Стела Захарова: «Спорт – це моє життя»

Навіть ті, хто не дуже знайомий зі світом спортивної гімнастики, знає знаменитий міжнародний турнір «Кубок Стели Захарової». Це – гордість нашої країни. Адже спортивних заходів такого рівня все ще занадто мало в Україні. Щороку гімнастичні делегації з багатьох країн світу приїжджають до Києва на турнір, який організовує Стела Захарова, щоб позмагатися і відшліфувати свої номери перед найсильнішими змаганнями, такими як Чемпіонат Європи, Кубок світу, Олімпійські ігри. Олімпійська чемпіонка Стела Захарова розповіла нам про свій турнір та загалом про місце спортивної гімнастики у її житті.


 - Стело Георгіївно, ви говорили про те, що хочете відродити в Україні спортивну гімнастику. Саме це і спонукало Вас на такий масштабний спортивний проект?

- Спонукала робота в шведському місті Гетеборзі, куди я разом з чоловіком поїхала ще за Радянського Союзу. Я там викладала фізкультуру в загальноосвітній школі. І одного разу у мене виникла ідея зробити спортивне свято у парку Лісоберт. Шведи миттєво підхопили її, та буквально за тиждень принесли мені пропозицію, як це можна зробити. Вони ж взяли на себе фінансування, завдяки чому вдалося без особливих проблем організувати не просто дуже красиве свято, а й важливий захід для розвитку спорту та міста. І коли я повернулася в Україну, у мене виникла ідея зробити таке ж широкомасштабне свято спортивної гімнастики в Києві. Щоб в Україну приїхали спортсмени з усього світу і побачили, що ми теж щось вміємо.

- А як проходила підготовка до турніру Кубок нації?

- На жаль, все виявилося набагато складніше, ніж у Швеції. Більшість чиновників, через яких доводилося проходити, говорили, що подібний захід – це одноразово і нецікаво.

В Україні ж у ті роки було якесь незрозуміле затишшя, проводилося мало спортивних заходів. У нас не було нічого – ні фінансової підтримки, ні обладнання. Не знали, за що хапатися і куди бігти. Але я так довго виношувала цю ідею, що думала: «Помру, але зроблю це!» Коли є мета, ти мобілізуєш всі свої сили. Інакше просто не домогтися перемоги, а я не звикла програвати.

 - Скільки команд брали участь у «Кубку Нації»?

- Порівняно з попередніми роками кількість команд зменшилася вдвічі, але ми до останнього продовжували приймати заявки. У «Кубку націй» взяли участь команди з семи країн світу: Мексика, Угорщина, Словенія, Білорусь, Молдова, Литва і, звичайно, Україна.

- До останнього участь білоруської команди була під питанням. Як розвивалася ситуація з білоруськими спортсменами?

- Коли ми написали лист на МЗС Білорусії і на НОК, який очолює президент країни Лукашенко, буквально через місяць ми отримали офіційну відповідь про те,що ми зробили переполох в Білорусії через прохання дати дозвіл на участь білоруських спортсменів у «Кубку нації». І команда Білорусії, звичайно, не в повному складі приїхала вже в нашу країну. У них було не найкраще фінансове становище, тому дорогу ми оплатили самотужки.

- Які країни запрошували на Кубок і чому вони відмовилися брати участь?

- Ми запрошували практично всі країни, які стояли за Директорієм Міжнародної федерації гімнастики – це близько 35 країн. Основні країни, які завжди до нас приїжджали, це Америка, Китай, Англія, Голландія, Італія, Іспанія, Росія. Причина була чітко сформована – ми дуже любимо ваш турнір, всі про нього знають, але на превеликий жаль через політичну ситуацію в Україні ми просто не можемо пустити туди наших гімнастів.

 - Після того, як став відомий склад команд, якими були прогнози? Кого готували в лідери, і як все склалося насправді?

- Фаворитами у нас була тільки Українська національна команда. Єдине, що мене засмутило, це те, що Олег Верняєв не зміг виступати через травму. Тому фаворитами були  наш Ігор Радивилов і Микита Єрмак. У дівчаток трішечки ситуація «скромніша», бо все-таки жіноча збірна нині переживає труднощі саме в своєму гімнастичному статусі.

