Від стрункості до смерті

Здоров'я

За даними досліджень, які проводилися Всесвітньою організацією охорони здоров’я у 2010 році, проблема розладів харчової поведінки за останнє десятиріччя набрала нереальних обертів. Незважаючи на гучне обговорення цієї проблеми в США, в Україні широкому загалу невідомі особливості і ризики подібних недуг. А між тим, за словами психіатрів, наші показники РХП не дуже відрізняються від показників в цивілізованих країнах.


Варто виокремити найпоширеніші із «голлівудських хвороб». Свідоме виснаження і відмова від їжі (анорексія), цілеспрямоване викликання блювоти (булімія) або екстремальне переїдання з подальшою відмовою від їжі зумовлюється найчастіше психологічними чинниками. Смертність від анорексії за відсутності ефективного лікування становить 20%. Тобто, кожен п’ятий хворий гине від свідомого виснаження організму.

Анорексія

Люди з анорексією морять себе голодом через інтенсивний страх стати товстими.  Незважаючи на те, що мають низьку вагу або навіть візуально виснажені, вони ніколи не вірять, що є достатньо стрункими. Окрім обмеження калорій люди з анорексією також можуть контролювати свою вагу за допомогою вправ, таблеток для схуднення або очищення.

Булімія

Включає в себе руйнівний цикл переїдання і очищення. Після епізоду переїдання люди з булімією задля заспокоєння совісті і уникнення збільшення ваги викликають блювоту, роблять фізичні вправи або приймають проносні засоби.

Компульсивне переїдання

Люди з розладом харчової поведінки цього типу вживають багато тисяч калорій протягом короткого періоду часу (2000-5000 ккал за годину). Незважаючи на почуття провини і сорому за ці  напади, вони відчувають себе не в змозі контролювати свою поведінку або припинити їсти.

Якщо анорексія і булімія у світі  у більшості випадків є прерогативою жінок (за оцінками експертів, анорексією страждають від 0,5 до 3,7 % жінок., булімією – 1,1-4,2%  жінок у світі), то переїданням страждає до 5 % чоловічої і жіночої частини населення планети.

Ситуація в Україні

Щороку серед підлітків фіксується близько 100 нових випадків анорексії і булімії, як повідомляють джерела Міністерства здоров’я України.

Головною соціальною проблемою у даній ситуації є той факт, що люди, які страждають від харчових розладів, як правило, стикаються із відчуженням з боку оточуючого середовища через необізнаність нашого суспільства. У всьому світі лікарями давно визнано, що порушення харчової поведінки є серйозною психічною хворобою, з якою варто боротися. В Україні через особливості менталітету і небажання звертатися за професійною допомогою до психотерапевтів такі хворі просто залишаються наодинці зі своєю проблемою. Здавалося б, а як же рідні, які мали б морально підтримувати хворого? Цікавий факт полягає у тому, що зазвичай оточуючі мислять стереотипно: існує думка, що люди, які страждають булімією, неодмінно повинні мати зайву вагу, а хворі на анорексію завжди схожі на скелетів, проте насправді більшість осіб з подібними психічними проблемами на вигляд нічим не відрізняються від здорових людей. РХП чомусь здається українцям чимось дуже «західно-далеким», несерйозним. Ось чому, власне, більшість хворих на ці розлади приховують свою проблему. А це, між іншим, захворювання, що руйнують психіку молодих дівчат, захоплених в полон нав’язаними мас-медіа стандартами краси. Між справжнім розладом харчової поведінки і бажанням привести себе у форму приблизно така ж різниця, як між клінічною депресією і легким смутком, хоча найчастіше люди не розуміють, чим відрізняється пацієнт з харчовим розладом від людини, яка просто хоче струнко виглядати.

«Постійний страх переїдання переслідував мене із 16 років. Кожну годину мого життя я думала про те, що я товста, і часом хотілось навіть померти. Я  не розуміла, що мені робити і до кого звернутися. Я просто хотіла схуднути», – розповідає двадцятирічна Тетяна, що хворіє анорексією. При зрості 165 см дівчина важила 43 кілограми. Вона втратила 15 кг ваги за півроку, згодом почалися проблеми із пам’яттю і відсутність менструального циклу, шкіра стала тьмяною і жовтою.  Після звернення до психотерапевта вона пройшла курс стероїдної та когнітивно-поведінкової терапії, що дав хороші результати. Але до повного одужання на Тетяну чекають ще довгі місяці роботи над собою. «Коли ти хворієш, то ховаєшся, ізолюєш себе від світу. Одного разу  мама знайшла мене без свідомості, лежачою на підлозі у ванній. Пізніше психолог сказала мені: «Ти втратиш все, що любиш, якщо не полюбиш себе».

