Тернисті шляхи розвитку української моди

ХХI століття для вітчизняної fashion-індустрії — це час наслідування західних модниць, повернення до стильного минулого і захоплення нарядами француженок. Багато хто переглядає популярну серію відео «100 років моди», захоплюючись світовою еволюцією нарядів. Але чи цікавилися ви, як виглядали українці ті ж сто років тому? Звідки і коли взагалі з’явилася українська мода?


Витоки

Що ж, почнемо з сумного. Ще в той час, коли слово «мода» давно прижилося в лексиконі іноземців, в Україні воно було на слуху лише в заможних людей. На території нинішньої України мода почала формуватися з кінця XIX століття. Цьому сприяли масові переселення в міста, розвиток швейних і взуттєвих підприємств, поширення преси. Безумовно, тоді парадом керував Париж. Місцеві ательє орієнтувалися на французькі моделі. Але були й майстри, яким такий вид діяльності був не до душі. Вони прагнули зробити модними традиційні українські елементи.

З початком ХХ століття пішов процес створення ательє і майстерень моделювання одягу. Європейська мода тоді поширювалася в Україні досить швидко. Наприклад, у далекому 1909 році Поль Пуаре створив дизайн жіночих брюк, які вже в 1911-му поставили на вуха весь Київ.

Так само в Україну приїжджали іноземні модельєри з показами. У 1913 році харківська газета описувала перше в місті дефіле. Але свято тривало недовго. У 1917 революція «відрізала» Східну Україну від впливу Європи на багато років.

Між іншим, нині шалено популярна шкірянка була в тренді якраз під час революції й на початку 1920-х років. А з’явилася вона на наших територіях за часів Першої світової війни завдяки німецьким і французьким льотчикам.

Наслідки радянської влади

Революцію та війну згадали. Тепер настав час поговорити і про Радянський Союз. На жаль, у СРСР мода була не для людей. Вона грала дуже ідеологічну роль і була призначена для дипломатів. Мода абсолютно не йшла в маси, а жінки взагалі не могли побачити нові колекції.

«Радянський Союз погано вплинув на всі сторони життя, зокрема на розвиток культури та економіки. У спадок ми отримали страх дефіциту і комплекс неповноцінності. Досі багато дизайнерів хизуються тим, що в них італійські тканини. Досі шиють у стилі «французька елегантність і шик». Це жахливо, тому що потрібно бути своєрідними», — каже fashion-експерт Мирослав Мельник.

У Радянській Україні після згортання НЕПу мода виявилася, грубо кажучи, на межі вимирання. Головними були економія і план. Відповідно кількість продукції була важливішою за якість. Нормування, централізація і п’ятирічні плани навіть думати не давали про свободу дизайнерської творчості. Не допомагало розвитку моди і те, що радянському моделюванню належало існувати поза тенденціями світової моди. Цінували тільки класичні форми і етнічні мотиви. Таким чином, одяг став старомодним навіть у межах країни. У підсумку, всі ці фактори сприяли формуванню культу імпорту.

Співробітниця кафедри культурології НаУКМА Марія Васильківська описує ситуацію, що склалася в такий спосіб: «Моду намагалися витісняти як щось буржуазне. При бідності і частій потворності радянського асортименту речі треба було вишукувати чи ж шити в кравців (чий заробіток часто був незаконним). Що цікаво — картинку для «ворожого Заходу» завжди давали якомога красивішу. Актриси, номенклатурні дружини, диктори телебачення були приписані до “відділів представницького одягу” і ставали зразками для народу».

Саме так пройшла перша частина ХХ століття для української моди. Але були і позитивні моменти. Так, перший Український Будинок моделей було відкрито в Києві в 1944 році. За десять років такий Будинок було відкрито у Львові. В інших містах України вони виникли тільки в 1970-ті роки.

Друга половина ХХ століття

З 60-х радянські модельєри, зокрема українські, постійно брали участь у міжнародних виставках і показах, де отримували нагороди та позитивні відгуки преси. Однак усе, що створювали дизайнери, не мало жодного відношення до повсякденної моди радянських людей.

Наприкінці 80-х вихолощені фрагменти моди стали зовсім нестерпні. Те, що продавали в магазинах, не хотіли носити навіть звиклі до всього радянські жінки.

Уже в 90-х почався товарний голод: зник одяг, тканини, взуття і навіть матеріали для шиття. Споживачі та виробники розуміли, що далі так жити не можна. Буле потрібне нове життя з іншою образністю, іншим стилем та інакшою модою.

Незважаючи на досить революційні настрої після розпаду СРСР, радянське мислення в людей все-таки залишилося. Стара ідеологія померла, а її естетика більше не відповідала реальному життю.