 - Ваше дитинство пройшло в Одесі. А яким чином Ви опинилися в Києві?

- Одеса – моє рідне місто. Хочу підкреслити це, так як багато хто помилково вважає, що я народилася в Молдові. Частину часу я провела з мамою в Кишиневі, але народилася в Одесі. Це місто мені дуже дороге. Там минуло моє дитинство. А до Києва я потрапила, коли вже вийшла на певний рівень в гімнастиці. Мене вважали перспективною спортсменкою і запросили до молодіжної збірної команду СРСР. Тоді головою ЦК КПРС України Щербицьким було поставлено завдання виграти у спортивній гімнастиці олімпійську медаль, якої не було в Україні вже 20 років. І ось знайшли мене і запропонували разом з тренером переїхати з Кишинева в Київ для підготовки до Олімпійських ігор. Нам створили всі умови, доручивши великій команді професіоналів: тренерів, хореографів, психологів, масажистів тощо. Працювали вони з повною віддачею з однією метою – допомогти мені досягти кращого результату. Люди розуміли, що я можу принести олімпійську медаль зі спортивної гімнастики. І я виправдала їхні сподівання.

- Ви очолюєте фонд «Спорт і діти». Розкажіть трохи про його діяльність.

- Фонду вже тринадцять років. Він займається не тільки організацією турніру «Кубок нації». Стратегічно ми займаємося популяризацією серед українців здорового способу життя, відродженням професійного спорту – спорту високих досягнень. Наша спеціалізація – спортивна гімнастика, повернення слави і величі цього небезпечного, але прекрасного виду спорту. І в цьому напрямку ми вирішили розвивати саме дитячий спорт олімпійського резерву, допомагати батькам майбутніх чемпіонів знайти фундамент для подальшого розвитку своїх дітей в професійному спорті. Діти – це майбутнє, заняття з ними приносять безмежну радість і вселяють упевненість, що наші зусилля не марні.

Хочу підкреслити, що фонд «Спорт і діти» не ставить завдання розвивати тільки обдарованих і перспективних хлопців, які могли б у майбутньому стати майстрами спорту та олімпійськими чемпіонами.  Ми хочемо залучити в спортивні зали якомога більше дітей. Щоб, займаючись гімнастикою, вони ставали здоровішими, були всебічно розвинені. Крім того,  даємо можливість розвиватися нашим тренерам і фахівцям. Ну і звичайно ж, займаємося благодійністю.

- Чи брали участь в турнірі учні Вашої знаменитої школи?

- Ні, школи не брали участь, тому що там займаються маленькі дітки і ми не ставимо завдання участі моїх дітей в турнірі. Але вони виступали на показових виступах на відкритті «Кубку Нації». Ми підтримуємо дитячий спорт і робимо все без жодної копійки підтримки держави, фінансування міністерства.

- Ви чудово виглядаєте і вас без зайвої скромності можна назвати успішною жінкою. Поділіться секретом вашого успіху з нашими читачами.

- Кожна жінка повинна доглядати за собою, в якому б віці вона не була – в 20, 30, 40, 50, 60 або 100 років, скільки Богом дано. Але найголовніше – підтримувати себе фізично. Я регулярно займаюся: гантелі, вправи, тренажери, кінний спорт. Ми з донькою займаємося кінним спортом. Ми це любимо, насолоджуємося, але, на жаль, це недешеве задоволення. Спортом повинен займатися кожен громадянин нашої країни, без винятку. Плюс здоровий спосіб життя – я не палю, намагаюся правильно харчуватися. Як будь-яка нормальна людина люблю і солоденьке щось з’їсти, але не переходячи  межі дозволеного. Це все в сукупності за багато-багато років. Якщо ти довго, років 30 палив і вживав алкоголь,  раптом усе кинув і хочеш за один день стати здоровим і красивим, такого, звичайно, не буває. Це дуже кропітка праця, монотонна, але вона дає свої результати.

Олександра Василюк