Українське фестивальне меню для кіногурманів

Ті, хто вважає, що український кінематограф мертвий, напевно, зовсім не знають справжнього стану його справ. Юні новачки пробують свої сили спочатку в короткометражках, більш досвідчені митці знімають повний метр, який не лише потрапляє в український прокат, а й здобуває визнання за кордоном.


Кінофестивалі, що відбуваються в нашій державі, мають усі шанси стати справжньою рушійною силою цієї галузі. Вони не такі відомі, як фестивалі у Каннах чи Берліні, але вони численні, мають свою аудиторію та потенціал. Давайте познайомимося з майданчиками для презентацій фільмів та отримання оцінок в «Україні».

Ягідка «Молодості»

Що: Міжнародний кінофестиваль «Молодість»
Де: м.Київ
Коли: останній тиждень жовтня

Міжнародна Асоціація Кінопродюсерів вважає «вічно юний» фестиваль одним із найбільших на теренах Східної Європи. За 45 років свого існування «Молодість» перетворилася із простого перегляду робіт студентів Київського державного інституту театрального мистецтва на фестиваль міжнародного рівня, куди щороку з’їжджаються як знані актори та режисери, так і молоді дебютанти з усього світу. Подія обов’язково охоплює близько десятка конкурсних та позаконкурсних (можуть час від часу змінюватися) програм. Колективи найкращих повнометражного, короткометражного та студентського фільмів отримують по 2, 5 тисячі доларів США та дипломи від журі. Найкращий фільм з усієї конкурсної програми отримує гран-прі – 10 тисяч доларів США, символ фестивалю – статуетку «Скіфський олень» та диплом.

Берег, що омивається кінохвилями

Що: Одеський міжнародний кінофестиваль
Де: м. Одеса
Коли: середина липня.

Ось уже 5 років поспіль у середині липня до Одеси з’їжджається багато непростих відпочивальників. Саме у цей час тут проходить Одеський міжнародний кінофестиваль. Він складається з української національної та міжнародної повнометражної конкурсних програм. Окрім цього, шанувальникам кіно пропонують позаконкурсні підбірки та покази просто неба, тим, хто тільки починає свій шлях у сфері кінематографу – Літню кіношколу. Виробники фільмів, продюсери та усі ті, хто пов’язаний з кіноіндустрією, зустрічаються на пітчингах та презентаціях проектів work-in-progress.

Право на документалістику

Що: Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA
Де: спочатку м. Київ, потім відбуваються покази у регіонах України.
Коли: у другій половині березня.

Перший фестиваль відбувся в 2003 році та презентував покази не тільки документальних, а й ігрових фільмів, переважно вітчизняних прем’єр. Організатори одразу планували не тільки заходи в столиці, а й поїздки по регіонах України. У 2005 році Docudays (тоді ще з назвою «Дні кіно про права людини») прийняли до міжнародної мережі кінофестивалів про права людини, а у 2006 були присуджені перші фестивальні нагороди. У 2008 фестиваль отримав сучасну назву і продовжує збирати повні зали по всій країні. Вхід на усі покази вільний, адже захід відмежовується від політики та комерції, маючи на меті виключно розвиток вітчизняного документального кіно, знайомство українців зі здобутками кінодокументалістики для їхнього натхнення та стимуляції до активних дій.

У головній ролі – тиша

Що: фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі»
Де: м. Одеса
Коли: орієнтовно влітку.

Команда фестивалю ставить собі за мету популяризацію німого кіно (як українського, так і закордонного). Крім того, організатори включають у програму стрічки незаслужено забутих чи заборонених у Радянському Союзі режисерів та акторів. Таким чином вони намагаються «подолати німоту та культурну амнезію української модерної культури».

До фільмів, відібраних з міжнародних архівів, українські чи закордонні музиканти створюють оригінальний звуковий супровід і презентують його наживо під час демонстрації фільму – такий собі симбіотичний кіноперфоманс. Покази відбуваються у форматі open-air на причалах яхт-клубу Одеського морського вокзалу.

Малі міста – великі цілі

Події такого плану проводяться не тільки в Києві та Одесі – великому курорті. Організатори обирають і невеликі міста як майданчики для показів та спілкування. Населеним пунктам це теж йде на користь: центральні або регіональні засоби масової інформації згадують про їх існування, збільшується кількість туристів, а отже і грошових потоків. І найголовніше – імідж та значущість зростають на очах. Найяскравіші приклади такої практики – фестивалі в Ірпені та Трускавці.

Що: Ірпінський некомерційний фестиваль альтернативного кінематографу
Де: м. Ірпінь, Київська обл.
Коли: зазвичай у червні.

