Східний танець виходить на широку сцену

Останнє десятиліття для мистецтва східного танцю можна сміливо називати золотим періодом. Белліданс сміливо крокує із малоосвітлених залів ресторанів на широку сцену концертних залів.


Подібно до представників інших танцювальних напрямів, хореографи та виконавці арабських танців почали об’єднувались в групки для обміну досвідом, які згодом переросли в національні та навіть міжнародні організації. Вони щорічно проводять конкурси та фестивалі, де танцівниці зі справжнім спортивним інтересом змагаються за титул найкращої. Здавалось би, як можна судити та обирати із сотень жінок наймайстернішу танцівницю, адже мистецтво – це поняття суб’єктивне. Проте ні. Суддівство відбувається за певними критеріями. Учасниці поділені на категорії відповідно до їхнього віку та рівня професійності. Погодьтесь, дівчинка, яка займається два роки танцями не конкурентка жінці з десятирічним досвідом. Судді визначають найкращих у вікових категоріях Діти, Юніори, Дорослі та Сеньйорини серед Початківців, Любителів та Професіоналів. Критеріями оцінок, як і в будь-якому іншому «художньому» виді спорту, є техніка, образ, артистизм, музичність тощо. На фестивалі світового масштабу запрошують цілі оркестри, які створюють музичний супровід для танцівниць. Більш видовищним за традиційну програму конкурсів є категорія імпровізації. Під звуки єгипетських барабанів (дарбук) танцівниці, використовуючи багаж знань та умінь, свій досвід та дотримуючись правил єдності музики та рухів танцюють без попередньої підготовки. Саме тоді відкривається справжнє Я танцівниці, саме тоді можна побачити її емоції та, звісно ж, рівень професіоналізму.

«Танцюй так, ніби на тебе ніхто не дивиться», – таким принципом звикли керуватись люди, які роблять перші кроки в танці. Чим сміливіше вони крокують, тим швидше розуміють, що це твердження вже не актуальне, більше того – помилкове. «Танцюй так, ніби на тебе дивиться увесь світ». Чому б не показати себе та не випробувати удачу?

Валерія Шишко, керівник танцювальної школи LDance:

Східний танець для мене з простого хобі перетворився у справу мого життя. Це величезне поле для праці. Приємно, коли твою роботу оцінюють судді зі світовими іменами та просто глядачі. Насправді, сучасний беліданс зберіг мало рис із традиційним народним танцем Сходу. Європейці вкладають в нього щось своє, намагаючись зберегти його основу та найкращі традиції. Утворився новий напрямок – європейський. Його не побачиш в Єгипті, проте він на всіх сценах України та Росії, Франції та Нідерландів. Наші зірки популяризують його і на інших континентах, зокрема помітно піднявся рівень танцювальної майстерності у неєвропейських країнах, як-от в Аргентині, Китаї, Японії. З іншого боку, танцювальна сфера стала великим бізнесом. Кожна танцівниця є проектом свого тренера, яка приносить йому світову славу.

Перші кроки східного танцю

Достеменно не відомо, з якої країни походить танець живота. Деякі історики стверджують, що це може бути Єгипет або Межиріччя, інші переконані, що колискою цього напряму є Індія.

Всі східні танці не випадково називають танцями живота. Чому саме ця частина тіла дала ім’я цілому комплексу в культурі народів світу, адже інші частина тіла відіграють в цьому процесі не меншу роль? У багатьох індоєвропейських мовах «живіт» означає життя. Отже, це танець життя. У міфології багатьох країн життя пов’язується з культом матері та культом землі. Саме ці дві богині породили все живе на землі. Міфологічні ритуали супроводжувались піснями та танцями, адже це був найкращий спосіб виразити повагу до божества. З розвитком цивілізації роль танцю як культового дійства відходила на другий план, з’явилась нова функція – світська. Він стає розважальним елементом у побуті та житті східних людей.

Жінки виконували танці просто на вулицях серед шумних базарів або під час роботи та відпочинку. Танець був невід’ємною частиною весілля та інших сімейних свят. Хоча соціальне танцювання притаманне культурам усього Середнього Сходу, ні в Туреччині, ні в Ірані, ні в Північній Африці воно не розвинулося так, як в Єгипті. Ось чому багато людей з Середнього Сходу називають публічні виступи oriental «арабським танцем».

Протягом XIX століття Європа переживала моду на Схід. Її притягувало щось абсолютно нове та раніше не бачене. Ця тенденція знайшла відображення в кіно і музиці пізнішого періоду. Так почався процес входження східної культури «в моду». Зазнали змін і танцювальні тенденції: корінні жительки цих країв поступового оголювали руки, голову, ноги, перетворюючись із сімейних рабинь на привабливих жінок. Проте несприятливі соціальні та політичні обставини пригальмували розвиток танцювального мистецтва в країнах Сходу. Але в той час як єгипетська танцювальна сцена прийшла в занепад, oriental в інших країнах почав розвиватися.

