Традиційні інструменти — важливий складник ідентичності гуцулів. Особливо в наш часі, коли багато традицій просто зникають. Цей музичний інструмент набув поширення в Карпатах, точніше на Гуцульщині. Із сивої давнини й дотепер вівчарі ніколи не вирушать без нього на полонину. Це засіб комунікації між вівчарями та спосіб подавати сигнали та спілкувалися у вільний час. Йдеться про гуцульську трембіту.


Що це за інструмент?
Гуцульська трембіта — це духовий музичний інструмент, який має 2-4 метри в довжину та 60-100 мм у діаметрі. Вона має вигляд конусоподібної дерев’яної труби без пальцьових отворів. ЇЇ сигнал можна почути на відстані більше десяти кілометрів. Висота звуку в трембіті залежить від сили вдування повітря. Трембіта має натуральний звукоряд, а діапазон її сягає до трьох октав. У нижньому регістрі звучать лише окремі звуки, а мелодію зазвичай грають у верхньому.
Існують також бойківські трембіти, але вони значно менші за розміром і не такі універсальні у використанні як гуцульські, але про це згодом.
Варто зазначити, що гуцульська трембіта занесена до Книги рекордів Гіннеса як найдовший інструмент у світі. Кажуть, що максимальна довжина трембіти сягає 8 метрів.

Трембіта як спосіб комунікації
У цього музичного інструменту є низка важливих функцій, пов’язаних із життєвим досвідом гуцулів та їхнім побутом. Із самого виникнення трембіта виконувала роль сучасного телефону. За допомогою цього інструмента горянам вдавалося передавати інформацію з одного пагорба на інший, бо на таку відстань докричатися було нереально. Це зберігало сили й час людини, бо той, хто побував у Карпатах знає, що переходити з однієї гори на іншу — дуже довго. Але якщо в тебе є трембіта, то лише кілька мелодій чи мотивів і «повідомлення надіслане».

Усі звуки трембіти, які на слух можуть сприйматися однаково, насправді несуть окремі унікальні повідомлення. Не обов’язково мати музичний слух і талант, щоб грати на трембіті. Для цього потрібно лише вивчити мову трембітарів. Зараз, звичайно, уже ніхто не використовує «мову трембіти» безпосередньо для комунікації, бо існують простіші й зручніші для цього методи. Але це не означає, що трембіту взагалі не використовують…

Ще є куточки України, де можна почути стародавню коляду та побачити гуцулів у традиційному одязі з трембітами, які сповіщають про наближення до хати колядників. Цю красу можна зустріти здебільшого в навколишніх селах Верховинського району, Івано-Франківської області. За словами місцевих мешканців, стародавні традиції з кожним роком занепадають, бо молодь ними майже не цікавиться.

Трембіту використовують на полонинах, а також коли вівчарі та пастухи збираються в дорогу. Полонини — це місцевості далеко в горах, де протягом літа випасають отару, яку збирають по селі. Зазвичай це роблять чоловіки, бо це дуже важка праця. Вони повертаються додому за весь період перебування на полонині 1-2 рази, інколи триває від ранньої весни до пізньої осені. На весь цей час вони залишають господарство на свою родину.
Жоден вівчар не вирушить у дорогу без трембіти. Трембітар на полонині сповіщає пастухів про полудневе доїння, а також про час коли потрібно пригнати худобу до стійла ввечері. Якщо раптом тварина загубиться в густому лісі, вівчарі вирушають на пошуки. Трембіта допомагає повідомляти про місце перебування того чи іншого вівчаря та про те, що пошуки завершено й потрібно повертатися додому. Це все зберегли й донині, бо мобільна мережа не працює далеко в лісі, якого не торкалася рука людини.

