За кулісами: підготовка до спектаклю

Коли у залі гасне світло, оркестр починає грати і відкривається завіса, – на сцені з’являється неймовірна краса. Вишукані костюми, яскравий грим, різноманітні перуки та прикраси на артистах у поєднанні з їхніми голосами створюють атмосферу чогось величного. Щоправда для того, аби ця картина справляла незабутнє враження на глядачів, йдуть місяці кропіткої праці усього складу театру. 


Етапи загального процесу

Перед початком сезону художня рада на чолі із художнім керівником театру обирають новий спектакль, який ставитимуть впродовж сезону. До складу художньої ради входять: головний режисер театру, головний диригент, провідні артисти та музиканти.
Після обрання вистави, призначаються диригент, режисер і художник, які вестимуть цю постановку. Диригент повинен керувати грою оркестру та співом солістів і хору. Режисер має поставити загальну картину спектаклю безпосередньо на сцені. Часто дійство зосереджує більше ста осіб одночасно, тому важливою є правильна розстановка усіх людей. Ну а художник займається декораціями. Малює їх, готує окремі обрамлення для кожної картини, дії.

Після призначення режисера, обираються солісти на кожну роль. Артиста вибирають відповідно до голосу, для якого написана партія. Чоловічі: бас, баритон чи тенор. Жіночі: альт, мецо сопрано та сопрано.

Залежно від складності вистави, виконавцям надається час для вивчення матеріалу. Зазвичай, в середньому – це півроку. Найчастіше нову постановку затверджують восени, а прем’єра – тільки весною.

Приблизно за півтора – два місяці до прем’єри розпочинається постановочний процес. Спершу для артистів проводять співанки. Це уроки під акомпанемент фортепіано разом із диригентом. Спочатку окремо для кожного виконавця ставлять індивідуальні уроки для відшліфування вивченого матеріалу. А вже потім – співанки разом із усіма виконавцями.

Наступним етапом є мізансценні репетиції для відтворення акторських ознак образу. Тут з артистами працює режисер-постановник. Паралельно з мізансценами проходять сидячі оркестрові – це прогін матеріалу всім складом солістів разом із оркестром. Чому такі репетиції сидячі – бо солісти не грають акторську частину спектаклю, а тільки виконують свої ролі як вокалісти.

Останнім етапом підготовки є мізансцени разом з оркестром. Це майже цілісна вистава, тільки без костюмів. А от у повному обмундируванні склад вистави виходить на здачу. Так звана генеральна репетиція з усіма прилягаючими, лише без глядачів.

Індивідуальна підготовка соліста

Складна, та, водночас, цікава робота солістів театру. Для них нова роль у спектаклі – це як відкриття однієї зі сторінок свого життя. Багато із артистів дуже глибоко переживають долю свого героя. Важливою складовою підготовки до спектаклю є входження у роль. Для цього артистові не достатньо просто вивчити слова і музику. Треба проникнути у суть і заглибитися у емоційну частину твору. Пропустити через себе переживання героя, зрозуміти його характер та перейняти на себе притаманну йому манеру поведінки. Увесь цей складний процес артисти проходять для того, аби на сцені якомога реалістичніше зіграти свою роль. Це як кіно, тільки реальне.

Колишній соліст Національної опери України, Микола Губчук погодився розповісти, про специфіку творчого процесу підготовки до спектаклю.

«Процес підготовки дуже довгий. Коли дають вивчати нові ролі, багато часу витрачається на те, щоб навчитися правильно вимовляти усі слова. Бо, найчастіше, опери ставляться італійською, а так як далеко не всі цю мову знають, деякі слова бувають важкими для вимови, а нам їх ще й чітко проспівати потрібно. Для цього у клавірі є переклад, щоб розуміти сенс. А з вимовою допомагають або носії мови, або концертмейстери.

Артисти вчаться все життя. У театрі, як у школі – уроки, де буває багато цікавих моментів. Разом з концертмейстером ми вчимо свої партії, потім на заняття приходить диригент, приймає партію. Далі тебе допускають до співанок з усім ансамблем. А на мізансценах розкривається образ твого героя. Тоді вживаєшся у роль. Глибина сприйняття ролі залежить від неї самої. Але особисто я, завжди читаю першоджерело за яким ставиться опера. Наприклад, коли готував Онєгіна – читав Пушкіна, щоб зрозуміти героя, в роль якого треба вжитися.

Найважчою партією для мене стала партія Шонара з опери «Богема». А чому складно – бо на вивчення мені дали менш ніж місяць. За тиждень до спектаклю я ще ходив із клавіром – остання дія не лізла в голову. Пам’ятаю режисер був у шоці! Нервово спочатку. Але, коли входиш у сам процес – отримуєш колосальне задоволення, бо причетний до створення чогось важливого, хвилюючого».

Як і всі світові шедеври мистецтва, опера потребує багато часу. І це стосується не тільки фактичного її написання, а й, безпосередньо, постановки її для публіки. Тільки замислити скільки людей працює над тим, щоб утілити прекрасне для очей глядача! Наприклад, в опері «Євгеній Онєгін» – десять дійових осіб, і це тільки солісти. А ще, щонайменше, дванадцять людей займаються постановкою опери. Оркестр, хор та балет, реквізитори та режисери з освітлення. Стільки праці, результат якої не завжди буде зрозумілий та, по праву, високо оцінений глядачами. Створення сценічного шедевру – тяжкий труд, який триває місяцями. І все це тільки заради того, аби після фінальної завіси почути бурхливі оплески та захоплені вигуки «Браво!».

Роксолана Приймак