30.11.2012 - Сім'я

Вчимо дитину поважати працю

Російський педагог Костянтин Ушинський колись написав, що найкраща форма спадщини, яку батьки залишають своїм дітям – це не гроші, не речі і навіть не освіта, а виховання безмежної працьовитості, яке є однією з важливих умов щастя спадкоємців.


Праця як прагнення до нових знань

У «Тлумачному словникові» Володимира Даля працелюбна людина визначається як старанна, працьовита, а також та, яка не терпить неробства. У такому простому понятті криється глибокий та неоднозначний зміст: тут і вміння, і бажання трудитися, а також здатність відчувати радість від праці.

Безліч батьків прагнуть на якийсь час захистити свою дитину від роботи. Вони вважають, що працелюбність є надбанням зрілого віку, коли людина вже обрала свій життєвий шлях. У таких випадках нерідко чуєш фразу «Ще встигне напрацюватися, нехай поки життю радіє». Та чи не це твердження помилковим?

Виявляється, якщо не навчити дитину радіти праці так, як чомусь приємному, то робота може перетворитися на якусь обов’язкову, безрадісну справу, навіть у певний тягар. Згодом людина через це почуватиметься нещасною. Немає лінивих дітей від природи. Працелюбним можна виховати будь-кого. Звичайно, за умови, якщо самим батькам не лінь займатися такою непростою справою. Прищеплювати працьовитість дитині потрібно, коли тільки вона встала на власні ноги та зробила перші, хоч і невпевнені, кроки. Перш за все потрібно навчити її визначати мету, над втіленням якої вона працюватиме, й обрати раціональний спосіб її досягнення, оцінити результати діяльності.

Діяти цілеспрямовано дитина починає ще з ранніх років. Ось її поклали на животик, і вона намагається повзти, бо хоче дістати іграшку. Якщо вона нічого не бачить перед собою, то й рухатися не буде. Тому батьки навмисно кладуть навколо неї все найяскравіше, викликаючи таким чином у малюка зацікавленість.

Згадайте молодших школярів. Вони ж постійно мають безліч запитань. Але як часто батьки ставлять питання «Навіщо? Для чого? Чому?» дітям для того, щоб допомогти  їм зрозуміти мету та сенс їхньої діяльності? Таке спілкування під час трудової діяльності чи гри дуже важливе для напрацювання звички діяти цілеспрямовано.

Скільки ж було таких випадків, коли ми в дитинстві розбирали іграшки… Діти прагнуть до знань, і не можна ні в якому разі лаяти їх за такий спосіб пізнання світу. Навіть якщо запитати в дитини, чому це зробила, швидше за все, вона скаже, що їй просто було цікаво, що всередині. У такому випадкові можна попросити дитину зібрати іграшку докупи. Хай вона спробує, а батьки мають лише допомогти в чомусь. Саме в такі моменти малеча пізнає не тільки азарт руйнування, але й радість творення. Вона отримує задоволення від праці.

Самостійність – крок до працелюбності

Чому так складно привчити дітей до елементарного самообслуговування? Тому що багатьом батькам здається, що одягнутися, застебнути пальто та зав’язати черевики – так просто! Вони не вважають за потрібне зайвий раз показати та пояснити, як правильно це зробити. А перші кроки в самостійність починаються саме з таких елементарних речей. Звичайно, батьки мусять підказати, як правильно зав’язати ті ж самі черевики, щоб не на пальцях вузли намотувати. Це забирає не так й багато часу. Тим паче він вкладається в найбільшу інвестицію для майбутнього – у дітей.

Мабуть, ви помічали, що у сім’ях дорослі постійно грають із дітьми. Дитина тягнеться до спілкування зі старшими, прагне в чомусь наслідувати їх, вважаючи, що цим вона показує свою самостійність. Та й грають діти найчастіше саме в дорослих. І так вони копіюють ті ситуації, які їм доводиться бачити в сім’ї. Потрібно вчити дитину, що самостійність виявляється не тільки в наслідуванні чи веселих іграх, але і в праці також. Можете доручити дитині виконати певну роботу. Цим ви дасте їй зрозуміти, що вона вже самостійна і що ви їй довіряєте.

Праця ушляхетнює

Франсуа Вольтер колись сказав: «Праця позбавляє нас від трьох великих зол: нудьги, гріху та злиднів». Насправді  праця позбавляє від будь-чого. Психологи стверджують: коли людину щось злить або вона чимось не задоволена, то саме фізична робота найефективніше заспокоює. Тим паче  праця ушляхетнює людину. І тут мимоволі погоджуєшся зі словами Льва Толстого: «Фізична праця корисна не тільки для тіла, але й для душі. Людям, які не працюють руками,  буває складно чітко розуміти речі. Вони не зупиняючись думають, говорять, слухають або читають, так що їх розум не відпочиває, а дратується та плутається». Важливо через працю розвивати розумові здібності, а також осмислення суті всього  здійсненого.

Звичайно, фізична праця не повинна бути постійною. Дитина має розвиватися ще й розумово. Про це також варто не забувати батькам, які інколи прагнуть записати дитину на всі можливі спортивні секції.

Підлітковий вік як виклик

Дещо складніше буває з підлітками. Якщо батьки проґавили можливість виховати в дитини повагу до праці, то для неї вже не кожна робота буде цікавою. Що ж тоді робити з ледачими підлітками? Найкращий спосіб – це власний приклад. Достатньо просто продемонструвати  те, що у вас з’явилася зацікавленість до тієї чи іншої діяльності. Запросіть дитину зайнятися, наприклад, якоюсь домашньою роботою разом. Саме в такій спільній діяльності буде формуватися та засвоюватися особистий трудовий досвід підлітка. Покажіть, що від праці, перш за все, необхідно отримувати задоволення.

Ніколи не карайте підлітка працею. Ліпше доручити дитині те, за що зможе відповідати та над чим працюватиме тільки вона. Підлітку важливо показати своїм одноліткам, що він уже дорослий. Допоможіть йому в цьому. Важливо дякувати дитині за виконану роботу. Можна просто похвалити, а можна й заохотити якось інакше. Це буде стимулом працювати ще. Людина почне цінити свою роботу та розуміти, що нічого не буває задарма.

Наостанок пам’ятайте найголовніше: не можна експлуатувати дитину, скидати на неї весь тягар відповідальності за здійснене. Для того, щоб цього не трапилося, не забувайте робити щось разом. Тоді дитина почуватиметься частиною певного механізму, а не безкоштовною робочою силою.

Ауріка Бочкарь