«Я просто люблю поїсти!» — чому ж насправді ми переїдаємо?

Сьогодні людство споживає у 1,5 раза більше їжі, ніж півстоліття тому. Завдяки зусиллям маркетингу їжа нас оточує скрізь. Рекламні щити, телебачення, супермаркети, кіоски, кафе, ресторани швидкого харчування — це все шепоче нам: «Час перекусити», і ми покірно слухаємось. Майже кожен з нас постійно думає про їжу, і якщо чесно — ми від неї залежні. Чому ж нам так важко відмовитись від привабливого шматочка тортика, навіть якщо ми розуміємо, що вже наїлись? У всьому винен наш мозок.


Молода наукова журналістка Ася Казанцева у 2014 році видала книгу «Кто бы мог подумать! Как мозг заставляет нас делать глупости», де у напівжартівливій формі змалювала механізм виникнення нашої дивовижної пристрасті до їжі. Тож давайте і ми розберемось.

У всьому винна еволюція

Ви, безумовно, знаєте, що існує така річ, як індекс маси тіла. Він дорівнює квадрату ваги людини в кілограмах поділеної на її зріст у метрах. Тобто, якщо ваша вага 55 кілограмів, а зріст 165 сантиметрів, то ви цілком нормальний і пропорційний житель нашої планети. За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я індекс маси може коливатися в межах 18, 5–25.

За статисткою ООН, рівень щорічного споживання калорій на одну людину за останні півстоліття зріс майже у півтора раза. Від надмірної ваги страждає кожен п’ятий, а близько одного мільярда людей харчується неповноцінно, хоча навіть країни третього світу споживають в середньому 2000 ккал на день. Що вже й казати про розвинуті країни, де одна людина споживає більше, ніж 3000 ккал щодня. Три мільйони людей щорічно помирають через хвороби, спричинені ожирінням.

Чому ж ми так багато їмо?Людство винайшло ліки проти віспи, чуми та безлічі інших захворювань, а просто не переїдати нам чомусь несила.

Впродовж еволюції людини її основним завданням було виживання, а отже і добування їжі. Харчів завжди не вистачало, тому здатність запасати жир, коли є така можливість, була край важливою. Не дарма ж усі Венери палеоліту — доісторичні жіночі статуетки — можуть похизуватися гіпертрофованими формами. Тому, як бачимо, наша схильність до переїдання зумовлена еволюційно, але ж на те ми і homo sapiens, щоб тримати себе в руках.

Трохи цікавинок з біології

Коли ми споживаємо їжу, мозок активує свою систему винагороди — так називають усі структури мозку, які надають нам відчуття щастя, коли ми займаємося чимось корисним  для виживання та розмноження (або ж коли нам вдається їх ввести в оману і зробити щось некорисне, видавши це за життєво необхідне). Якщо шлунок не наповнений, то клітини його слизової оболонки виділяють гормон грелін, який дає мозку сигнал, що час підкріпитися. Гіпоталамус виробляє ендогенні канабіноїди — це такі сполуки, які посилюють відчуття голоду, впливаючи на ЦНС. А назва їхня походить від латинського слова cannabis — «марихуана», бо спочатку вони були виявлені саме в цій рослині, а потім і в організмі людини. Мозок може нас обманювати і вимагати їжі рефлекторно, навіть якщо організм її не потребує. І навпаки: коли у нас є важливі справи, або ми переживаємо стрес — мозок може забути, що нас потрібно нагодувати. Проте зазвичай наш організм ніколи не проти підживитися (чому б не отримати зайву дозу «щастя» задарма?), через те ми часто з’їдаємо більше, ніж насправді потрібно організмові.

Крім того, дослідження, проведене у 2012 році показало, що один із ендогенних канабіноїдів пов’язаний не просто з відчуттям голоду, а саме з бажанням їсти щось смачненьке. Після сніданку, який не містить ніякого делікатесу, відчуття голоду зникає і знижується рівень греліну та ендогенних канабіноїдів в плазмі крові. Однак, якщо ситій людині після прийому їжі запропонувати її улюблений десерт (а не звичайний хліб з маслом), вона нізащо від нього не відмовиться, і рівень греліну та канабіноїдів в її організмі знову зростає.

Ви, мабуть, неодноразово чули, що відчуття насичення з’являється приблизно за 20 хвилин після прийому їжі. Насправді ж ніяких наукових підтверджень цього припущення немає. Єдине, що справді доведено, — це гормональна, а не нервова зумовленість відчуття ситості. Тобто нашою харчовою поведінкою керують перш за все гормональні сигнали. Нездатність відчути насиченість своєчасно — доволі передбачувана проблема, яку легко пояснити. Передача інформації по нервовому волокну займає секунди, а передача інформації за допомогою хімічних речовин може потребувати багато часу.

То чому ж нам все-таки важко вберегти свій організм від переїдання? Причин є декілька

По-перше, в деяких випадках це пов’язано з генетичними особливостями людини. Інколи відбуваються мутації гену, який кодує грелін. Вони спричиняють посилений синтез цього гормону, тому людям з такими мутаціями постійно хочеться їсти. Зазвичай їхній індекс маси тіла вищий. Людям, яким необхідно набрати кілька кілограмів, можна штучно вводити грелін, посилюючи таким чином їхнє відчуття голоду.

