Стоунхендж: легенди віків

Стоунхендж – найдавніший артефакт минулих тисячоліть, величезна кам’яна загадка, доісторична пам’ятка Великої Британії. Незважаючи на значний інтерес дослідників до цього комплексу, вчені всього світу не можуть розгадати таємниці найбільшого дольмену світу. Кам’яні брили оповиті легендами і міфами, що передавались поколіннями.


Стоунхендж – унікальне кам’яне спорудження у графстві Уілтшир (Англія). Комплекс велетенських брил вважається найдавнішим пам’ятником епохи неоліту, неофіційно його називають «восьмим чудом світу». Навіть в епоху античності вчені не могли встановити точних часових рамок, коли він побудований, оскільки пройшло декілька століть. Довгий час вважалось, що Стоунхендж будували у 3500–1100 роки до н.е. Але в кінці 1994 року Девід Боеун, професор, визначив, що вік Стоунхенджа сягає 4 тис років: його спорудили між 2400 та 2200 рр. до н. е. Дослідники і досі не знають, як вдалось первісним людям зробити побудову сейсмостійкою, непідвладною ні природним змінам, ні часу.

Стосовно походження слова «Стоунхендж» існує декілька версій. Воно могло утворитись від староанглійських «stan» і «hencg» (стрижень – оскільки верхні брили фіксувались на стрижнях). Або ж слово походить від давньоанглійських «stan» і «hencen» (шибениця). Таку версію пояснюють тим, що середньовічні шибениці будувались у форм літери «П» і нагадували арки Стоунхенджа.

Як перевезли гігантські камені примітивними засобами?

Існують різні версії про те, як вдалось первісним людям транспортувати велетенські камені. Вага кожної із брил сягала 4 тонни; до перевезення брили обтесували, оброблювали вогнем і холодом. Приблизна відстань, яку долали робітники, аби доставити камені – 380 км. Пересування вантажу на суші було надзвичайно трудомістким. Дослідник Джеральд Хокінс встановив, що деякі брили перевозили на своєрідних санях, під якими скріплювали колоди за допомогою шкіряних ременів. Мотузки, якими тягнули сані, були зроблені зі скрученої шкіри. Подібний метод застосовували єгиптяни для транспортування каменів при будівництві пірамід ще в 500 році до н. е. Для того, аби уявити подібне перевезення, за ініціативи Британської телерадіомовної компанії BBC інсценували пересування вантажу. Чоловіки взяли копію блакитного каменю, зроблену із бетону, прив’язали до дерев’яних санчат і почали тягнути. Було виявлено, що такі брили, вагою 1, 5 тис. кг, можуть перевозити 32 дужих чоловіки. Тоді камені перемістили на колоди, і у міру того, як дерев’яний брус викочувався, його перекладали вперед. Експериментатори встановили, що в такому разі необхідно всього 16 людей для транспортування таким чином вантажу на милю за день.

Джеральд Хокінс звертав увагу і на перевезення каменів морськими шляхами. Такий спосіб, порівняно із пересуванням по суші, фізично є найлегшим. Для підтвердження цього було виготовлено 3 примітивних дерев’яних човни. Їх з’єднували чотирма перекладинами, і на такий пліт поставили копію блакитного каменю. Пліт занурився у воду на 23 см. А команда із чотирьох людей без особливих зусиль управляла човном за допомогою жердин. Більше того, було виявлено навіть, що за відсутності хвиль перевозити камінь міг і один підліток.

Велика вірогідність того, що деякі блакитні брили (а блакитними їх називали тому, що такими вони ставали під час дощу) були привезені в Стоунхендж за сотні років до початку будівництва і лежали близько милі від місця майбутнього комплексу. Найважчими каменями були сарсени, які розташовувались значно поближче до місця призначення, а саме на відстані 30 км. Вага найбільших сарсенів становить 50 тонн.

