Усе, окрім пензлика: незвичайні художницькі інструменти

Хобі

Фантазія людини не має меж. А якщо додати до неї і творчий потенціал, може вийти щось і зовсім надзвичайне. У цій підбірці ми розкажемо про художників і художниць, котрі вийшли за межі традиційних уявлень про своє хобі й наважилися застосовувати небачені раніше техніки для створення власних шедеврів.


ТІМ ПАТЧ (він же Пікассо) 

Дотик митця може творити неймовірні речі. Утім, часом трапляється, що інструментом для цього дотику може виявитися навіть статевий орган. На своєму арт-шляху Тім Патч раптом з’ясував, що найкраще його ідеї для картин втілює не звичайний пензлик, а нижня частина тулуба.

Патч, що народився у Британії, але зараз живе в Австраліїї, займається всім: починаючи від власних мистецьких перфомансів до вечірок та приватних продажів. І хоча більшість його робіт — це портрети клієнтів і клієнток, художник також має у своєму доробку багато пейзажів та натюрмортів. Він без жодної сором’язливості і з великим задоволенням створює картини прямо на публіці. При цьому Патч стверджує, що такий спосіб малювання — не найлегший. Чоловікові знадобилося кілька років «витанцьовувань» перед мольбертом, аби знайти ті пози, у яких йому найкраще вдається відобразити задумані образи.

Українська арт-терапевтка, ілюстраторка, архітекторка і художниця Марина Тумачок пояснює винахід цього незвичайного способу малювання так: «Цілком імовірно, що Тіму Патчу просто подобається хизуватися власним тілом перед іншими. Утім, причина може бути й інша. Творчість — це спосіб пошуку себе. Можливо, сучасний Пікассо просто віднайшов найбільш чуттєвий спосіб виразити власні переживання. Ця частина тіла — найчутливіша і, очевидно, використання статевого органу для створення малюнків допомагає Патчеві переживати щось нове, переводить його натхнення на новий рівень».

КІРА АЙН ВАРЗЕДЖИ

 Дя цієї художниці мистецтво — це більше веселощі, аніж серйозна напружена праця. Аби відволіктися від життєвих негараздів і сірих буднів, Кіра Айн Варзеджи, почала малювати власними грудьми.

Жінка наносить на них потрібні фарби і притискає до полотен, «виписуючи» емоції та переживання своїм бюстом. Таку незвичну заміну традиційним пензликам Кіра також вважає способом фемінізувати мистецтво. Мовляв, саме за допомогою грудей вона відображає свою жіночу природу, ніжність, любов та емоції, знайомі кожній дівчині.

 «Завдяки медіа ми звикли сприймати жіночі груди як щось із сексуальним контекстом. Часом ми також асоціюємо їх із материнством. Кіра ж перетворює жіночий бюст на арт-інструмент, атрибут творчого потенціалу. Для неї груди – символ внутрішньої сили, джерело натхнення», — вважає феміністка, журналістка видання «Новое Время» Діана Ковальова. 

КРІС ТРУМАН

 Кажуть, справжній художник має лишатися голодним, адже мистецтво вимагає жертв. Митець Кріс Труман вирішив змінити розуміння цього вислову і зробив жертвою мистецтва не себе, а мурах. Для портрету розміром 122 на 107 см він убив 200 тисяч цих комах. Так-так, вам не здалося. Нік Труман буквально малює смертю, використовуючи трупи мурах. Робота над його найвідомішим портретом зайняла кілька років, причому не через складність техніки, а через те, що на певному етапі художника почало мучити сумління. Утім, кошти, отримані за полотно, мабуть, допомогли митцеві позбутися докорів. Стартова вартість його робіт — 5 тисяч доларів.

 «Чи можна це назвати справжнім мистецтвом? Навряд чи. Як на мене, це більше спрага до грошей і сенсаційності. Дивно було би мати полотно-цвинтар у своїй колекції. Можливо, художник таким чином намагається побороти страх перед смертю. Нібито беручи все до своїх рук, уславлюючи людську волю», — розмірковує арт-критикиня і викладачка художньої культури одного зі столичних ліцеїв Ганна Снітко.

ВІНІЦІЙ КЕСАДА

У своєму прагненні зробити картини екологічно чистими бразильський художник Вініцій Кесада, зрештою, прийшов до того, аби замість фарб використовувати власну кров. 450 мл крові на місяць, — стільки потрібно митцеві, аби створити черговий шедевр. Вартість яких, до речі, починається з 10 тисяч доларів.

«Хтось назве це мазохізмом чи збоченням. Але такий спосіб малювання можна вважати і проявом соціально відповідального мистецтва. Мені імпонує радикальне рішення Вініція. Адже люди рідко задумуються про охорону довколишнього середовища, а світлинами смітттєзвалищ, мертвих тварин чи обрізаних дерев мало кого здивуєш. Натомість людська кров, пролита задля привернення уваги до екології — це щось, що шокує, щось, що лякає і заворожує водночас» — розповідає еко-активістка Ангеліна Козлова.

