Трохи пітьми Дереша

Культура

Перефразовуючи відомий вислів, можна сказати, що: «Кожна тематика, має своїх авторів». Любка Дереша явно можна було-б віднести до письменників, які пишуть про таких собі молодих людей, віком 17-25 років, які вживають легкі та середні наркотики, слухають альтернативну музику, і мають містичний зв’язок з потойбіччям.


Любко Дереш залишається вірним цій тематиці, починаючи з свого першого твору «Культ». Але, якщо порівнювати «Трохи пітьми» з «Культом», то в “Пітьмі” зросла і сила наркотиків, які вживають головні герої (від банальної «трави» і «кальос» до кетаміну) і ступінь їх контактів з іншими світами.

Сюжет зав’язаний на «фестивалі самогубців», який має відбутися в Карпатах, в ніч на Івана Купала. На нього приїжджають шестеро потенційних самогубців, в кожного з яких свої причини для вчинення суїциду. Під час «фестивалю» кожен з них має пережити своєрідне переродження і переосмислить своє життя, послідовно контактуючи з потойбіччям. За цим усім спостерігають якісь Пю та П’ю, таємниця природи яких (жіноче та чоловіче начала? духи? примари?) невідома.

Автор уміло створює необхідну атмосферу на тлі карпатських пейзажів. Гостра сатира та добірний чорний гумор додають твору того самого “дерешівського” звучання. Сюжет почергово спиняється на кожному з героїв, розкриваючи їх таємниці і перипетії, які привели їх на фестиваль. Все це приправлене «фірмовим» стьобом, знаним ще з часів «Культу». На сторінках роману зустрічаються і ”тернопільські монархісти”, і „вар’яти з чату”, і навіть “панки з Шостки”.

Похмура реальність змішується з гарячими колоритними вибухами емоцій героїв та змінюється дещо менш похмурою природою Карпат. Цікавим “вкладишем” до сюжету стають такі собі неоформлені відступи – роздуми напівреальних співрозмовників, які бесідують на теми життя та смерті, сприйняття реальності та суті людського буття.

Як і в „Культі” Дереш вміло накручує напругу, готує всіх до кульмінації, і після тривалого очікування читач нарешті поринає у Дерешеву, чи то пак, свою пітьму. Насичена почуттями і відчуттями книга справді, свого роду, щоденник демонів свого автора. Можливо і читач зможе вивільнити у прочитанні своє потойбіччя ?

Волкова Ганна

Вподобати й поширити у Фейсбук: