«Жива кухня»: досвід виробництва веганських продуктів

Хобі

За суворою прохідною Білоцерківського вантажного авіаційного комплексу одне із приміщень присвячене не літакам. Тут виготовляють щось інше — за білими стінами розташована “Жива кухня”, український бренд веганських сироїдних солодощів та хлібців.


«Ми починали капіталовкладення з 10 тисяч гривень»

У двоповерховій будівлі “Жива кухня” займає лише перший поверх, але на виробництві кажуть — скоро обживатимуться і на другому. Власниця бренду — Ольга Німак, вона сама вже 6 років практикує веганську систему харчування, без глютену, цукру і навіть какао, бо воно може спричиняти алергію. Цих принципів вона дотримується і у власній справі — на «Живій кухні».

Цікавитися здоровим харчуванням Ольга почала сама, пізніше — отримала диплом дієтолога. Теоретичні знання знадобилися для ведення бізнесу. Власниця розповідає, до виготовлення корисних замінників шкідливим продуктам її підштовхнув син. Тоді, 5 років тому, вона почала власноруч готувати лляні хлібці, аби споживати їх замість звичайного хліба.

Хлібці сподобалися близьким і друзям, їх почали замовляти. Так виникла ідея створити інтернет-магазин і реалізовувати продукцію на більш широку аудиторію. Капіталовкладення на початку були мінімальними — близько 10 тисяч гривень. Потроху бізнес почав приносити прибуток, який вкладали у розширення виробництва і професійне обладнання.

Бренд «Жива кухня» виник 3 роки тому. За цей час асортимент товарів суттєво розширився: крім хлібців, виготовляють ще печиво, цукерки, шоколад і батончики. Всю рецептуру, ділиться Ольга, вигадувала сама методом пошуків вдалих комбінацій смаків і текстур.

«В готових спеціях містяться домішки, зокрема, глютен і трава»

Наразі виробництво «Живої кухні» займає декілька кімнат у приміщенні. Починаємо екскурсію із професійного дегідратора, він зустрічає прямо при вході. У ньому висушуються хлібці за температури не вище 40 градусів. «Є екструдер, прес для формування, харчові столи із «нержавійки». Ми не маємо права в харчовому цеху використовувати ніяку іншу стільницю, тому що це стандарти санітарних норм»,— каже Ольга про наявне обладнання.

Далі прямуємо у виробничий цех. Удень тут кипить робота. Команда «Живої кухні» складається із 18 осіб, із них 13 — безпосередньо зайняті приготуванням продукції. Деякі працівниці перебирають льон, вимішують «тісто», формують біленькі кола. На виробництві пояснюють, це майбутні хлібці із зеленої гречки і капусти. Майже всі процеси виконуються вручну. «Наприклад, наклейки на продукцію прикріплюються вручну, а пакування в плівку — автоматизовано»,— розповідає власниця.

У наступному приміщенні розташовано склад сировини. Тут стоїть цілий котел із маслом какао, аромат від якого розливається по всій «Живій кухні». На полицях в ряд розставлені пластикові ємності із горіхами, спеціями, насінням, сухофруктами. Сировину для виробів намагаються купувати вітчизняну, говорить Ольга. Але деякі продукти, як-от кеш’ю, в Україні ніхто не вирощує, тому доводиться звертатися до імпортерів.

«Яблука, сливи, абрикоси, вишню, чорну смородину ми заготовлюємо самостійно. Спеції купуємо цільними, тому що в перемелених міститься багато домішок, у тому числі глютен і просто трави. Єдине — кероб купуємо мелений. Для того, щоб впевнитись в його якості і відсутності домішок глютену, плануємо зробити відповідні дослідження»,— ділиться власниця.

