13.10.2013 - Подорожі

Змієві вали на Макарівщині

Оборонна спадщина нашого народу — Змієві вали — викликає подив і захоплення. Це найдавніші сліди пращурів на території нашого краю. Їх загальна довжина в Україні складає майже 1 000 км, а на Київщині — 800 км. Ці вали зводились протягом тисячоліття. Спершу вони обороняли від скіфів, потім від готів і гунів, а в давньоруський період від печенігів та половців.  


Походження валів

Перші письмові джерела, в яких згадуються поселення сучасного Макарівського району, — давньоруські літописи. Надзвичайно багато інформації міститься у частково збережених Актових книгах Архіву Південно-Західної Росії, церковних метриках тощо. Опис поселень, сіл та містечок на території сучасного Макарівського району першим склав надвірний радник Київського повітового суду Лаврентій Іванович Похилевич (1816—1893). Він зібрав статистичні, історичні та церковні відомості зі старих актових книг Київської губернії.

Помітні також роботи професора Київського університету Володимира Боніфатійовича Антоновича, присвячені археології краю. Значний внесок у відтворення історії району зробив голова науково-методичної ради Київської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Аркадій Сильвестрович Бугай. Його дослідження найдавніших пам’яток археології — Змієвих валів — і досі залишаються кращими в Україні.

Але чому вали, та ще й Змієві? Одна з легенд розповідає, що в давні часи Бог послав на землю Змія, який спустошував  все навкруги і поїдав людей. Володар  землі бажав відвернути лихо, тож пообіцяв Змію щороку давати  юнака з кожної сім’ї. Через сто років черга дійшла до царського сина. Перед ним з’явився ангел і наказав тікати від ненаситного Змія, безперестанку читаючи молитву «Отче наш».

Три дні і три ночі тікав юнак, повторюючи молитву. На четвертий день сили стали його залишати. Змій був уже недалеко, його дихання  обпалювало спину юнака. Та раптом хлопець побачив залізну кузню, в якій святі Гліб та Борис кували перший плуг для людей, і встиг забігти туди. За ним закрилися залізні двері, які Змій лизнув лише три рази. Тоді святі Борис та Гліб схопили розпеченими кліщами змія за язик і запрягли його в плуг. З борозни, проведеної величезним плугом, вийшов вал, який і нині називається Змієвим.

Насправді ж для забезпечення захисту столиці давньоруської держави була зведена система укріплень — валів, яка використовувала при цьому оборонні властивості землі та води. Недарма ж санскритське слово «Укхрайя», перекладене ще минулого століття, означає «Країна земляних валів та курганів». Ці оборонні вали споруджували понад річками, заболоченими долинами і межиріччями, а це надійний кордон з потрійною лінією перешкод: річкою, глибоким ровом та валом. При цьому будівельники старалися обійти низинні місця. Максимально використовувалися особливості рельєфу. Як показують дослідження, на місцевості не виявлено ще жодного валу, з напольної сторони якого не було б рову, бо з’явився він при вигрібанні і насипанні грунту. Майже кожен вал у своїй основі мав ширину 8-20 м, а висотою подекуди сягав 9 м.

Розташування Змієвих валів

На карті Макарівщини оборонні споруди складаються з кількох ліній, що напівкільцем на південному заході огинають Київську землю. Ця земля розташована  в межиріччі річок Ірпіня і Тетерева. По території Київщини проходило аж чотири вали. Найдовший з них проліг через селище Бишів Макарівського району. Починається він у поймі річки Ірпінь у вигляді незначного підвищення, пересікає долину і продовжується далі в північно-західному напрямку до села. Місцями вал знищений, але в лісовій місцевості майже повністю зберігся. При підході до центру села із зовнішньої сторони вал підрізаний уступами по всій довжині річки, мабуть, для надання йому більшої стрімкості. Закінчується він аж біля річки Здвиж. Його загальна довжина становить більше 30 км.

Другий вал в своїй південній  частині не зберігся. Він починається в північному передмісті Бишева, з’єднується з першим і обривається в лісі перед болотами в селі Ніжиловичі. Північно-західні кінці обох валів проходять майже паралельно, на відстані від 100 до 200 м один від одного. Третій вал зберігся ще менше. Його трасу можна прослідкувати в районі шосе Київ — Львів і далі на північ.

Останній, четвертий вал, — зовнішній. В південній частині він має додаткове відгалуження. Очевидно, в цьому криється якийсь тактичний задум наших пращурів, бо північний лівий фланг оборонної смуги прикривався болотами. Додатковий відрізок починався на лівому березі річки Ірпінь, біля села Соснівка, і через 4 км під тупим кутом приєднувався до основного валу. Те ж саме можна сказати і про південний відрізок Бишівського валу, який починається від села Чорногородка. Ця особливість не випадкова. З’єднання давало додаткову природну перешкоду і унеможливлювало прорив оборонної смуги. Залишки четвертого оборонного валу вказують, що доходив він до сусідньої Житомирської області й простягався на 50 км в довжину. Ця система в цілому забезпечувала оборону земель нашого краю з півдня і південного заходу.

