Валентин Бугрим: «Творить Добро, Красу, Духовність! – кувать в собі найвищу Совість!!»

Високий, поважний чоловік, міцної статури, з пронизливим, допитливим, розумним поглядом, з легкою, щирою посмішкою, з впевненою ходою, пластичними рухами, які немовби самі розповідають, що їхній господар –творча, креативна особистість; а діловий, класичний костюм у неймовірно цікавому поєднанні з яскравими краватками дають можливість зрозуміти, що перед Вами успішний, впевнений у собі чоловік – таке перше враження виникає у студентів, коли вони знайомляться з Валентином Володимировичем Бугримом.


Вчений. Журналіст. Педагог. Іміджолог. Рекламіст. Публіцист. Поет. Прозаїк. Громадський діяч. Посол Миру. Академік. Доктор філософії. Здавалось би, що вище охарактеризовано декілька осіб, але ні, це все творчо-життєві грані Валентина Володимировича. Чоловік, який все життя відкриває у собі любов до нових сфер життєдіяльності. Чоловік, який навчився поєднувати у собі й творчі, й наукові початки. Чоловік, який кожного року показує студентам все нові, цікаві сторони непередбачуваного світу реклами та піару. Людина, яка має ефективний імідж та вчить інших, як його створити. Здавалось би такий активний та відкритий чоловік, але стільки невідомого приховується за успішною особистістю Бугрима…

Юний Юлій Цезар. «…На Півдні, особливо в найпродуктивніших районах України, розлягається степ, переважну частину якого займає родючий чорноземний пояс. У цій зоні села, як правило, були значно більшими — близько двохсот хат. Обмащені жовтою глиною, із жердинами над стріхою, вони, звичайно, розміщувалися у маленьких долинах уздовж обох берегів напрочуд мальовничих річок (поля при цьому розташовувалися у степу). Хоч і набагато родючіші, ніж на Півночі, тутешні грунти, а відповідно й урожаї теж значною мірою залежали від погоди. Як приклад великих південних сіл назвемо с. Хмелів у Полтавській губернії, яке разом із прилеглими сільцями налічувало до 2500 господарств і мало дві церкви, 16 вітряних і один паровий млин, лікарню, сільську школу з п’ятьма класами, велике зерносховище…». (Вікіпедія)

Саме у такому великому, мальовничому південному селі народився Валентин Володимирович 14 листопада 1952 року в сім’ї службовців. Мати за фахом зубний лікар, нащадок роду видатного українського письменника Михайла Петровича Старицького. Батько з козацького роду, учасник Великої Вітчизняної Війни, нагороджений чотирма бойовими орденами і 15-ма медалями. Недивно, що Валентин згодом стане генерал-хорунжим Українського козацтва, а будь-яку нову справу в своєму житті буде робити з любов’ю та творчим підходом – у нього це все було закладено в генах від народження, хоча й виховання відіграє дуже важливу роль у формуванні особистості дитини. Батьки з дитинства привили хлопчику любов до знань, тому Валентин з легкістю закінчив середню школу з відзнакою, оскільки йому було цікаво все, що відбувається навколо нього; у кожному шкільному предметі він відкривав щось близьке саме для нього. Після школи, як справжній хлопець, обрав собі технічну професію, хоча, можливо, це було пов’язане й з канонами тогочасного радянського суспільства, що чоловік повинен мати відношення до техніки, розумітися в механіці.

Оскільки батько ще з дитинства виховував у сині дух справжнього чоловіка, то в 21 рік Валентин вирішив виконати свій громадянський обов’язок – відслужити в армії. За іронією долі, саме служба в лавах Радянської Армії відіграє одну із важливих ролей в житті юного БугРима. У Білоруському військовому окрузі він став постійним дописувачем до газети «Ленинское знамя», був переможцем численних конкурсів редакції. По закінченню служби Валентин отримує направлення від газети на навчання на факультет журналістики Уральського державного університету. Хоча жага до слова у юнака була, але бажання їхати до Уралу – ні, тому хлопець приймає для себе досить важливе рішення: якщо й опановувати ремесло «пера», то тільки у Києві. Знову доля невидимою рукою направила юнака в те місце, де він зможе максимально розкрити всі свої творчі потенціали. Так як Валентин мав неабиякий хист до друкованого слова, то він з легкістю вступив на факультет журналістики Київського держуніверситету імені Тараса Шевченка, спеціалізація – телевізійна журналістика.

Був старанним студентом й амбіційним юнаком, який звик перемагати у всьому, тому й не дивно, що він отримав диплом з відзнакою. Особливістю характеру Валентина ще з юних років стало те, що він вміло навчився поєднувати декілька захоплень, хочеться провести певну паралель з Юлієм Цезарем, який звик робити з легкістю декілька справ одночасно. У ті ж роки, коли БугРим опановував ремесло журналістики, він навчався (спершу стаціонарно, потім заочно) на історичному факультеті Київського педагогічного інституту ім. М. Горького. Але це й недивно, оскільки дійсно професійний журналіст має бути підкованим у всіх сферах життя. Ніхто й не сумнівався, що по закінченню ВНЗ Валентин отримає чудову посаду, оскільки він був старанним студентом та допитливою людиною. Декілька років ще вчорашній студент займав посаду редактора Головної редакції інформації Українського телебачення Держтелерадіо України. Одночасно Валентин Володимирович був й ведучим та коментатором інформаційних телепрограм та випусків. Про таких, як він, у народі кажуть: «Пробивний».

