Зупинки серця українського хіп-хопу

Після понад двадцяти років бурхливого розвитку українська версія афроамериканської культури — «хіп-хоп» — приречена на загибель. Статистика свідчить: ринок українського хіп-хопу завмирає, ніби «обнуляється» — 2013 року офіційно не було видано жодного українськомовного альбому. До того реп-культура України пережила «клінічну смерть» у 2000-му, а потім ще 2002-му. Згадаймо, як це було.


Батьківщина слонів

Корені українського хіп-хопу виростали з доволі своєрідного ґрунту — співак сумського походження Богдан Титомир став автором безсмертної фрази «Піпл хаває». Нечуваний раніше стиль і прості для сприйняття тексти швидко зробили «хіп-хоп» упізнаваним, насамперед серед молоді. А на дворі тільки 1992 рік… Адептом суто українськомовного хіп-хопу став рівненський гурт «Вхід у змінному взутті», на чолі — Олександр Стьоганов. Виступивши 1995 року на фестивалі «Червона рута» у Сімферополі, репери лауреатами не стали. Але завдяки простакуватій пісні «Сірко» певну популярність таки отримали. Хоча «ВУЗВ» заклав фундамент українськомовної реп-музики, доля гурту доволі прикра. Наркотики, напружені стосунки між учасниками призвели до розпаду колективу. З тієї епохи сухим із води вийшов лише Потап — він став найбільш відомим на українській сцені. Від суржикового хіту «Штольня» перейшов до виконання російськомовної «лабуди» з Настєю Камєнських.

Червоний хіп-хоп

Наступний етап — «Червона рута-97». Харків’яни «Танок на Майдані Конго» і волиняни «Тартак» завоювали одностайну прихильність меломанів. Легендарний музичний журнал «Галас» назвав їх тоді «агресорами руху, слова й звуку»; конкістадорами, що завойовують тубільців. Прорив, якому «ТНМК» дали назву «украхоп», довів: реп може успішно конкурувати з усталеними жанрами популярної музики. Пісні «ВУЗВ», «Тартака» і «ТНМК» були постійно у ротаціях радіостанцій і не зникали з екранів телевізорів. Найбільше посприяла популяризації цього напряму «Територія А» — перший український телевізійний хіт-парад музичних відеокліпів. До слухача йшли напролом: від телевізора до СD-альбомів. Не можна сказати, що таких гуртів було багато — скоріше «раз та гаразд». У період з 1997 по 1999 роки випущені лише три альбоми у стилі хіп-хоп. Але їх сміливо можна віднести до класики української музики 90-х. Незважаючи на підозрілу відсутність нових альбомів у 2000-му і 2002-му, період «нульових» років впевнено можна назвати найуспішнішим для цього напряму. Справжній форсаж: «ТНМК» і «Тартак» випускають 2001-го «Нєформат» і «Демо графічний вибух». Навряд чи хтось тепер згадає ці альбоми, та дарма — вони лишилися у свідомості українців.

2004 рік став новим проривом для гурту «ТНМК», та й «украхопу» в цілому. Через несподіваний успіх синглу «Вода» на французьких хіт-парадах, «Танки» вирушають у свій перший європейський тур. «Танок на Майдані Конго» досі єдиний український хіп-хоп гурт, який виступав на фестивалі «Сіґет» — ця культова музична подія щороку відбувається в Угорщині у присутності сотень тисяч гостей.

Цілодобово

Несподівано популяризації хіп-хопу посприяла Помаранчева революція. Відкритість новим життєвим ритмам вилилася у нобілітацію репу на головній помаранчевій сцені. Це була ситуація, коли рамки поколінь зникали. Молоді й старші люди відкрили одне одного: хтось уперше проспівав повний текст Гімну України, а хтось із старших людей підтягував у такт нетутешнім хіп-хоп ритмам.

Саме завдяки виступам «ТНМК» і «Тартака» під час цілодобових мітингів я дізнався про їхнє існування. Слід згадати «гімн» революції «Разом нас багато». Його буквально по гарячих слідах створив івано-франківський гурт «Ґринджоли». Це була суміш військового маршу та «нефільтрованого» хіп-хопу. Козацька та африканська стихія втілилася у загрозливе і безкомпромісне «я» Помаранчевого майдану.

Нонконформізм Майдану кинув виклик не лише українському, а й європейському гламуру. Його втілення — конкурс «Євробачення» — волею долі тоді відбувся у Києві якраз після Помаранчевої революції. Майже сорок країн-учасниць вперше побачили на сцені хіп-хоп — «Разом нас багато» тепер уже промовляла до світу: радість повстання дає щастя. Як і сам реп — субкультура спротиву, яка виростає в цілу філософію.

У карнавалі тодішніх подій «Ґринджоли» потонули у небутті. Їхні подальші спроби повернути славу 2004-го зазнали невдачі — гурт випустив два ніким не помічені альбоми у стилі поп-рок.

Великий комбінатор

Неочікуваний вплив на розвиток хіп-хопу мав вокаліст гурту «Воплі Відоплясова» Олег Скрипка. Після того, як він запросив «Тартак» виступити на фестивалі «Країна Мрій», гурт познайомився із фольклорним ансамблем «Гуляйгород». Зустріч призвела до поєднання двох полюсів — хіп-хопу і народної музики. Проект сприйняли сухо, але новою сходинкою в еволюції хіп-хопу він таки став.