Відчуття ситості пов’язане з пептидом YY (тирозин-тирозин), який виробляється в кишечнику. Якщо його вводити добровольцям, то вони починають споживати менше калорій. А от мутації, які знижують синтез цього пептиду, призводять до хронічного переїдання. Існує плем’я індіанців Піма в Арізоні, де індекс маси ледь не кожного жителя через таку мутацію перевищує 45.

Схильність до переїдання може залежати навіть від того, скільки вуглеводів споживала ваша матір під час вагітності, точніше на ранніх її стадіях (підтверджено дослідженнями вчених Саутгемптонського університету).

По-друге, беззаперечною причиною збільшення маси тіла є недосипання, що призводить до підвищення рівня греліну, а отже і до посилення апетиту. Ну а хто ж насправді винен у тому, що ми недосипаємо? Звісно, наші друзі, сусіди, наше керівництво і наші діти.

Щодо друзів — це окрема історія. Існує припущення, що наше оточення впливає на наші гастрономічні звички. У 2003 році американський вчений з Гарварда Ніколас Крістакіс виявив, що у маленькому американському містечку Фрамінгем навколо кожного жителя, що страждав від надмірної ваги ще у 1971 році, з часом сформувалась ціла армія його родичів та друзів, які також почали набирати зайві кілограми. Виявилось, що якщо у вас є друг, який товстішає, ваші шанси погладшати збільшуються на 57%. Ризик стати товстуном також зростає на 25%, якщо друзі ваших друзів також полюбляють булочки та піцу. І навіть якщо друзі друзів ваших друзів мають зайву вагу — загроза погладшати зростає ще на 10%

На щастя, наука не стоїть на місці. Сьогодні існує безліч способів боротьби із зайвими калоріями (окрім занять спортом і жорстких дієт). Нині вчені розробили препарати, які пригнічують відчуття голоду — як різновид механічного методу знущання над собою (можна ввести у шлунок силіконову кулю, щоб він просто займав місце і не дозволяв нам поглинати все й одразу). Існує навіть ін’єкція від голоду — людині вводять антитіла проти гормону греліну, знешкоджуючи його і не пускаючи його до мозку. Таким чином людина просто не розуміє, що зголодніла. Але засіб, на який сучасні вчені покладають надзвичайно великі надії — це бурий жир.

Що ж таке «бурий жир»?

У нас є не тільки звичайна біла жирова тканина, яка зберігає запаси поживних речовин, а ще й бура, яка продукує тепло. У людини такої тканини зовсім небагато, вона більш характерна для бурих ведмедів і, до речі, у немовлят її також багато. Бура жирова тканина густо заповнена мітохондріями особливого типу. В умовах норми мітохондрії повинні виробляти АТФ, енергію для біохімічних реакцій, але в клітинах бурого жиру вони ніби «браковані». Такі мітохондрії їжі витрачають багато, а АТФ майже не виробляють — купа енергії розсіються у вигляді тепла. У 2012 році команда міжнародних вчених відкрила новий гормон — іризин. Він виникає в організмі під час активних фізичних навантажень і діє на клітини білої жирової тканини, перетворюючи їх у щось на кшталт бурого жиру. Поки ніякого препарату на його основі не винайдено, але поки що ми можемо втішатися тим, що поки ми тренуємося у спортзалі або бігаємо ввечері на стадіончику, у нашому організмі виробляється ще й бурий жир, який допоможе нам не тільки не мерзнути, а й не гладшати.

Незважаючи на те, що ожиріння є причиною безлічі хвороб, жир сам по собі не такий страшний, як його описують. Не йдеться про надмірну його кількість, коли людина не пролазить у двері або не може сама собі зав’язати шнурівки. Жир є корисним, тому що він накопичує поживні речовини, вітаміни і воду, знешкоджує токсичні речовини, а також є своєрідною подушкою, яка захищає внутрішні органи. Крім того, жир — це орган внутрішньої секреції. Жирова тканина здатна сама виробляти гормони, причому їхня кількість безпосередньо залежить від маси накопиченого в організмі жиру. Зокрема жир необхідний жінкам. Лептин — «гормон ситості», концентрація якого у плазмі крові безпосередньо залежить від кількості жирових відкладень в організмі, потрібен для нормальної роботи жіночої репродуктивної системи. Окрім цього, жирова тканина служить додатковим джерелом жіночого гормону естрогену. А от для чоловіків, на жаль, жир зовсім не корисний.

Отже, сучасним жінкам можна не хвилюватися через свої зайві кілограми, якщо, звісно, їхня кількість не перевищує норми. А якщо вже раптом закортить стати стрункішою — всього-на-всього витрачайте більше енергії, ніж споживаєте. Тож як би не розвивалась наука і які методи боротьби з бажанням поглинати смачненьке не вигадували б учені, найпростіший, найприємніший і найкорисніший спосіб тримати себе у формі — займатися спортом.

Анастасія Кугук