Існують і такі думки, що ніби камені не перевозились, оскільки льодовик розколов гору, що була поруч, і так з’явились брили; або що вантаж був доставлений із космосу. Проте такі думки не є науково підтвердженими.

Майкл Пірсон, дослідник із Шеффілдського університету, в «Discovery news» зазначив: «Будівництво Стунхенджа було надзвичайно масштабним явищем, до якого було залучено десятки тисяч людей. Необхідно було привозити камені із Уельсу, шліфувати їх і встановлювати. Робота вимагала згуртованості, що уже було фактом єднання».

Гіпотези: для чого був побудований Стоунхендж?

Є різні трактування, чому первісні люди спорудили кам’яний комплекс. Науковці досліджували Стоунхендж і як храм, і як похоронний центр, і як місце, де приносились жертви і виконувались ритуальні танці. Деякі вважали, що гробниця Боадицеї – місце поховання язичницької королеви.

На початку ХХ століття англійський астроном Н. Лок’єр звернув увагу на те, що Стоунхендж своєю головною віссю орієнтується на схід сонця у день сонцестояння влітку. При чому на таке розміщення точки, де вона була декілька тисячоліть тому. Після проведених розрахунків Лок’єр визначив, що Стоунхендж побудовали у період між 1880 і 1440 рр. до н. е. Вчений сформував теорію, що кам’яний артефакт слугував для астрономічних спостережень. Археологи сприйняли думки Лок’єра несерйозно: які можуть бути астрономічні дослідження неба неписьменними людьми? Проте, згодом вивчили нові археолого-астрономічної гіпотези. Найбільший резонанс викликали дослідження американського астронома Дж. Хокінса. Він зацікавився деталями побудови кам’яних кіл, відібрав значну кількість пар його каменів. Потім за допомогою комп’ютерної системи ЕВМ порівнював точки заходу і сходу Сонця, Місяця, планет, зірок (за 1500 р.) з напрямами каменів. У ході масштабної роботи Хокінс визначив, що Стоунхендж справді був побудовою для спостережень за небом. Така обсерваторія допомагала передбачати затемнення як Сонця, так і Місяця. Брили, що встановлювались вертикально, визначали точки сходу-заходу Сонця у визначені дні (зокрема, сонцестояння і рівнодення). Певними «прицілами» слугували незначні щілини між стовпами кільця гігантських каменів-сарсенів. Далекими візирами таких астрономічних механізмів були деталі рельєфу на горизонті – вершини гір та балки на схилах.

Але якщо все-таки гіпотеза обсерваторії є цілком правильною, то залишається незрозумілим: хто ініціював проведення астрономічних досліджень; навіщо ті, хто споруджував Стоунхендж, проводили подібні нелегкі спостереження; як первісні люди без освіти могли мати фундаментальні уявлення про побудову Всесвіту?

У 1995 році була висловлена теорія, що Стоунхендж побудували для передбачення космічних катастроф та запобігання їх (автор – англійський астроном Данкан Стіл). Проте, такі погляди не мають наукового підґрунтя.

Доволі цікавою є гіпотеза і про те, що подібний комплекс є своєрідною енциклопедію давніх поселень, що в каменях зашифровані наукові дані по планету, космос, Всесвіт, що саме так минулі цивілізації передавали послання наступним поколінням. Автори таких припущень вважають, що в геометрії кам’яних кілець Стоунхенджа зашифровані складні астрономічні, математичні та фізичні дані: діаметр планет Сонячної системи, значення числа пі та ін.