Також трембіту використовують у ритуалах, коли людина дуже хвора або померла. Ритуальний мотив трембіти відрізняється дуже сумною мелодією. Це чи не єдиний мотив, сенс якого впізнає будь-хто. Коли горяни чули такий звук, то залишали свою роботу та вирушали до людей, у яких сталося горе.
У сиву давнину парубки за допомогою цього інструменту викликали своїх коханих на зустріч. Головне було не робити цього похоронною мелодією, бо в такому випадку дівчина ніколи б не вийшла на побачення. Парубок, який не достатньо володіє технікою гри, не надто вдається в мотив. Його завдання просте — подати кількість сигналів у сторону хати дівчини відповідно до години, на котру він прийде до дівчини.
Вважають, що трембіта має містичні особливості. ЇЇ звуки впливають на людей по-різному: хтось боїться, хтось не терпить, а хтось взагалі плаче. Я думаю, що кожному варто почути такий чарівний і водночас дивний інструмент.

Технологія виготовлення
Трембіту роблять лише зі смереки, бо вона має гострий та пронизливий звук. Спочатку кожен майстер йде до лісу для того, щоб власноруч знайти гарне дерево. Майстри зазвичай намагаються використовувати смереку, яку вдарила блискавка — «громовицю». У пошуках такого матеріалу майстри готові блукати карпатськими лісами без кінця, проходячи десятки кілометрів аж допоки не знайдуть цей скарб.

Навіть, якщо смереку відібрано успішно в роботу її одразу не братимуть. Вона буде сохнути ще біля 5-10 років, але чим довше, тим краще. Смерека повинна сохнути й на вітру, і під час дощу, і на сонці, бо дерево має звикнути до будь-якої погоди.
Наступний етап виготовлення трембіти доволі трудомісткий та тривалий. Спочатку зрізають прямий стовбур смереки, обстругують, надаючи інструменту потрібної форми. Потім розколюють її уздовж на дві-три частини та якомога обережно забирають серцевину. Після цього потрібно з’єднати всі частини. Ні в якому разі не можна використовувати для цього клей – лише смерекові обручі. Потім настає час обмотувати інструмент березовою корою. Однак березу також потрібно знайти особливу. Її кора, вібруючи з іншими деталями інструмента, повинна творити гучний звук. Наприкінці роботи в тонкий отвір потрібно поставити мундштук, тобто губну частину інструмента.

Трембіта ніколи не грає веселої…
Гуцули ніколи не трембітають на весіллі, бо вони переконані, що трембіта сповіщає горе.
Із виникненням інструмента пов’язана млегенда про дві гуцульські сім’ї, які жили в горах. Їхні діти покохали один одного, але сталося так, що ці дві сім’ї стали ворогувати і роз’їхалися по різним краям гір. Ця подія розлучила закохану пару. Сумуючи за дівчиною, парубок вигадав трембіту — інструмент, що ввібрав і чари гір карпатських, і почуття хлоп’яче, і силу громовиці незвідану. Гукне він дівчині, а вона йому відповідає. Та не судилося їм бути разом. Хлопчина помер, а трембіта його коханої відтоді звучала тільки сумно.

Що розповідає майстер?
Уже більше 25 років майстер Богдан Костюк із села Космач, що на Косівщині Івано-Франківської області, створює народні музичні інструменти. За цей час вдалося зробити чимало скрипок, флоярок, бубнів, а найбільше — трембіт, понад 50.
«Завжди починаю й закінчую роботу молитвою. Працюю лише в гарному настрої, бо який настрій — такий і інструмент. У цьому я пересвідчився на власному досвіді.  За своє життя я зробив вже багато музичних інструментів, але дужче за все люблю працювати над трембітою. Зацікавився цим ще з дитинства, тож ходив до майстрів і просив, щоб вони мене навчили. Ті казали лише загальні речі, а от справді важливі секрети технології виробництва приховували(сміється). У ті часи важко було навчитися, бо майстри всього не розповідали, а почитати самостійно не було де. Сучасній молоді це вже не цікаво, тому стародавні традиції наших предків занепадають. Ще кілька років і ніхто не буде цим займатись».

Рибарук Іван