Стратегічні об’єкти оборони Русі

В основі оборонних укріплень знайдено дерев’яні конструкції, виготовлені з дуба та берези. На Макарівщині вони проходили через заболочені торфяні ґрунти, але збереглися добре. За результатами розкопок конструкції валів можна поділити на зрубні та перекладні. Зрубні надто прості, традиційні як для давньоруського і пізнішого періоду. Так будувалась і українська хата. Зруби складались із надлишком, тобто кінці колод виступали. Зрубна конструкція валу — стіна, складена вздовж валу і заповнена всередині землею. Іноді там знаходились залишки дерев, з яких виготовлялась сама конструкція. Робилося все це на місці, куди стягували колоди. Всі зруби, заповнені землею, піском, глиною, вугіллям, називались городніми, а де не було земляного наповнення — клітями. Довжина валів свідчить про те, що вони служили не лише для ведення бойових дій. Біля населених пунктів чи вразливіших місць над ними надбудовувались заборола з бійницями.

У 1983 р. Археологічною експедицією АН України був розкопаний оборонний вал біля села Лупського. Результати цих досліджень підтвердили раніше висунуту гіпотезу про дерев’яну конструкцію валів. Вона так добре збереглася у вологому грунті, ніби дубові колоди були укладені кілька років тому. Вражає майстерність виконання столярних робіт. Прослідковується певна симетрія, що говорить про високий рівень майстерності будівельників. Подібна конструкція сягала 4 м у ширину, біля основи вона засипалась землею. Із зовнішнього боку викопувався глибокий рів.

Перекладна конструкція складалась із ярусів поздовжніх колод, укладених у вигляді настилів на поперечні колоди. Поздовжні колоди вкладалися на відстані 10 см одна від одної, а поперечні — через 1 м. Наприклад, у конструкції висотою до 3 м знаходилося 8 ярусів поздовжніх колод  і 7 поперечних. Аналіз археологічних досліджень підтверджує, що і зрубні, і перекладні конструкції мали місце в одному і тому ж валі залежно від місцевості, де проходила оборонна смуга. Будівництво цих укріплень, три вали яких сходяться в селищі Бишів Макарівського району, можливе було тільки при великій кількості людей і чіткій організації, що під силу лише такій міцній державі, яка була у слов’ян. Для зведення хоча б 1 м валу необхідно майже 100 м2 землі. А оборонна смуга простягалася на десятки кілометрів.

Змієві вали віялом розходяться на захід і північний захід України. Якщо вороги обходили південні зовнішні вали, що починалися від Дніпра, то, безумовно,  витрачали багато часу і сил, опинившись у серці Київської землі. Тоді перед ними поставав лабіринт валів у межиріччі Ірпіня — Тетерева, прорвати який у південній його частині, враховуючи багаточисленні перешкоди, було майже неможливо. Це вносило розлад у плани ворога. Тим самим виключалась раптовість нападу кочівників. Якщо  зовнішня лінія оборони долалась, то вороги потрапляли до мережі річок, ярів, боліт і до так наступної укріпленої лінії. Вони блукали, шукаючи виходу, а у випадку прорива опинялися в напівкільці та могли вийти лише у зворотньому напрямку. Там на ворога чекала така ж сама небезпека.

Змієві вали розташовані не хаотично, вони мали певну сувору систему. Тактичний задум наших предків підтверджує їхній військовий талант. Оборонні укріплення знаходились під контролем слов’янських дружин. До того ж використовувались великі сторожові кургани. Розглядати Змієві вали, що проходять через територію краю, потрібно разом із селищами і городищами, з якими вони тісно повязані, бо вони — єдине ціле. Серед укріплень особливо виділяються 9 городищ на Правобережжі, західніше і південно-західніше Києва. Це Макарів, Мотижин, Бишів, Васильків та ін. Подібні укріплення будувалися виключно на підвищеннях, важкодоступних місцях, але майже завжди біля річок. Це створювало додаткову природну перешкоду для тих, хто намагався приступом взяти це укріплене поселення. Тому будівельники намагались використати захисні особливості рельєфу максимально ефективно.

Аналіз археологічних розкопок на території Макарівщини дає підстави стверджувати про наявність певної кількості городищ у межиріччі Ірпіня — Здвижа. Побудовані майже одночасно, вони служили форпостами оборони Києва від ворожих вторгнень. Огляд плану їхнього розміщення говорить про вмілий тактичний задум наших пращурів. Укріплені поселення разом із Змієвими валами неприступною стіною перепинали дорогу до столиці Русі в її південно-західній стороні.

Златослава Огін