Ви вважаєте себе щасливими?

Важко бути щасливим в умовах політичної та економічної кризи, тому що треба постійно активізувати себе, змушувати діяти, мислити, кохати — врешті-решт якісно жити.


Кожен хоч раз у житті замислювався над сенсом життя, над сутністю щастя; над тим, що змушує прокидатися зранку, що надихає жити і бути творцем свого життя. Я наважилася вступити в діалог (спочатку зоровий, а потім і словесний) з людьми, які мене оточують, і поцікавитися, що турбує їх, чи задумуються вони над сенсом свого життя і чи вважають себе щасливими.

І етап — спостереження

Метро Святошин та його околиці — це одне із місць, яке користується популярністю у людей, які думають як їм вижити на прожитковий мінімум; людей, які живуть від пенсії до пенсії; людей, які намагаються максимально зекономити на всьому. Напевно, саме через це тут можна побачити величезну кількість оголошень, написаних “ламаною” мовою: запрошують на роботу охоронників замість охоронців; надають койко-місця. Найчастіше зустрічаються такі вакансії як прибиральниця, продавець, вантажник, охоронець.

Важливим атрибутом зовнішнього вигляду переважної більшості людей є: хустина на голові — у жінок та ідеально напрасовані стрілки на брюках — у чоловіків. А також невід’ємним аксесуаром є клітчаста (або ж як кажуть в народі — ряба) сумка.

Ось по сходах підіймається чоловік років 60 з неголеною щетиною:

— Скільки коштує біляш? — запитує у продавчині, що сміливо розмістила свої клунки з продукцією на сходах.

—…— жінка щось нерозбірливо відповідає.

— Скільки?

— Вісім гривень! — з невдоволенням відповідає жінка.

Чоловік дістає з кишені гроші і отримує дійсно гарячий пиріжок, підтвердженням чого є те, що він парує.

Гарячі пиріжки, хот-доги, шаурма є найбільш ходовим товаром. Кожні 50 метрів можна натрапити чи то на жіночку з величезними пакунками та вивіскою “гарячі пиріжки”, чи то на кіоск, звідки поширюється аромат смаженого м’яса — головного інгредієнта шаурми. Також надзвичайно важливим у таких випадках є прайс-лист, вивішений поряд.

Серед друкованих видань популярність має “славнозвісна” газета “Вести” та “Сегодня” — теж не маловідома. Першу роздають безкоштовно, а другу продають жінки-рупори на кожному виході з підземного переходу: “Газета “Сегодня” самые свежые новости всего за 3 гривны”.

Хто має реальний дохід у цих місцях, так це власники так званих кафетеріїв. Вам стало цікаво, що це таке? Кафетерій — це маленьке приміщення з барною стійкою, 2-3 столиками, різноманіттям алкогольних напоїв на розлив та найдешевшим асортиментом закуски. Саме тут діє формула “випий-закуси”. Потрапивши сюди, люди знаходять собі “братів” — прямий вплив алкоголю та закуски, у такому відношенні як одне печиво до 200 грам горілки. З відчинених дверей долинають вигуки:

— Брат, прости!

— Да что ты начинешь!

— Нет, подожди! Ты понимаешь..

На платформі повсюди розкидано величезну кількість сміття і нестерпно тхне. Напевно, це на пряму залежить від існування кафетеріїв. Згодом, мою увагу привертає компанія з п’яти молодиків, які розпивають одну пляшку пива на всіх, палять та голосно лаються, абсолютно не зважаючи на людей, що їх оточують.

Протягом всього спостереження я ставила собі запитання, як літні люди долають перешкоду на своєму шляху у вигляді сходинок. Врешті-решт я це побачила. Людям доводиться хапатися обома руками за поручні, щоб для початку зійти з електропоїзда, далі у шаленому потоці людей треба піднятися по сходах до підземного переходу, а потім ще й спуститися до нього. І що найбільше дивує, не з’являється жодного охочого молодшого за віком, що згодився б допомогти старшим. Кожний глибоко загублений в собі, занурений у власні проблеми. Рідко можна зустріти людину, яка б усміхалася — це надзвичайна розкіш для цих місць.

ІІ етап — спілкування

Місцевий Святошинський ринок, біля кіоску з овочами стоїть молода продавчиня, виглядає зажуреною. Підходжу до неї ближче, вітаюся і ставлю запитання, якого вона, безперечно, не очікувала: “А ви вважаєте себе щасливою?” Дівчина дивується, але вже через мить з усмішкою на обличчі відповідає “так”. І повідомляє, що найголовнішими чинниками, що формують її щастя є стабільна робота, хороше ставлення оточуючих, розваги, достаток. Під впливом останнього названого елемента з моїх уст зривається запитання про місячний дохід цієї героїні — Марини. Суму якого дівчина сміливо називає, навіть з якоюсь прихованою гордістю в голосі — 6000 гривень. Подякувавши за співпрацю, я пішла далі вивідувати у киян та гостей міста чи є вони щасливими. Пунктом призначення став так зване “Бістро”, а саме: прибиральник цього закладу. Василю 64 роки і він теж вважає себе абсолютно щасливим. Чоловік пояснює: “Я веду дуже активний спосіб життя, здоров’я маю, не п’ю, не палю, дівчат люблю”. І відверто зізнається, що його дохід на місяць становить 2500 гривень.

Відповідь “так” лунала постійно, поєднуючись із усмішкою на обличчях. Я опитала близько 15 людей — це були і фармацепт, і працівниця банку, і кондуктор, і продавець шаурми, і водій маршрутки, і бабуся-пенсіонерка — всі вони вважають себе щасливими. Виникає цілком логічне запитання: “А таке взагалі можливо?”

ІІІ етап — думка експерта

Виникає невідповідність: ми не бачимо усмішок на обличчях людей, не видно впевненості в очах, відсутня атмосфера щастя в соціумі, але люди стверджують і переконують інших в тому, що вони щасливі.

Ось як коментує цю ситуацію психолог, що дає онлайн-консультації, Ірина Кононенко: “У людей, які чують сполуку “щасливий” на підсвідомому рівні у пам’яті виринає щось приємне: чи то радісний спогад, чи образ близької людини, чи ще щось подібне. Щастя — це непостійний стан. Щастя — це мить. В описаній ситуації існує певний феномен — як це сказати незнайомій людині, що я не щасливий? Це як впасти лицем у бруд. Найімовірніше з 15 опитаних людей у кращому випадку 2-3 є дійсно щасливими”.

ІV етап — висновки

Варто задуматися над своїм особистим щастям: а я вважаю себе щасливим? Що цьому заважає? Що я роблю для того, щоб бути щасливим? До всього потрібно докладати зусиль. Неможливо бути щасливим без діянь, безглуздо обдумувати кожний жест, рух, але не втілювати їх у життя, абсурдно — просто бути! І головне, не заганяти своє життя в рамки і занурювати в сірі будні, а наповнювати яскравими кольорами, емоціями, враженнями, діями. Бути свідомим своєї ролі для своєї ж долі.

Бовсуновська Оксана