«Здешевити виробництво можна тільки поставивши автоматизовану лінію»

Ручна робота і дорогі інгредієнти формують високу ціну. Один корисний батончик може коштувати вдвічі, навіть утричі дорожче від промислового шоколадного батончика. За словами підприємиці, ключове — собівартість продуктів, оскільки сухофрукти і горіхи ніколи дешево не коштували. У той же час ціни на сировину ростуть ледь не щодня, а «Жива кухня» підвищує вартість на вироби раз на півроку, бо це велика паперова тяганина, пояснює Ольга Німак.

«Здешевити наше виробництво можна тільки поставивши автоматизовану лінію, яка буде працювати з ранку до вечора. Але автоматизована лінія з обслуговуванням обійдеться десь в $100 000. А прибравши персонал, який задіяний у виробництві, з’явиться необхідність у розширенні позицій офісного персоналу»,— розповідає Ольга.

Утім, ціна компенсує користь, впевнена власниця підприємства. Вихід завжди є, наприклад, робити щось подібне власноруч. «Якщо продукція в магазинах дорога, можна ж купити волоський горіх і фініки на гуртовому ринку, перемолоти і зробити цукерки, які теж будуть здоровими»,— говорить вона.

«Якби ми продавалися в звичайних мережевих магазинах, наші продажі б упали»

Склад підприємства поки що «живе» в офісному приміщенні. Тут стоять десятки коробок із уже запакованою продукцією. Вони майже готові відправитися до замовників, але чекають, доки будуть повністю укомплектовані. За словами Ольги Німак, у «Живої кухні» все розпродають швидше, ніж виробляють. «Магазини нас весь час підганяють, а ми залежимо від постачальників. Нещодавно пропав чистий льон з ринку. Ми 3 рази закуповували льон і повертали назад, тому що він був неякісний. Виробництво хлібців через це гальмувалося»,— говорить вона.

Реалізовує свою продукцію «Жива кухня» у невеликих магазинчиках зі здоровим харчуванням. На великі торгові мережі поки що не розширюються за різних причин: чи то умови невигідні, чи то об’єми продукції просять надто великі. Підприємиця пояснює: «Думаю, якби батончики «Живої кухні» продавалися у звичайних мережевих магазинах, то наші продажі б упали. Тому що, по-перше, наш продукт дуже дорогий для більшості торгових мереж, а, по-друге, покупці б засумнівалися в якості, якби ми були представлені в дешевому магазині».

«Майбутнє – за невеликими господарствами»

Плани «Живої кухні» на найближчий час — ремонт і розширення приміщення. До асортименту поки що нічого додавати не планують. Введення нових видів продукції – дуже клопіткий і довгий процес, який займає кілька місяців, говорить власниця. Треба протестувати продукт, здати аналізи в лабораторії, розробити етикетку, розписати технологічну карту, вирахувати кінцеву вартість продукту, узгодити продукт із замовниками.

«З дизайнерами і друкарнями дуже довго працювати. Це наше слабке місце. Вони непередбачувані. У них замовлення, обладнання. То дизайнер пропав, то макет не підходить. Творчість завжди гальмує просту механічну роботу»,— усміхається підприємиця.

У майбутньому, ділиться Ольга, вона хотіла б заснувати невелику органічну ферму для «Живої кухні»: «Тоді ми зможемо бути на 100% впевненими у сировині, і ціна не буде настільки завищеною. Наприклад, звичайний кеш’ю коштує 300 гривень, а органічний — близько 1000 гривень». Ціна на продукцію із поміткою «organiс» зараз щонайменше удвічі вища, наголошує вона.

«У сільському господарстві зараз дуже популярні мікро-ферми та пермакультура (система ведення господарства, заснована на гармонії з природніми процесами — ред.). Я вважаю, що майбутнє — за невеликими господарствами, в 1-2 гектари. Насправді органічні продукти виробляти, навпаки, дешевше, якщо це робити правильно. В Україні дуже сприятливий для сільського господарства клімат. Через глобальне потепління плодові дерева, інжир, персики вирощувати не проблема. Але це потрібно робити вже зараз, а поки що про це ніхто не думає»,— говорить Ольга Німак.

Марія Герелес

Вподобати й поширити у Фейсбук: