Життя в електронній клітці

Питання реальності Всесвіту постало ще в давні часи перед великими мудрецями. Вони вважали, що ми живемо в штучній реальності, яку створив таємничий надрозум. Про це розмірковував Платон у своєму міфі про печеру, та Декарт, що описував «злого демона». Сучасна масова культура також висвітлювала це питання в науково-фантастичних кінострічках «Тринадцятий поверх» та «Матриця». Але вчені насправді дуже серйозно поставилися до гіпотези симуляції життя. Ажіотаж навколо цієї проблеми розпочався ще з часів, коли винайшли перший комп’ютер, і сьогодні існують уже цілком аргументовані теорії, що дають відповідь на важливе для розуміння реальності запитання — чи живемо ми в комп’ютерній моделі?


Свідомість у комп’ютері — можливо

Найвідомішою з гіпотез симуляції життя є вчення Ніка Бострома, філософа з Оксфордського університету, яка містить три гіпотези:

1. Людство зникне ще до того, як досягне постлюдського рівня розвитку.

2. Навряд будь-яка постлюдська цивілізація створить певну кількість моделей історії своєї еволюції.

3. Ми майже напевно живемо в комп’ютерній моделі.

Статтю Бострома було опубліковано в 2003 році, але за більш ніж десять років вийшли десятки статей на підтримку гіпотези вченого чи спростування її. Але деякі спірні моменти викликають дискусії скоріше навіть у філософів, а не фізиків.

Основним пунктом у гіпотезі Бострома є існування свідомості незалежно від субстрату. Це означає, що розум може існувати в будь-якій матерії, яка складатиметься з будь-яких речовин. Представити нашу свідомість у вигляді системи зв’язків і процесів дуже важливо, адже ще кілька років тому філософи розглядали свідомість виключно як функцію мозку, тобто безпосередньо пов’язували її з біологічною матерією. Про це кажуть сьогодні і українські філософи, які відкидають ідею існування субстрат-незалежності. Кандидат філософських наук, професор В. А. Бугров вважає, що в теперішніх реаліях ця ідея не має фактичного підґрунтя: «На мою думку, свідомість має суто матеріальний субстрат, яким є мозок та центральна нервова система людини. Крім того, у свідомості ще й соціальна Нік Бостромприрода, тому на сьогодні говорити про можливість існування свідомості поза людським розумом важко — не маємо потрібних ресурсів для формування нейронних мереж, які можна було б прирівняти до свідомості».

Справді, зараз дуже важко припускати можливість існування свідомості в комп’ютерній моделі. Проте в гіпотезі Бострома є ще безліч припущень, які сьогодні годі й уявити. Хтозна, якщо людство досягне надпотужних технічних можливостей, яких вистачить на симуляцію цілого Всесвіту в одному комп’ютері, то чому не можна припустити, що в майбутньому свідомість зможе відокремитись від людської сутності та існувати в комп’ютерній програмі? Хоча науковці і стверджують, що на наші когнітивні функції діють ще й різні хімічні сполуки, проте якщо прийняти теорію субстрату незалежності, то можна зробити висновок, що вони впливають лише через пряму дію на мозок.

Перестрибнути через власну голову — реально

Важливим є й питання про технічні можливості, які б дозволили створити величезну систему, що емулювала б життя на Землі. Бостром зазначав, що для цього може знадобитися комп’ютер, який сягнув би розмірів цілої планети. Але з часу опублікування його статті пройшло понад десять років, і в моделюванні комп’ютерів надзвичайної потужності людство розвинулося досить непогано. Уже Квантовий комп'ютерзараз комп’ютер може виконувати стільки обчислювальних операцій за секунду, скільки й людський мозок. Тому досить вірогідним є й те, що колись ми досягнемо необхідного рівня технічного розвитку (якщо раніше не загинемо, за першою гіпотезою Бострома).

Один із учених Лабораторії реактивного руху NASA, Річ Террелл, каже, що відповідно до темпів технічного розвитку, кожні тринадцять місяців людство подвоює обчислювальні потужності. І він робить фантастичний висновок: усього за десять років ми досягнемо такого рівня технічних потужностей, який дозволить нам створити реальну модель нашої планети. Проте на створення моделей усіх сімох мільярдів людей, що живуть нині на Землі, піде ще більше часу. А для того, аби «завантажити» в їхній мозок генетичну, історичну, фізичну пам’ять, аби згенерувати для кожного цілу особистість, — на це піде вже сотні років.

