з «1+1» на «Інтер» був важким, але правильним вибором.
Перешкоди на творчому шляху долати радить: «Молитвою, терпінням, знову ж таки, працею і професіоналізмом, який повинен не викликати жодних сумнівів». На думку журналіста, ці самі перешкоди створюються через дурість оточуючих і керівників.
Для того, аби знайти свій шлях у житті потрібно: «Вірити у себе, шукати не зайняту ніким нішу, пам’ятати, що успіх “захований” у щоденній важкій праці; забути про корону, яку подумки кожен амбіційний журналіст, все ж таки, на себе одягає». І, взагалі, не тільки журналісти одягають у таких випадках корону.

Шура Казак

Інша ще не така яскрава зірочка, студентка першого курсу Київського університету імені Бориса Грінченка Шура Казак — художниця з самого дитинства, відома в вузьких колах художниця, яка пише у досить незвичайному стилі.
Вона розповідає про всій шлях до успіху скромно, але впевнено:
«Я малюю з дитинства. Я це ніяк не пояснювала, просто постійно хотілось малювати. Ніхто не вчив, тільки направляли. Мабуть, це спосіб сказати більше, ніж словами. Малювання для мене — ціла мова».
Ще у школі Шура створила власний проект ART KAZAK. Підтримують в стартапі студентку-першокурсницю дві її подруги, які збирають замовлення і наносять малюнки на різноманітні речі. Шура також неперевершено змальовує людей з фотографії. «Мене, мабуть, знайшли правильні та потрібні люди, котрі допомагають і працюють зі мною в цій справі. Ми стали однієї бандою і голосно промовляємо, що це “НАШ ПРОЕКТ”. ART KAZAK щойно народився, і все тільки починається. Мені хочеться дарувати світові щось прекрасне і отримувати від цього кайф».
Шура пише портрети друзів і відомих людей. За досить короткий проміжок часу отримувала замовлення з Європи і Америки: «Спочатку вистачало на каву. Згодом на каву і квиток на концерт. Тепер рухаємося далі».
Шура також дарує малюнки українським виконавцям. Портрети також подаровані музичному гурту Bahroma. У колекції Шури є фронт-мен «Другої Ріки» Валерій Харчишин, «ОЕ» Святослав Вакарчук.
«Мені хочеться у такий спосіб подякувати, що такі люди мешкають в нашій Україні, за те, що надихають».
«Мрії. Люблю це слово, — говорить про майбутнє художниця, — Не можу сидіти без діла, тому зробила собі блокнот справ. Там записані всі справи, що потрібно зробити в цьому житті, і першим завжди стоїть “мрія”. Я ніколи не викреслюю це слово з переліку, тому що мрії здійснюються постійно, і потрібно йти від одної до іншої, ніби дорогою»
Для того, аби розпочати власний бізнес, Шура Казак має таку думку: «Якщо брати до уваги те, що я сама нещодавно розпочала, можу порадити ось що. Фундамент усієї справи — це бюджет. Працювати потрібно з людьми, яким ти довіряєш, але все рівно перевіряйте їх. Крокуйте лише чесним шляхом і питайте дозволу, як робимо це ми, адже у нас обличчя популярних людей. Чесний шлях — довгий, проте спатимеш спокійно. А головне — не боятися втілювати мрії. І нехай спочатку буде складно, не рентабельно і в мінус — все рівно крокуйте вперед. А з перевіреною бандою крокувати набагато легше.»

Роботи Шури Казак

Шукайте себе

Ці дві маленькі історії про двох зовсім несхожих зовні людей на практиці вчать нас любити те, чим ми займаємося. У професію необхідно вкладати душу, необхідно працювати з любов’ю. Головне, щоб твоя праця приносила задоволення, щоб ти з радістю вставав на роботу й хотів жити працею.

Два різні шляхи, але в обох є правильний професійний підхід для досягнення ефективного результату. Спеціалістами стають на практиці. Костянтин Грубич вже експерт із досвідом, Шура Казак тільки-но розпочала перші кроки до своєї мрії, але обидва мають правильні шляхи здійснення поставленої мети. Це надзвичайно важливо.
Не слід все полишати на долю або на випадок. Все залежить тільки від тебе та від того, наскільки сильне бажання, аби хобі перетворилося на роботу.
Не тільки працелюбство допомагає людям здійснити творчі мрії. Головне для кожного — залишатися людиною і робити те, що дійсно подобається, просто так. Від душі. І тоді дійсно доля посміхнеться кожному, хто на це заслуговує.

 Юлія Капітановна