Невтомною працею та бажанням досягти поставленої мети, БугРим весь час вдосконалювався, займався саморозвитком. Життя гартувало характер, залишаючи при цьому, виховану мамою ще в дитинстві, доброту та людяність.

Той, який несе добро та мир. Ще з початком своєї журналістської кар’єри Валентин обирає собі творче ім’я «Благомир», яке має болгарське походження, у перекладі означає «той, який несе добро і мир». Аналізуючи, весь творчий шлях Валентина Володимировича, можна сказати, що цей псевдонім дуже влучно його характеризує, оскільки кожною своєю публікацією він допомагав, відкривав щось нове або ж просто дякував хорошим людям за те, що вони є.

Варто згадати статтю, яка написана й опублікована в 1994 році, «Адветоріал, реклама…». БугРим одним із перших ввів поняття адветоріалу в тогочасний світ української реклами. Своєю працею майстерно роз’яснив, що воно таке, та як його можна використовувати у своїй професійній діяльності. «Адветоріал. Це жанр журналістики в країнах Європи і Америки, суть якого полягає в тому, що він займає проміжне місце між рекламним повідомленням і редакційною статтею. Тобто, – адветоріал – це матеріал комерційного характеру, в якому пропагується товар, послуга чи ідея засобами реклами і журналістики.»

До двохсотліття від дня народження Тараса Шевченка Валентин Володимирович підготував низку цікавих публікацій в рамках проекту «Шевченкіана»: «Встань Тарасе,подивись!..», «Музи Тараса Шевченка», «Тарас Шевченко на Роменщині», «Тарас Шевченко про Українське козацтво», «Пам’ятники Т.Г. Шевченку – в Україні і у світі». Валентин Володимирович – цікавий приклад особистості, яка у своїй творчості поєднує два початки: журналістику та рекламу з піаром. З першого погляду здається, що ці речі важко поєднати, оскільки кожне ремесло живе за своїми певними канонами, правилами. Але талановита людина талановита в усьому. «Пам’ятники Т.Г.Шевченку – в Україні і у світі» – здавалось би звичайна робота, але вона привертає особливу увагу. Сам автор визначив жанр своєї публікації як науково-мистецький мультимедійний адветоріал. Головною особливістю творчого стилю Валентина Володимировича є його вміння зацікавити читача, подати цукерку в яскравій обгортці. Саме це виокремлює публікації автора серед безлічі інших.

Стиль подачі матеріалу характеризується не тільки простотою, доступністю, а одночасно й цікавістю до того, що пише автор. Як і в своїх матеріалах, так і в житті, БугРим звик бути неординарним, феєричним й відразу замислюється на майбутнє, а яка доля потім очікує на його матеріал, як він дійде до читача, з якими фоновими знаннями та почуттями. Спілкування з цим чоловіком для молодих журналістів – це просто неоціненний досвід у тому, що на свої матеріали можна дивитися з іншого погляду, підходити до написання журналістських матеріалів по-іншому. А хіба існує інша форма визнання професійності журналіста, як бажання вчитися у нього?

Майстер викладацької діяльності. Свою викладацьку діяльність Валентин Володимирович почав ще з 1988 року на посаді старшого викладача тоді ще факультету, а сьогодні вже Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ця справа настільки припала йому до душі, що й до сьогоднішнього часу він не може уявити свого життя без чудових, допитливих студентів, які хочуть стати справжніми профі своєї справи. До речі, Валентин Володимирович завжди займає лідируючі позиції в рейтингах найулюбленіших викладачів серед студентів. Це й не дивно, адже оригінально-нестандартний підхід до своєї справи просто миттєво закохує студентів у рекламу та піар.

Студенти, які навчалися у Валентина Володимировича, завжди з посмішкою на обличчі згадують пари з ним, а про свої враження розповідають з неймовірним блиском в очах.

«Пам’ятаю, що з почат ку семестру мені дуже не хотілось ходити на пари дисципліни «Реклама та зв’язки з громадськістю», тому що мене чи то лякала ця сфера, чи то зовсім не приваблювала. Але так, як в розкладі стояли заняття, то потрібно було ходити. Я, особисто, очікувала, що нас зараз почнуть просто завантажувати питаннями, за якими ми будемо відповідати на семінарах. Але з першої хвилини заняття моя увага активізувалась, оскільки пара почалася з імідж-аутопрезентації кожного студента. Викладач, який вперше за чотири роки навчання поцікавився нашими захопленнями, цілями на майбутнє… Звичайно, такий креатив відразу зацікавив, «а що ж буде далі?». Наші пари були неймовірно творчими та практичними: кожен міг приміряти на собі професію піар-менеджера та зрозуміти, чи це його шлях по життю? Чи, можливо, це і є його покликання? Беззаперечно, заняття з Валентином Володимировичем варто віднести до найяскравіших спогадів про мої студентські роки», – ділиться своїми враженнями Ольга Порфір’єва, військовий журналіст, випускниця Військового Інституту.