Цивілізований захід попереду

Сказати, що в нашій країні не турбуються про пацієнтів із розладами харчової поведінки – це не сказати нічого. Навіть після того, як людина визнає хворобу (що насправді дуже складно) і наважиться на лікування, в Україні це зробити буде вкрай важко. Доведеться шукати  спеціалізовані реабілітаційні центри для хворих на РХП. Але от проблема: у нас їх просто немає. Для порівняння, у Великобританії, США , Німеччині, Іспанії, Данії є  більш ніж достатньо клінік, що лікують цю напасть. У нас же у сфері терапії анорексії та булімії свої послуги пропонують лише центри загальної та сімейної психології.

Думка експерта

Ми поцікавились думкою з приводу РХП психолога Тетяни Зиміної.

«На жаль, людина, що страждає розладами харчової поведінки, не вважає себе хворою. Навпаки, вона думає, що володіє надздібностями і робить те, що мало кому вдається – контролює свій апетит. Тому сама хвора за допомогою не звернеться ніколи. Врятувати її можуть тільки близькі люди. Якщо ви помітили поряд з собою таку дівчину, катуючу себе голодом з метою виправити свою фігуру, то приверніть до цього увагу її родичів. Єдине, що може швидко врятувати таку хвору – консультація хорошого психоневролога або, як варіант, повна зміна діяльності з переміщенням людини в екстремальні умови (тривалий похід, участь в експерименті, спортивні змагання). З анорексиками поруч обов’язково повинні бути люди, на яких можна покластися і яким небайдуже не лише життя, а й доля людини. Вихід з анорексії складний і тривалий, але він можливий, і що раніше почата операція з порятунку людини, то краще. На сьогоднішній день від анорексії гине більше людей, ніж від усіх інших психічних захворювань. І це – катастрофа», – констатує експерт.

«Нервова булімія, на відміну від анорексії, починається пізніше (після 17-18 років), і характеризується раптовим почуттям найсильнішого голоду, який призводить до переїдання і подальшого викликання блювоти. Булімія не так небезпечна з точки зору смертності, хоча вона так само вкрай негативно впливає на фізичне здоров’я. Крім цього, вона часто супроводжується соціальною ізоляцією (як результат спроби приховати свою поведінку), депресією, високим рівнем тривоги. Як і анорексія, булімія вимагає грамотної професійної допомоги. Завданням при булімії є вийти із замкнутого кола обмежень в їжі і негативного образу тіла, які призводять до харчових зривів, а також навчитися регулювати свій психологічний стан, не переїдаючи», – додає психолог.

Ще у 19 столітті існував ще один мотив для відмови від їжі – бажання здобути славу. Так, деякі жінки стверджували, що харчування їм не потрібно. Взагалі і ніколи. Такі випадки, зрозуміло, привертали загальну увагу. Навіть у 19 столітті багато хто вірив, що людський організм дійсно може існувати за повної відсутності їжі.

Американка попереду

Титул найвідомішої «голодуючої дівчини» по праву належить Моллі Фенчер (1848 – 1910) з Брукліна. Коли Моллі було 17, з нею сталися 2 нещасних випадки – спочатку вона впала з коня, а кілька місяців потому зробила крок з омнібуса, але зачепилася сукнею, в результаті чого її проволокли по бруківці. Після цієї події дівчину віднесли додому й поклали в ліжко, в якій їй судилося нерухомо пролежати ще 44 роки! Вона ніколи більше не виходила зі своєї кімнати. Моллі Фенчер стверджувала, що має телепатичні здібності, може бачити крізь стіни і вгадувати майбутнє. Але слави вона досягла тому, що протягом 9 років нібито не брала в рот ані крихти! Випадок Моллі Фенчер розколов суспільство. Багато людей були схильні їй вірити. Мила міс Фенчер ніяк не справляла враження шахрайки. Крім того, життя без їжі – це чи не найкращий приклад торжества духу над плоттю? Але скептиків було не менше. Моллі пропонували навіть взяти участь в експерименті, протягом якого вона перебувала б під жорстким наглядом, але жінка відмовилася. В результаті ніхто не зумів ні підтвердити, ні спростувати дивне голодування Моллі Фенчер. Сучасні вчені вважають, що, можливо, Моллі Фенчер їла, просто не здогадуючись про це. Оскільки жінка страждала синдромом множинної особистості, в її голові уживалося цілих п’ять різних Моллі. Можливо, одна особистість куштувала їжу, а інші навіть не здогадувалися про це.

Звичайно, проблема харчових розладів є наслідком комерціалізації,  її ще називають «хворобою цивілізованого світу». Як це працює? Все дуже просто: спочатку нам продають фаст-фуд, вселяючи думку, що це смачно, потім змушують людину страждати, навіюючи неможливі стандарти краси, і кульмінацією цього сюжету стає реклама із закликом купити своєрідну панацею від усіх бід (всілякі БАДи, пігулки для схуднення, чудо-пояси, тренажери, майстер-класи і тренінги зі здорового харчування тощо).

Але краще від цього точно нікому не стане – і часом ми про це забуваємо, вимагаючи від себе і від світу занадто багато неможливих речей.

Лілія Савко