Стилі та напрями

Незважаючи на існування великого різноманіття стилів східного танцю, всі вони різняться історією свого походження, технікою виконання і традиційними особливостями культурної складової. Саме завдяки такому широкому полю для творчості танцівницям вдається знову і знову дивувати та заворожувати глядачів своїми виступами. Зазвичай знавці виділяють три основних групи: класичний стиль, фольклорний та шоу.

Якщо говорити про класичний стиль танцю, то слід пам’ятати, що він адаптований під сценічне виконання та формується в основному відповідно до сучасних тенденцій. Справжнім класичним вважається манера виконання виключно під єгипетську інструментальну музику із вокальним супроводом. В танці використовують базові рухи різних частин тіла: голови, плечей, рук, грудей, стегон і живота. Основні танцювальні елементи являють собою різні комбінації з використанням хвиль, ударів, трясінь та інших найбільш популярних рухів, обов’язково пов’язаних з різними варіантами ходи і накладанням пластики. Для танцівниці важливо мати класичну хореографічну підготовку, аби правильно працювати кожною частиною тіла та створювати правильні лінії та виконувати елементи. Особливе значення має мова жестів. З їх допомогою танцівниця може донести до глядача настрій танцю, музики, передати таємний зміст, який вона закладає в цей танець. Сценічний костюм – це відкритий ліф, пояс на стегна і довга спідниця різних фасонів. Також можна зустріти виконання класики в довгій сукні. В будь-якому випадку сценічне вбрання повинно бути щедро розшите бісером та напівдорогоцінним камінням, аби приваблювати увагу глядача та не дозволити танцівниці загубитись у світлі софітів.

Халіджі

Традиційний танець мешканців регіону Персидської затоки. Його виконують лише жінки, іноді об’єднуючись для цього в групи. В танці акцентується увага на красі незвичного костюму, прикрас та довгому волоссі танцівниці. Основними рухами є рухи голови, плечей та рук. Цей танець надзвичайно м’який та наповнений прихованого сенсу. Танцівниця зазвичай заграє до глядача. Одяг дівчини складається з дуже широкої сукні та великої кількості прикрас (чим більше – тим краще).

Саїді

Різноманітність фольклорних стилів арабського танцю обумовлено великою кількістю регіонів, де в кожній місцевості народні танці виконують в своєму національному костюмі під характерні ритми. Незважаючи на те, що всі танці чимось схожі один на одного, кожен з них абсолютно впізнаваний і переплутати їх дуже важко.

Саїді походить із регіона Ель Саїд або Верхній Єгипет. Вважається, що місцеві жителі цього регіону були найтемпераментнішими серед населення Єгипту. Традиційно танець виконують із тростиною в руках, переважно чоловіки. Це вважалось імітацією зброї або пастуших посохів. Чоловіче виконання виглядає бойовим та трохи грубуватим, жіноча версія більш граційна. Зустрічаються навіть дуети чоловіка і жінки. Для танцю характерні швидке крутіння тростиною, постукування по підлозі, плечах, легкі підскоки. Особливо приваблюють моменти, коли тростиною балансують на голові, грудях чи стегнах. В музичному супроводі використовують традиційні інструменти, як-то рабаба, миз мар і табла. Костюм незалежно від статі складається з довгих вільних штанів, галабеї (довгої сукні вільного крою з широкими рукавами) та пов’язаної на поясі хустки.

Шаабі

Шаабі – танець простого міського люду. Це переважно театралізоване дійство, поширене на вулицях Каїра та інших великих міст. Зазвичай танцівниця мовою тіла розповідає про те, що співається у пісні: теми любові до батьківщини, матері, коханої тощо. Шаабі танцюють під найпопулярніші і найулюбленіші єгипетські хіти. Головне – створити і донести до глядача особливий настрій, характер єгипетських буднів. В сценічній інтерпретації його виконують у простому народному одязі, слов’янські танцівники полюбляють танцювати навіть у джинсах.

Шоу

Спеціально для конкурсів та фестивалів видумали новий напрям танцю – шоу-постановки. Це яскраві і оригінальні виступи, які розповідають цілу історію за допомогою лексики східного танцю, яскравих сценічних костюмів та атрибутів. Шоу – це маленька вистава, де актор може використовувати вогонь, звірів, зброю – тут вже кому на що вистачить фантазії.

У сценічному образі танцівниця намагається достукатись до глядача, показати себе у найкращому світлі та кинути виклик суперницям. Нехай судді розсудять, хто з них професійніша, привабливіша та вправніша.

Бродзянська Анастасія