Міфи Стоунхенджа

За словами Дж. Гальфрида (з «Історії королів Британії»), історія зведення Стоунхенджа розпочинається за часів короля Костянтина. Коли підлеглий убив правителя, розпочалася битва за престол. Граф Вортигерн зрадив правителя: він оголосив про нараду, а сам зібрав своїх воїнів, які накинулись на присутніх і вбили 460 претендентів на посаду князя. Коли через декілька десятиліть престол вдалося завоювати Амвросію Авреліану, то він вирішив увіковічнити місце загибелі невинних. За міфом, чаклун Мерлін порадив королю покликати велетнів, аби ті встановили на могилах гігантські камені: «… у каменях тих прихована цілюща сила від багатьох недугів. Велетні давніх часів принесли їх із далекого півдня Африки і поставили в Ірландії, де тоді жили. Немає там брили, яка б не володіла магічною силою». За переказами, король так і вчинив, наказавши позначити таким чином місце захоронення.

У XVII ст. до Стоунхенджа приїхав король Яків І. Кам’яний комплекс справив таке враження на правителя, що він наказав архітектору Ініго Джонсу накреслити план розташування каменів і розібратись у сутності такої побудови. Джонс розглядав Стоунхендж із точки зору архітектора. Зважаючи на особливості комплексу, він розвіював міф про те, що камені були транспортовані з Африки. До того ж, архітектор знайшов спільні риси у проектуванні Стоунхенджа і римських споруд. Джонс вважав дольмен не місцем захоронення, а храмом. Він вважав, що кам’яний артефакт звели римляни. Але виникає запитання: якщо Стоунхендж збудували римляни, то чому жоден із римських філософів та письменників і не згадав про нього? Джонс відповідав так: «Історики не мали звички описувати дії своїх співвітчизників. У такому разі якими ж величезними мали бути їх хроніки?».

В 1740 році лікар Вільям Стьюклі опублікував свою видатну книгу «Стоунхендж – храм, що повернули британським друїдам». Він стверджував не тільки, що жреці поклонялись богам у Стоунхенджі, але і заявив, що предметом їх поклонінь був змій! На його думку, Стоунхендж і подібні кам’яні кільця були храмами зміїв, іншими словами, «Драконтіями».

Лікар Джон Сміт, відомий передовсім як людина, що винайшла вакцину від віспи, теж цікавився таємницями Стоунхенджа. Він відстоював думку, що Стоунхендж був містичним цифровим календарем. Лікар помітив, що в одному із кіл нараховувалось 30 каменів, а в давньому зодіаку – 12 «знаків». Він зазначав, що якщо помножити 30 на 12, то отримуємо 360 (кількість днів у давньому сонячному календарі). Джон Сміт підкреслював, що головна вісь монументу – на одній лінії із точкою заходу Сонця в день сонцестояння. Формулювання лікаря звучало так: «Стоунхендж спланували так, що спочатку свого існування в день сонцестояння верховний друїд був спрямований на координату сходу Сонця».

В 1883 році У. С. Блекет зазначив, що на його погляд Стоунхендж побудували жителі загубленого континенту Атлантида. Він говорив: «Індійці-апалачі, зі своїми жерцями і медиками, повинно бути, і є будівельниками Стоунхенджа. Це підтверджує правильність слів Платона, котрий говорив про напади на Західну Європу великого народу-завойовника».

Усі ці міфи наука розвінчує, проте достовірного пояснення сутності Стоунхенджа не знаходить. Мільйони туристів і дослідників намагаються розкрити послання минулих цивілізацій. А поки раз на рік Сонце встає рівно над П’яточним каменем – так, як це визначили первісні люди тисячі років тому.

Коментар

Олена Войтович, культуролог:

Стоунхендж – особливе місце британської мегалітичної культури. Будівництво Стоунхенджа було надзвичайно масштабним: для цього вимагалась участь сотень тисяч людей – потрібно було привозити камені здалеку, із західного Уельсу. Для епохи, коли будувався цей комплекс, була характерна єдина культура, що поширювались майже на всі острови Великої Британії. Ймовірно, що Стоунхендж як астрономічна обсерваторія має важливе соціокультурне підґрунтя: будувалась не тільки із ціллю спостерігати за небесними тілами, але і з метою об’єднати ворожі племена. Це своєрідний символ згуртованості.

Кондрацька Вікторія