1994 рік був досить важким для української моди. У країні не було нічого: ні тканин, ні фурнітури. Якщо в тебе не було зв’язків і виходів на інші ринки, то про творчість можна було і не думати. Та й моди в той час в принципі не було. Усі носили тільки те, що було на прилавках: чоловіки вбиралися в малинові піджаки та спортивні костюми з лампасами, а жінки ходили в оксамитових сукнях і ангорових светрах із мереживом на грудях.

Дев’яності – нульові

До середини 90-х років почала формуватися так звана клубна мода, яка відрізнялася своєю строкатістю і гламуром. Образи були дещо гротескними, а створювали їх Олексій Залевський та Ірина Дратва.

«Ще один важливий наслідок краху радянського ладу: після аскетизму минулих років, відсутності особливого виховання стилю, люди часто почали одягатися занадто помпезно і яскраво, іноді абсолютно недоречно наголошували на соціальному статусі», — говорить Марія Васильківська.

На щастя, в цей же час деякі свідомі українці (Лілія Пустовіт, Олена Ворожбит, Сергій Бизов) намагаються робити одяг не для нереальних і яскравих клубних тусовок, а саме для повсякденного життя звичайної людини.

У 1994-1995 роках з’являється перший Український Дім Моди Сергія Бизова. Сергій Бизов запрошує до співпраці Лілію Пустовіт, яка на той час працювала в Парижі. Вона приймає пропозицію Сергія і повертається до Києва. Але, на жаль, під одним дахом модного Будинку дві яскраві особистості не змогли ужитися разом.

У 1997 році в Україні з’явилися професійні «Сезони моди». Ця складна, потрібна і важлива робота була зроблена для того, щоб українська мода існувала.

Побувавши на світових тижнях моди, одного разу Сергій Бизов запропонував Ірині Данилевській (на той час редактору журналу «Єва») робити Сезони Моди в Україні.

Згодом виникли проблеми: Сергій по-своєму бачив розвиток моди в Україні, і ці погляди не збігалися з поглядами Данилевської і виданнями, які писали про моду. І тоді крапку в співпраці Сергій поставив останнім проектом «Погляд у майбутнє», де вперше зазвучало ім’я Андре Тан.

З появою Українського Тижня Моди розпочався новий етап української fashion-історії. Це привернуло до української моди увагу закордонних ЗМІ та гостей, що дозволило зробити перші кроки в напрямку світового рівня.

Після кризи 1998 року почали з’являтися нові дизайнери, налаштовані на відродження національної ідеї. Вони хотіли, щоб українська мода була помічена Заходом. Багато хто почав працювати з унікальними національними мотивами, аксесуарами, орнаментом, по-особливому втілюючи їх у своїх колекціях.

І ніби все було добре, а потім — нульові роки. Український модний простір захоплює гламур — безжалісний і нещадний у знеособленні. Корсетні сукні зі стразами, пір’я, мережива, хутра та знову стрази — ось як виглядає «розкішне життя» в очах українок. Але саме цей моторошний сплеск розкоші супроводжував об’єднання дизайнерів навколо нелюбові до гламуру. Тому тепер сучасні українські модельєри настільки лаконічні і мінімалістичні.

Сучасність

Важливою подією в історії української моди стала поява Mercedes-Benz Kiev Fashion Days — міжнародного тижня моди, який представляє нове покоління дизайнерів, і щороку привертає увагу світової fashion-громадськості до української моди. В Україну стали Varenyky Fashionприїжджати іноземні дизайнери зі своїми показами і лекціями. Все це створило специфічний простір, де з’явилася можливість створювати моду, наближену до світових стандартів.

Знаковим для української моди став 2014 рік. Революція гідності та війна на Сході як ніколи підняли рівень патріотизму. З’явилося багато нових брендів «made in Ukraine», а одяг із національною символікою не робили хіба що ліниві. Через стрибок курсу валюти і проблеми з митницею українські дизайнери стали більш конкурентоспроможними.

Сьогодні у вітчизняних виробників дизайнерського одягу є унікальний шанс «посунути» західні бренди. На хвилі загального патріотичного підйому виник чималий інтерес до робіт вітчизняних дизайнерів. Нарешті з’явився реальний попит, на покази приходять молоді, забезпечені, добре одягнені люди, готові купувати і носити українське. Придивіться до гостей Ukrainian Fashion Week. Два роки тому там були здебільшого тусовщики, для яких покази були простим виходом у світ, але тепер контингент змінився — прийшли покупці.

Марина Шулікіна