Віртуальна реальність: порятунок чи полон?

Сучасні комп’ютери – це не лише обчислювальні машини, багато людей використовують їх для спілкування і розваг. Щодня програмісти радують користувачів новими додатками та іграми – такими яскравими, цікавими… часом, здається, навіть кращими за справжнє життя. Чим насправді є ігри для молодої людини і як не стати наркоманом – далі в матеріалі.


Винен у всьому комп’ютер!

 «Мій син став байдужим до усього: закинув навчання, не виходить з дому, а недощавно навіть відмовився від поїздки до Туреччини. Він часто відмахується від їжі та сну, не хоче спілкуватися з друзями. Йому аби комп’ютер…», – таку похмуру картину змальовує батько 20-річного Валерія. Юнак вже кілька років захоплюється відеоіграми, і родина вважає, що це хобі переросло в страшну залежність. Сам Валерій в усіх бідах звинувачує свій вік, у віртуальній же реальності бачить порятунок від стресу і проблем справжнього життя. І він не одинокий у своїх переконаннях.

Чому молодь тікає у вигаданий світ комп’ютерних ігор? Нехай людина не має друзів у реальному житті – але вона потрібна персонажам, яких повинна врятувати за сюжетом. Ставши героєм, можна реалізувати комплекс неповноцінності, відчути повагу. Надлишок агресії краще вилити на віртуальному полі бою, аніж влаштувати істерику в родині. Годі вже й  говорити про сексуальні потреби, адже існують зовсім різні за жанром ігри… Одним словом, для тих, хто впав у відчай, це останній притулок, що втягує їх у сильну залежність. Так звикли говорити психологи, що намагаються копати глибше. Але як щодо людей, яким жодна з вищеназваних проблем не знайома?

Всі біди – від самих людей

Валерій не розуміє, чому батьки знову забрали у нього комп’ютер і так ворожо ставляться до ігрових приставок. Для нього це насправді мало значить – так, іграшка. Він і книг багато читає, але їх чомусь рідні не конфіскують. Хлопець говорить, що просто дуже втомився і хоче відпочити вдома. А від Туреччини відмовився, бо там дуже спекотно. Проте вже два тижні він живе без своєї техніки і цей батьківський експеримент не показав проявів залежності юнака від ігор. Тепер родина взялася подолати справжню проблему – депресію. І зрозуміти це вдалося лише поговоривши із сином, переставши без підстав звинувачувати його у віртуальній наркоманії.

Євген, затятий геймер(тобто гравець, як це прийнято говорити), учасник міжнародних чемпіонатів з онлайн-гри DOTA 2, вбачає у моєму запитанні також і конфлікт кількох поколінь:

«Природно, що передусім старше покоління вбачає у відеоіграх якусь страшну пастку для своїх чад. Там дійсно є багато такого, чого дітям бачити не варто; вони легко підпадають під негативний вплив, мало що розуміють, та швидко звикають до чогось забороненого – можна сказати, що для дітей це полон. Але й самі батьки не розбираються в самій суті комп’ютерних ігор і ставляться до них наперед із острахом. Вважаю це неправильним, бо ігри, якщо правильно підібрані, розвивають увагу, стратегічне мислення, логіку.

Більш старше покоління(підлітки та молодь) вже не таке вразливе. Те, чим я власне займаюсь, це кіберспорт. І хоча мої батьки, на щастя, не називають мене якимось комп’ютерним наркоманом, все ж уважають моє хобі пустим витрачанням часу. Можна, звісно, ставитися до цього несерйозно, але ось вам просто факт – цього року призовий фонд чемпіонату з «Доти 2» становить 19 мільйонів доларів.

Чому я люблю грати? Ні, не тому, що маю якісь психологічні проблеми чи дефіцит спілкування. Просто це один із сучасних видів активності, яка поки що сприймається людством як загроза. Кілька століть тому помідори в Європі називалися «плодом диявола» і вважалися отруйними. Їх їли зеленими, а потім хворіли. Просто люди тоді ще не навчилися їх правильно застосовувати. Я сподіваюся, що і це приживеться.

            Віртуальна реальність – не найгірше, що винайшло людство

Зрештою, можна пограти лише задля інтересу і нічого іншого. Людина нікуди не тікає від дійсності – адже в онлайн-іграх змагаються живі люди і ваші друзі теж, ви спілкуєтесь і взаємодієте. Насправді, важко зосередитися на грі, якщо в твоєму житті є серйозні проблеми. А стосовно комплексів та агресії – на мою думку, їх  можуть викликати самі ігри, тобто поразки в них. А от залежність розвитися може. Психологічне тяжіння повторити це задоволення, цікавість, здоровий інтерес. Та хіба хороша книга не викликає того самого ефекту?

Я вважаю, що для дорослої здорової людини зі стабільною психікою загрози немає. Шкідливих звичок у житті скільки завгодно – і хіба ігроманія страшніша за алкоголізм? Коли не було комп’ютерів, люди грали в покер і казино й програвали всі статки. Тут же ви втратите лиш уявні гроші. Головне, звичайно, в усьому знати міру і правильно розставляти пріоритети, щоб не заважати цим хобі вашому навчанню чи роботі.

А щодо тих нещасних, які шукають порятунку у відеоіграх – так вони ж його і знаходять саме там, а не серед родини й друзів, цей «полон» добровільний. Самі бачите, хто тут винен. І ще, якщо в індивіда є латентні психологічні комплекси і вони виявляються за допомогою ігор – це ж не є погано, бо виявлену хворобу легше лікувати, аніж приховану».

Дивний новий світ

Дійсно, сучасну людину важко відірвати від комп’ютера, адже з ним тісно пов’язані робота і навчання, це багатофункціональний інструмент і сховище інформації, засіб для спілкування та знайомств. Раніше ми із недовірою ставилися до  Твіттера та Фейсбуку, але ж нині наше соціальне життя перекочувало на їхні сторінки. Цей процес усе складніше обернути із розвитком людства і новими винаходами для полегшення життя. Мабуть, відеоігри також треба вважати частиною нової ери. Діти граються не у дворі, а в приставку X-box. Дорослі дивляться фільми онлайн, а не ходять у кіно. Коли нам стає нудно, рука сама тягнеться до смартфону. Ми усі є залежні від технологій, і така наша реальність – на межі справжнього й віртуального. Нас би не зрозуміли наші дідусі та бабусі, бо вони інші, але ми виростаємо в такому середовищі.

І з цієї багатошарової сфери на волю можна вирватися лише завдяки вічним цінностям – любові й живому спілкуванню, завдяки прекрасному – мистецтву і природі. Але вважати це полоном чи новим, необхідним, етапом цивілізації, звільнятися чи залишатися – вибір кожного.

Àâòîð Íåâ³äîìèé