БугРим намагається максимально допомогти своїм студентам у вивченні їх фахових дисциплін, тому видає безпрецедентні в Україні книги. Наприклад, у 2011 році в світ вийшов підручник «Основи реклами і зв’язків із громадськістю». Це перша в Україні спроба систематично відтворити теорію і практику сучасних соціальних комунікацій. Особлива увага приділяється термінології, що актуально для означеної галузі, типології реклами та зв’язків із громадськістю, стратегії і тактиці у цих видах діяльності, створенню рекламного продукту та проведенню ПР-кампанії. Розглядаються правовий, етичний, організаційний, науковий рівні реклами та зв’язків із громадськістю, а також особливості підготовки інформаційно-комунікаційних матеріалів, специфіка медіа рилейшнз та іміджмейкінгу.

Ця книга – це немов настільна біблія рекламіста, який живе та працює в Україні. Окрема тема в письменницькій діяльності БугРима присвячена іміджмейкінгу. Валентин переконаний, що імідж – це найважливіша складова успішної людини. Адже ефективний імідж завжди йде попереду самої людини. А процес створення іміджу – ціле мистецтво, про яке Валентин Володимирович видав в 2013 році цілий навчальний посібник «Іміджологія/Іміджмейкінг». Варто зауважити, що це також перший в Україні посібник в галузі іміджмейкінгу. Попит на професію іміджмейкера росте з кожним днем, але вітчизняної літератури з практичними порадами досить мало, точніше можна сказати, що взагалі немає.

Книга, яку написав БугРим, безцінна у питанні створення ефективного іміджу будь-якої публічної людини. Перевага посібника – він поєднав в собі як теоретичну,так і практичну частини, оскільки написаний успішним практиком в галузі іміджмейкінгу. Оскільки Валентин Володимирович у 1994, 1998, 2002, 2004 роках був співкерівником, політконсультантом, ньюсмейкером парламентських і президентських виборчих штабів та кампаній. Кандидати, з якими він співпрацював, здобули перемогу на всіх виборах. Тобто погляд на імідж з середини, вибір лише найефективніших імідж-технологій, які в будь-якому разі приведуть до бажаного результату.

Все геніальне – просто! На перший погляд може здатись, що Валентин Володимирович – чоловік, який весь час знаходиться на роботі, пише книги або ж перевіряє роботи своїх студентів, такий своєрідний робот,який весь час працює… Перше враження завжди оманливе. Він живе зовсім звичайним життям: має чудову дружину та доньку, яка перехопила від батька лихоманку любові до журналістики, хороший господар, займається бджільництвом.

Валентин Володимирович так любить свою пасіку, що сам процес збирання меду надихає його на політ думок:

Бджолі!

Вона – велична трудівниця,

всіє флори – чарівниця.

Несе людині божий дар –

цілющий віддавна нектар.

Такою є й завжди була –

моя улюблена бджола!

У своєму житті цікавиться людинознавством, філософією, козацтвом, мистецтвом, поезією. У вільний час любить пограти у шахи (посів третє місце в університетському турнірі). Вже довгий час займає посаду генерал-хорунжого Українського Козацтва, де його безмежно люблять та поважають всі побратими:

Мені ж вдалась доля моя,

Бо вже давно з Бугримом я,

Не з ким-небудь, не з ким попало,

Козакувать мені припало,

З Бугримом я, з Бугримом ми!

Роменські щирі козаки.

То честь для нас в його особі мати,

Суддю козацького і дипломата,

Постійного в столичних колах,

Від нас, роменців, делегата.

Тож бути, бути, бути нам!

Вкраїнським славним козакам,

Хай знають всі – не з ким-небудь,

З Бугримом Валентином буть!

Валентин Володимирович така ж звичайна людина, які і всі, просто він навчився бачити прекрасне у всьому, що його оточує. Він зміг знайти гармонію між своїм внутрішнім світом та навколишнім. Він зрозумів прості істини, що «якщо хочеш змінити макросвіт, то почни із мікросвіту». Він просто з любов’ю ставиться до всього, що він робить в своєму житті.

І хотілось би закінчити чудовими словами Валентина Володимировича, які яскраво характеризують його життєву філософію:

Хай буде завше наше credo,

одвічно, як Земля і Небо:

Творить Добро, Красу, Духовність! –

кувать в собі найвищу Совість!!

Плекати мудро Майбуття –

заради кращого ЖИТТЯ!!!

В.Б.

Луїза Яременко