Цим питанням займалися й інші вчені. Фізик Сайлас Бін та його колеги з Боннського університету вирішила перевірити ймовірність припущень Бострома, використовуючи доступні сьогодні методи. Вони припустили, що люди майбутнього моделюватимуть наш світ на просторовій сітці, а інструментом обрали найдосконалішу на сьогодні фізичну теорію — квантову хромодинаміку. Зрозуміло, що в розпорядженні постлюдей будуть абсолютно інші, невідомі нашій цивілізації методи. Отже, у фіксованому просторі, використовуючи доступні потужності, фізики змогли змоделювати «шматочок» діаметром лише кілька фемтометрів (1 фемтометр дорівнює всього 10-15 м!). Цей результат дорівнює приблизно всьому, що було зроблено в цій галузі досліджень за 20 років. Таким чином, для досягнення потужностей на симуляцію цілого Всесвіту може піти 410 років. Проте це можливо тільки за умови, що темпи розвитку технічних потужностей зберігатимуться, а цього, на жаль, ніхто гарантувати не може.

На краю Всесвіту — буквально

Одним із цікавих результатів дослідження є те, що на берегах симульованого Всесвіту мають бути обриви (що характерне для будь-якої моделі). Тобто в один момент високоенергетичні частинки втрачають свою енергію і обриваються. Подібні обриви вважають реальними і сьогодні, проте їхнє існування так і не доведено. Але якщо припустити, що це справді так, то на берегах видимого Всесвіту ми спостерігаємо кінець моделі нашого життя. І від цього стає моторошно.

Але, на жаль, сьогодні всі ці дослідження та теорії — всього лише розминка для мозку вчених. І навіть якщо їхні висновки правдиві, що залишається землянам? Нічого, жити, як і раніше, та сподіватися, що нашим допитливим нащадкам не набридне стежити за нашою повільною, порівняно з ними, еволюцією, та вони просто не вимкнуть нас одного дня. Хоча в цієї теорії є й інша сторона, морально-етична. Деякі філософи вважають, що якщо постцивілізація таки з’явиться, то їхній моральний рівень буде значно вищий за наш і мораль носитиме імперативний характер. Тоді цілком можливо, що жодна з таких цивілізацій не створить симулятивну модель життя людства, бо не захоче заподіяти нам шкоду у вигляді кривавих війн, жорстокого насилля, вбивчих хвороб та смертоносних природних катастроф. У такому разі третя гіпотеза Бострома напевне є неправильною.

В Україні — реалісти

На жаль, українці в розробках подібних теорій участі не беруть. Хоча неординарні розуми в нашій країні точно є, вони зайняті іншими амбіційними проектами — більш здійсненними в найближчі роки. Утім, серед молоді та старшого покоління ідеї симуляцій життя є досить популярними.

Василь, факультет радіофізики, електроніки та комп’ютерних систем, 3 курс:

«Чи живемо ми в комп’ютерній моделі? Загалом, так і є. У нас є базові закони, за якими функціонують усі системи, і є певні результати — наслідки їхньої роботи. Відмінність від комп’ютерного представлення лише у формалізмі означень. Ну, і може свідомості, хоча це не факт».

Олег, програміст:

«Я вже давно змирився з думкою, що все навколо несправжнє! Коли сам створюєш якісь моделі, то мимоволі замислюєшся, а може десь сидить китайський школяр, і ми — це його домашнє завдання з інформатики… Це складно осягнути, але я вважаю, що таке цілком можливо. Та і що ми можемо зробити? Провести досліди, аби перевірити симулятивність нашого життя, неможливо. Нам залишається просто жити з цим».

Ніхто не знає, чи має рацію Нік Бостром та інші дослідники, але що далі, то більше ідей з науково-фантастичної літератури минулих століть стають реальними в наш час. Мине ще кілька десятків років — і, можливо, екстравагантні фізичні досліди та сміливі гіпотези також підтвердяться? Нам залишається лише чекати. І, можливо, колись наші нащадки можуть подивитися на нас зі сторони.

Дар’я Персик