Весна. Париж. Музика. Ці три слова так природно поєднуються одне з одним, що у багатьох із наближенням цієї пори року мимохіть пробуджуються мрії про це прекрасне місто. Соліст Кіровоградської обласної філармонії Ярослав Страшной відвідав Париж якраз навесні.


Ярославе, немає такої людини, яка хоч іноді не повторювала б фразу з анекдота: «Я знову хочу до Парижа». Ви нещодавно приїхали звідти. Не бажаєте повернутися?

Ну хто ж не хотітиме до Парижа, особливо якщо вже одного разу там побував? По-перше, не все вдалося побачити, не скрізь потрапив, куди планував. Але дещо побачив — і це тішить, радує серце, оскільки і Венеція, у якій ми були проїздом, і Париж — це колиски мистецтва.

Який Париж навесні?

Мені пощастило побачити місто і дощовим, і сонячним. Там тоді все буяло, зеленіло, розцвітало. А загалом, незважаючи на глобалізацію, — величезна кількість транспорту. Париж такий, яким ми бачили його у старих фільмах із Бельмондо, П’єром Ришаром, Луї де Фюнесом. У місті залишився той дух, знайомий з дитинства зі знаменитих французьких комедій… Звичайно, ззовні місто зараз трохи інше, осучаснене, проте дух його старовинний.

Деякі люди, що довго мріяли про Париж, потрапивши туди, розчаровуються. Чи виправдало місто ваші сподівання?

Звичайно! Коли ми з групою артистів опинились у центрі столиці Франції, перше, що я побачив, — Сену та оперний театр. Символічно, чи не так? Очі розбігалися. Я минулого року був у Південній Кореї — там якось по-американськи — хмарочоси, все ультрасучасне. А в Парижі таке дивовижне поєднання старовини з фешном, модернізмом: ось історичне місце, поруч — більш сучасне. Він різний! А ввечері та вночі місто сяє мільярдами вогників — гадаю, із супутника це добре видно. Кажуть, «побачити Париж — і померти», і це того варте.

Побутує думка, ніби парижанки — еталон стилю, елегантності, витонченості, шарму й шику. А що ви можете розказати про паризьких жінок?

Париж — одне із найбільш відвідуваних місць у світі. Тому там дуже багато туристів — японців, китайців, східноєвропейців. І парижани якось розчиняються у цій масі. Серед французів велика кількість темношкірих. Більшість, у тому числі й жінки, одягнені дуже просто: звичайно ж, у кедах, із якимись сумками, — і виглядають «ніяк». Але зустрічаються парижанки, які дуже вміло поєднують одяг та аксесуари, а ще все просякнуте ароматом парфумів… Я на одну таку парижанку задивився в метро. Та як і більшість українських чоловіків, я вважаю, що найкращі жінки — у нас, в Україні, і цьому потрібно лише радіти.

Вам вдалося погуляти Парижем. Чи помітили якісь родзинки, які, на ваш погляд, можна було б «перенести» до вашого рідного міста?

Я, до речі, замислювався над цим — і це стосується не лише Парижа чи Європи загалом. Є кілька речей, які хотілося б відзначити. Наприклад, порядок, чистота — це Німеччина. А у Парижі, побувавши на Ейфелевій вежі, я подумав, що непогано було б, якби й у нас у Кіровограді створили щось на кшталт. До прикладу, оглядовий майданчик, з якого відкривався б вид на Вали і все місто, звідки можна було б фотографувати. Або якийсь пам’ятник незвичайний, архітектурну споруду, аби заради неї звідусіль їхали до Кіровограда. Чи музей із дуже цікавою експозицією. Нам екскурсовод розповів, що на той час у Парижі відкрилася виставка діамантів. Найбільший, звичайно, не привезли, щоб не приваблювати злодіїв, але все ж таки це цікаво. А взагалі ми поринули в реальне життя Парижа. Наприклад, наш автобус годину не міг проїхати, оскільки на нашому шляху трапилася перестрілка, і там працювала поліція. Загалом — місто контрастів. А ще Україні варто у Франції перейняти штрафи. Скрізь стоять камери спостереження, і за порушення — штраф. Це дисциплінує і більш-менш створює лад.

Яка музика лунає в Парижі? Що парижани слухають, скажімо, у кафе?

Здебільшого, естраду. Але у всіх на слуху, звичайно, «Шанз-Елізе». Джо Дассен — це культовий виконавець для Франції. Люди слухають таку ж музику, як і в нас. А у кафе часто звучить легка інструментальна музика. У метро грають музиканти, і в них також різний репертуар. Місто сучасне, туристичне, тому створюється певна урбаністична какофонія. Багато хто ходить у навушниках, і важко передбачити, що саме грає в кожного.