 ДЖОРДАН МАККЕНЗІ

Якщо Вас здивувала відвертість перших двох художників із нашої підбірки, техніка Джордана Маккензі явно посилить ці емоції в кілька разів. Для своїх картин він використовує своє сім’я. Художник виплескує його на полотно і потім надає кольору фарбами. При чому для самого Джордана в його методах немає нічого надзвичайного. На думку художника, це цілком природний спосіб самовираження. Джордан зазначає, що писання картин сім’ям допомагає йому втілювати інтимні переживання й образи в картинах.

«Історія Джордана дуже схожа на історію Тіма Панча. Очевидно, що для обох художників мистецтво — це щось межово особисте і чуттєве, тому вони користуються найбільш інтимними частинами своїх тіл», — вважає Марина Тумачок.

АНІ КЕЙ

У випадку з цим художником язик не лише до Києва доведе, але й картину написати допоможе. Нехтуючи шкідливістю фарби, Ані Кей виводить свої творіння саме цим органом. Під час роботи над черговим полотном він не звертає уваги ні на головний біль, ані на нудоту. Хуждожник настільки віддається своєму натхненню, що просто не помічає цього.

«Навряд чи можна назвати цього митця здоровим. Певна річ, фарби не пристосовані для вживання людиною і можуть серйозно зашкодити здоров’ю. Утім, якщо говорити про саму техніку й уміння Ані Кея, варто відзначити, що малювати таким чином — доволі складна робота», — заначає Ганна Снітко.

ВАЛ ТОМПСОН

 Художниця Вал Томпсон, як і Кріс Труман, теж любить «загравати зі смертю». Щоправда, для втілення своїх творчих задумів мисткиня нікого не вбиває, натомість використовує прах уже померлих людей. При цьому, картини Вал — цілком життєрадісні й аж ніяк не навіюють думки про тих, хто відійшли за межу вічності, і стали фарбою в руках екстравагантної художниці.

«Це мистецтво для тих, хто хочуть полоскотати собі нерви. Якщо чесно, я би ніколи не здогадалася, що саме стало матеріалом для картин Вал Томпсон. На перший погляд — це цілком посередні полотна, але той факт, що вона малює людським порохом, робить їх унікальними. Як на мене, доволі цікавий спосіб побороти страх перед смертю. До того ж, ми всі прагнемо безсмертя, хоча би в пам’яті близьких людей. То чому б не увічнити когось таким полотном?» — розмірковує Марина Тумачок.

 ХОНГ Ю

Картини цієї художниці — справжній скарб для шанувальників баскетболу. Своїми пензликами дівчина робить баскетбольні м’ячі. Занурюючи їх у фарбу, обертає різними сторонами й таким чином виводить задумані образи. Утім, самими м’ячами творча уява Хонг Ю не обмежилася. Художниця також відома світові своїми портретами співачки Адель із воскових свічок, китайського режисера Чжан Імоу зі шкарпеток, а також тайванського співака Джей Чоу, виконаного плямами від кави.

 «Люди часто вважають, що мистецтво повинне бути суто елітарним. Хонг Ю сміливо розбиває цей стереотип. Те, що для своїх картин вона використовує абсолютно буденні речі, показує, що мистецтво може бути в усьому. Важливо просто відкрити для себе красу навколишнього світу, дозволити своїй уяві перетворити зужиті атрибути повсякденності на щось особливе» — зазначає Ганна Снітко.

КАРЕН ЕЛАНД

Від картин цієї художниці хмелієш у прямому значенні цього слова. Адже замість типовх фарб Карен Еланд використовує пиво. На одне полотно мисткиня витрачає близько 500 мл цього напою і кілька днів кропіткої роботи. В одному з інтерв’ю Карен розповіла, що 14 років малювала кавою, але потім вирішила поексперемнтувати з іншими напоями: лікером і пивом. Останнє виявилося чудовим замінником акварельних фарб.

«Використовувати напої замість фарб — доволі поширена техніка. Одначе зазвичай це кава або чай. Малювати пивом — доволі нова ідея. Це так званий масовий арт, де цінність полотен визначається незвичністю, а не самою якістю малюнку» — коментує Ганна Снітко.

СЯН ЧЕН

Аби привернути увагу до традиційного китайського мистецтва каліграфії Сян Чен вдався до надзвичайного методу. Він виводить символи майже метровими пензликами, що закріплені в його очах. Під повіко Сян Чен вставляє залізний торець інструмента й малює свої полотна. Цю здібність художник відкрив у собі в 16 років, коли зрозумів, що сторонній предмет в оці не створює жодного дискомфорту.

«Ризикований, але доволі цікавий спосіб актуалізувати традиційний вид мистецтва. Тим паче, у Китаї ставлення до каліграфії — надзвийчано осбливе та трепетне. Те, що Сян Чен виводить свої полотна очима, нібито символізує чистоту його мистецтва» — вважає Марина Тумачок.

Дарина Мізіна