Журналістика: на межі виживання

Рівень сучасної української журналістики падає з кожним роком. Хтось називає це етапом зародження нової медіадіяльності, інші ж переконані, що настав час жорсткого реформування. У будь-якому разі все починається з освіти.


Суперечки навколо якості освіти майбутніх журналістів не вщухають. Володимир Різун в інтерв’ю для видання «Mediasapiens» зазначив, що основною проблемою недосконалої програми навчання студентів-журналістів є низький попит на медіаринку. Крім того, Навчаннянавіть якби робочих місць для майбутніх спеціалістів вистачало, гарантії працевлаштування годі й чекати. Адже сучасні ЗМІ не потребують працівників одного сталого формату, кожен висуває свої критерії відбору на посаду. Відсутність чіткого уявлення про журналіста-професіонала в українській медіасфері не дає вищим навчальним закладам можливості надати необхідні знання.

Не всі українські ЗМІ погоджуються з такою позицією Володимира Різуна. Першими в контратаку директору Інституту журналістики вступили журналісти «1+1»: «Однозначно можемо сказати: він не диктуватиме медійникам, що і як потрібно робити. І, зрештою, як показує наша статистика, саме з цього інституту медіа найменше хочуть бачити випускників у себе у штаті».

Тож виникає якийсь парадокс: ВНЗ не можуть готувати професійні кадри через нестачу робочих місць, а вільні крісла в ЗМІ чекають на кваліфікованих журналістів. Що заважає сторонам порозумітися?

Застаріла система освіти

Журналістика 30 років тому і зараз — це абсолютно різні речі. Медіаринок і попит аудиторії висувають журналістам нові вимоги подачі інформації. Це не означає, що журналістика стала менш об’єктивною чи професійною, просто стандарти так само змінюються. Критерій об’єктивності сьогодні виносять на окремий розгляд, оскільки його практичне втілення — на межі можливого.

Співбесіда«Хоч журналістика і пропагує об’єктивність, стовідсотковий результат вам може гарантувати лише робот. Матеріали завжди мають свій вектор — справедливість чи захист держави. Справедливість, до речі, всі бачать по-різному. Проте завжди має бути межа, адже думка не має стати нав’язливою пропагандою», — зазначає журналіст інформаційного агентства «Укрінформ» Євгеній Якунов.

Володимир Різун наголошує на тому, що висока професійна культура радянської журналістики має слугувати прикладом для сучасних студентів, звісно, відкинувши проблеми ідеологічного характеру. Проте цього недостатньо. Сучасні мультимедійні платформи вимагають відповідного підходу, і без переосмислення критеріїв журналістської діяльності далі не поїдеш. Змінювати концепцію сприйняття світу в головах людей, які звикли до попереднього формату мислення, дуже важко. Саме тому існує величезна потреба в молодих кадрах, які зможуть забезпечити студентів практичними знаннями. На жаль, в Україні діє інший принцип відбору викладачів і наставників: що старша людина, то вона досвідченіша. Проте варто не плутати теоретичний досвід із практичним. До того ж журналістська практика сьогодні значно відрізняється від радянських традицій. Тож те, наскільки доцільно поширювати застарілі стандарти, залишається одним із основних питань нової журналістики.

БезробіттяОчікування VS реальність

В умовах непорозуміння між роботодавцями та освітянами студенти також не знаходять собі місця. Що робити, коли твої знання після університету не потрібні в процесі працевлаштування? І хто в цьому винен: редакції ЗМІ із «нестандартним» підходом до журналістики чи викладачі зі стандартним мисленням? Студенти розгублені, вони не розуміють, що роблять і навіщо.

Такий стан породжує всебічне розчарування в професії. Звісно, випускники завжди надто амбітні та очікують, що після отримання диплому всі двері для них будуть відчинені. Але уявіть, як це — вчитися, коли знаєш, що після закінчення університету деякі двері можуть зачинитися.

Деякі студенти піддаються плину навчальної течії, інші ж у боротьбі за бодай одне відчинене вікно в популярному ЗМІ докладають титанічних зусиль для самоосвіти. Перші залишаються хорошими студентами в очах викладачів. Останнім зазвичай вдається досягнути поставленої мети, щоправда, ціною диплома.

Робочі місця та випускники: кількісний дисбаланс

Українські ЗМІ ростуть і розвиваються, а разом із ними — їхній штат. Здавалося б, робочих місць має бути предостатньо, проте випускники все одно жаліються. ЗМІ не гумові і прийняти на роботу шалені натовпи молодих спеціалістів не можуть. Чия це проблема: студентів, які мріють стати хорошими журналістами і відкидають інші спеціалізації, чи університетів, які ладні випускати юнаків у шаленій кількості? Кваліфікований журналіст сьогодні на вагу золота, проте кому потрібні сотні на рік?

З часом кількість працевлаштованих журналістів вирівнюється, оскільки частина випускників обирає іншу спеціалізацію. Цей факт пов’язаний із зазначеним вище розчаруванням у професії. Проте на зміну їм приходять нові натхненні обличчя зі сповненими ентузіазмом очима — і проблема з’являється знову.

Вихід є!

Навчання

Професійні журналісти наголошують на необхідності самоосвіти молодих спеціалістів. Окрім навчальної програми, студент має володіти знаннями з усіх сфер життя. «Сучасний журналіст має розумітися плюс мінус на всьому. Неможливо розповісти 5-річній дитині те, чого самі не розумієте. Якщо ти все життя займаєшся вивченням однієї теми, то ти експерт, але вже не журналіст. Щоб розуміти все, без гарних друзів не обійтися», — зазначала оглядач «Укрінформ» зі званням «Журналіст року» Ярослава Міщенко.

Молоді журналісти мають сформувати для себе експертне коло, за допомогою якого зможуть не лише писати ґрунтовні матеріали, а й самостійно орієнтуватися в різноманітних сферах.

«Журналіст сьогодні виступає, перш за все, комунікантом, а вже потім письменником. Це людина, яка живе цим моментом. Він має миттєво аналізувати те, що відбувається тут і зараз. Нині швидко тече час, а журналіст має працювати безперервно. Навіть у відпустці треба проглядати новини. Інакше ти відстанеш від життя, пропустиш щось важливе. Журналіст має трохи випереджати час. Журналіст, як не крути, має шукати певний промінчик світла. Якщо замислитися, то в нас усе не так і погано. Так, було б краще без війни і корупції, але є в нашому світі й багато доброго», — наголошує Євген Якунов.

Спираючись на стандарти ВВС і СNN, не варто забувати про виховання своєї внутрішньої етики.

Тетяна Кухнюк