А тепер про найцікавіше — французьку кухню.

Повторюся: Париж — місто туристів, тому годують усім, на будь-який смак. Здебільшого всі харчуються в бістро. За 10 євро вас нагодують гірше, ніж у нас у кафе середнього рівня. Я куштував відомий цибулевий суп — нічого особливого, так, юшка. Але це ж від початку і була юшка бідняків. Я і в Кореї замовляв лише їхні національні страви — дуже гострі. А у Парижі я куштував сало! Мені мама із собою поклала шматочок, і я поласував ним із задоволенням. Тож робіть висновки про французьку кухню самі. Що у Франції дійсно супер — то це вино! До того ж, будь-яке. Все натуральне, про жодне так зване «порошкове» вино і мови бути не може. Смачне, ароматне! Отримуєш задоволення, коли п’єш.

Ярославе, якою була мета вашої поїздки?

Це Перший міжнародний фестиваль-конкурс «Україна з талантами світу». Я представляв на фестивалі Кіровоград. Крім того, були учасники зі Львова, Івано-Франківська і французькі вокалісти, серед яких — одна дівчина, що з України переїхала з батьками до Франції і тепер навчається там в академії.

Репертуар був заздалегідь підготовлений чи право вибору надавали учасникам?

Це переважно класична музика, але, разом із тим, вона повинна бути пов’язана з Україною. Головна мета фестивалю — об’єднання культур двох країн.

Як приймали французи?

Мене прийняли дуже добре, оскільки я заспівав для них французькою «Опале листя» з репертуару Іва Монтана. А ще ми вирішили, що повинен бути класичний український романс. Задум був вдалий. Французам дуже сподобалося.

Де проходив фестиваль?

У будинку Алена Делона, де він раніше жив. Там багато його фотографій, є великий концерт-хол із колонами, роялем… Таке собі класичний французький маєток. Глядачі були різні: українська діаспора, Союз студентів Франції, і французи, так би мовити, із вищого суспільства.

А крім виступів, чи були якісь спільні заходи?

Наша програма була розписана буквально по хвилинах: переїзди, короткий відпочинок, виступи. Другого дня відбувся гала-концерт, у якому взяли участь найкращі, Я теж потрапив до їх числа. Після концерту, звичайно ж, спілкувалися з учасниками та французами. Я познайомився з продюсером, організатором концертів у Франції, і чекатиму можливої пропозиції щодо творчої співпраці.

А хто із французьких виконавців вам до вподоби?

На першому місці Джо Дассен, потім — Шарль Азнавур, у нього багато хороших композицій світового рівня. І, звісно ж, Мірей Матьє. Я надаю перевагу класичній школі, виріс на таких музичних творах, тому не достатньо добре знаю сучасних молодих французьких виконавців. Я з дитинства знайомий із творчістю класиків, і люблю їх донині. У французів якось так виходить: що не пісня — то хіт. Можливо, і французька мова цьому сприяє, і будь-який текст лягає на музику й запам’ятовується. Сама ж мова для нас важкувата, але я після свого виступу поцікавився думкою французів про мою вимову. Сказали, що, звісно, є акцент, проте він додає особливого колориту виконанню, і всім сподобалося. Пісня «Опале листя» давно в моєму репертуарі, я її дуже люблю.

Що дає вам участь у подібних конкурсах?

Приємно, що все те, що напрацьовую у стінах рідної філармонії, приносить свої плоди. Це мені подобається, і я працюю над собою. Співаю в Україні, вдома, — але цього замало. Минулого року ось співав у Кореї — теж людям сподобалося, приїхав у Францію — і тут залишилися задоволені моїм виступом. Моя цілеспрямованість результативна. Незабаром поїздка до Бельгії, подивимося, як буде там…

Зважаючи на події в Україні, як вас сприймали французи? Розпитували про Майдан та ситуацію на Сході?

Та ні, для нас головною була музика. Культура має бути подалі від політики. Цим фестивалем займалося українське посольство у Франції. Мета заходу — об’єднання народів за допомогою культури. А взагалі, я побував у кількох країнах, і ніде не було так добре, як в Україні, тому нікуди звідси я не поїду. На гастролі чи фестивалі, конкурси — із задоволенням, а жити — тільки тут. Ми повинні зберегти Україну, і один із способів це зробити — мистецтво. Я співав пісню «У нас є все», і ми повинні це все зберегти.

Ольга Ковальова