Творче об’єднання «ЮКіСП» здійснили перший фестиваль у 2003 році. Концепція сформульована у трьох постулатах. По-перше, фестиваль – це свято для тих, хто захоплюється кіно, а не для вузького кола професіоналів. По-друге, фестиваль розширює межі уявлень про кінематограф. По-третє, фестиваль дає можливість для духовного та інтелектуального вдосконалення. Зазвичай, фільми змагаються у чотирьох конкурсних категоріях: ігровій, анімаційній, документальній та експеремантальній. Протягом останніх років ідейні натхненники фестивалю експериментували з розподілом на категорії. У якості критеріїв брали рівень досвіду, тематику, іноді взагалі відмовлялися від поділу і збирали усі стрічки в одну програму.

Оскільки фестиваль некомерційний, то і участь у ньому безкоштовна. Триває він зазвичай два дні. Програма насичена не тільки кінопоказами, але і зустрічами, обговореннями, майстер-класами, екскурсіями тощо. З 2006 року фестиваль відмовився від журі та переклав відповідальність за долю головної нагороди – статуетки «Золота кінострічка» на глядачів.

Що: Трускавецький міжнародний кінофестиваль телевізійних фільмів «Корона Карпат»
Де: м. Трускавець, Львівська обл.
Коли: зазвичай листопад.

Творці фестивалю, натхненні прикладом поєднання свята кінематографу та можливостей відомих курортів у Карлових Варах та Баден-Бадені, обрали місцем проведення популярний український курорт Трускавець. Головна мета фестивалю – підняти професійний та культурний рівень вітчизняного телевиробництва, сприяти виготовленню якісного телепродукту, спираючись на духовні цінності та патріотизм. Основне змагання – у категорії ігрового кіно, але організатори розбавляють конкурсну програму тематичними ретроспективами та презентаціями нових кінопроектів.

За мірками короткого метру

Є в Україні і фестивалі, сфокусовані виключно на короткому метрі. Причини такої зацікавленості різні, але незмінним залишається одне: величезна кількість охочих взяти участь та поділитися своїм твором та популярність у глядачів, яка з року в рік не спадає. Центри українського короткометражного «руху» – Київ та Львів.

Що: Київський міжнародний фестиваль короткометражних фільмів
Де: м. Київ
Коли: квітень

Фестиваль, що був заснований у 2012 році, є своєрідною панорамою світового масштабу. Тут представлені найкращі стрічки, відзначені престижними нагородами кінофестивалів та/або глядацькими симпатіями. Особливий акцент робиться на українській продукції, причому вона може бути як сучасною, так і класичною. Засновники фестивалю позиціонують його як «незалежну, неприбуткову, аполітичну та позаблокову громадську організацію».

Кіномани, аматори, початківці та професіонали кінематографу можуть не тільки переглянути різноманітні фільми, а й оцінити нові проекти, взять участь у регулярних та одноразових мистецьких акцій, зануритися у ретроспективи.

Що: Міжнародний фестиваль короткометражних фільмів Wiz-Art
Де: м. Львів
Коли: іноді у травні, іноді у листопаді.

Фестиваль було започатковано однойменною мистецькою формацією у 2008 році. Формуючи підбірки фільмів для демонстрації на фестивалі, організатори намагаються якомога чіткіше та повніше продемонструвати сучасний стан та тенденції розвитку не тільки короткометражного кіно, а й взагалі візуального мистецтва України та усього світу. Фестиваль виступає культурною та освітньою платформиою, яка дозволює ділитися досвідом та переймати його, а також певною мірою сприяє культурній інтеграції. Так само, як і під час переважної більшості вищеперерахованих заходів, фестивальні дні насичені ретроспективами, презентаціями та зустрічами з авторами.

До складу фестивального журі входять переважно іноземні авторитети у сфері кіновиробництва, але з ними обов’язково має співпрацювати український колега.

Отже, і кінематограф, і фестивальний рух в Україні живі, щоб там хто не казав. Зі сцени театру ім. І. Франка на відкритті 45-го МКФ «Молодість» і тодішній міністр культури В’ячеслав Кириленко, і голова Держкіно Пилип Іллєнко обіцяли всебічну підтримку і кінематографу, і фестивалю, а за можливості – і збільшення фінансування.  На прикладі вищеперерахованих заходів, навіть тієї ж «Молодості» бачимо, що спонсорська підтримка грає далеко не останню роль, особливо якщо фестиваль некомерційний. Якщо українці хочуть повноцінно «харчуватися» якісним кіно вітчизняного виробництва та підвищувати імідж своєї галузі та держави в цілому успішними кінофестивалями, то варто задуматися над джерелами грошової «сировини», бо ідейної та художньої в будь-якому разі вистачить.

Дар’я Трапезнікова