Фронтмен «Тартака» Сашко Положинський, сам того не відаючи, долучився до створення одного з найвідоміших гуртів України — «Бумбокс». Гітарист Андрій «Муха» Самойло грав у «Тартаку» більше семи років. Аби заощадити, винаймав житло з іншим музикантом — Андрієм Хливнюком. За прожитий разом рік про музику не говорили. І про характерну манеру співу Хливнюка він дізнався випадково — Самойло купив акустичну гітару і якось увечері бренькав собі під носа. Прийшов Андрій, послухав, щось наспівав. Їм сподобалося. Вони вирішили, що потрібний хороший ді-джей, та запросили Валентина «Валіка» Матіюка, який тоді теж грав у «Тартаку». Через місяць з’явився гурт «Бумбокс».

Але для Мухи і Валіка «Бумбокс» був скоріше майданчиком для реалізації власних творчих ідей. Основною групою вони й далі вважали «Тартак». Сашко Положинський був не в захваті — 2004 року він виключив обох музикантів із колективу, мотивувавши своє рішення «перетином бізнесових інтересів». Спроби хлопців усидіти на двох стільцях були марними. Але тепер вже нічого не заважало серйозно узятися за «Бумбокс». Хоча спочатку гурт задумувався як непопсовий і некомерційний проект, пошуки чогось нового зробили їх однією з найвідоміших українських груп. На рівні з «Океаном Ельзи» і «Другою Рікою».

Вплив «тартакового» минулого та «ТНМК» (продюсерів «Тартака») був найпомітнішим у ранніх роботах — пісні перших двох альбомів були виконані переважно у стилі хіп-хоп. Наступні три платівки — це ще один афроамериканський стиль: фанк. Але в останньому альбомі — «Термінал Б» — хіп-хопом вже й не пахне. А шкода — міг би бути принаймні один хіп-хоп реліз за увесь рік.

По той бік екрана

Не всі майбутні репери починали свою кар’єру, стрибаючи по сцені «Червоної рути». Львів’янин Володимир Парфенюк вчився на диктора і телеведучого. Згодом вирішив працювати за фахом — вести передачу про своє найбільше захоплення: реп. Але його ніде не хотіли чути — казали, що «неформат».

Ризикнув музичний канал М1. Проект себе виправдав — обравши собі псевдонім «Вова зі Львова», Парфенюк з 2005 року успішно вів авторську передачу. Вона протрималася два роки, було понад 50 телевипусків!

Телебачення — потужний спосіб розкрутки. Тому незабаром один за одним успішно виходили сольні альбоми репера «Вино Кобіти Патіфон» (2006) і «ЙоЙ #1» (2007). Сам Вова описує свій стиль так: «Це Галицько-Волинський реп — тема драйвова». Галичина та її хіп-хоп до певної міри «річ в собі», яка мало сумує з того, що не має всеукраїнської слави. Там є власний центр тяжіння — Львів. І він сам собі створює музичні смисли, які можуть бути непомітними для України в цілому.

Після п’ятирічного мовчання здавалось, що чергова зірка репу згасла. Але 2012-го Вова зі Львова прогнав усі сумніви, випустивши одночасно два альбоми — «ЙоЙ #2» і «Прекрасне Інакше». Володимир Парфенюк, на відміну від багатьох своїх колег, не стоїть на місці — випускає щоразу нові пісні та кліпи, фактично самотужки тягнучи скрипучого воза українського хіп-хопу.

Нові правила

Реп-група із Черкас «На Відміну Від» пішла іншим шляхом — шляхом XXI століття. Замість того, щоб ходити різними музичними «лейблами» та благати видати їхні пісні, 2007 року гурт виклав у мережу повноформатний альбом «Я боюся Чебурашку» — для вільного прослуховування. Експеримент удався — більше 40 000 завантажень. Гумористичні українські тексти, змішані з добірною ненормативною лексикою, здобули фанатів серед тисяч підлітків. Їх помітили і старші колеги — 2011-го екс-учасник гурту «ТНМК» Діля записав з ними хіт «Обійми мене».

Але безкоштовні альбоми прибутку не дають. «На Відміну Від» вирішили стати комерційними. Як? Перевіреним шляхом Ані Лорак та Ірини Білик — утнути російською. Але сталося інакше — відбувся різкий осуд з боку фанатів, діяльність гурту призупинилася.

Варто зазначити: важливу роль у популяризації «На Відміну Від» мала телепередача «Дурнєв+1» — для цього проекту вони написали моралізаторську пісню «Зараз модно бути дегенератом». Але зі зникненням передачі затих і сам гурт.

Юрій Царенко, продюсер київського хіп-хоп дуету «Без кордонів», поділився: «Релізів українськомовного репу у 2013 році або справді не було, або вони виходили у дуже вузьких колах. Якщо він досі існує, то тільки у Західній Україні»…

Про що співає Макдональдз

Нещодавно мав нагоду прослухати пісню «Гранули» у виконанні «ТНМК». Це було в Макдональдзі, навколо їли і пили, а на екрані танцював бородатий Фаґот. Отже, хіп-хоп пішов між люди, він живе своїм окремим життям у найбільшій ресторанній мережі світу. У такому разі чи варто взагалі говорити про смерть цього музичного напряму? «…Танули, як льоду гранули ми. І краплі зими розтанули…» Доволі хутко розтанули роки — з того дня, як побачила світ ця меланхолійна хіп-хоп композиція. «Гранули» — чи не реквієм за українським хіп-хопом? Чи це така «музична пауза»?

Христофор Мартинюк