У час, коли світ намагається впоратись із цілою низкою сучасних викликів, зокрема, напливом мігрантів, тероризмом, гібридними війнами й екологічними проблемами, актуальними досі залишаються проблеми тисячолітньої давнини. Рабство. Воно було і є, а от чи буде – залежить від теперішніх та майбутніх поколінь.
Із парасольками проти рабства
15 жовтня 2016 року вулицями столиці пройшла незвичайна колона. Дорослі жінки, зовсім юні дівчата та навіть діти – вони одягнені здебільшого у чорний одяг і тримають такого ж кольору парасольки в руках. Така маніфестація відбулася з нагоди Європейського дня боротьби з торгівлею людьми, який відзначають по всьому світу 18 жовтня. Загалом же до акції «Walk for Freedom», організованої міжнародною громадською організацією «Кампанія А21», долучилися близько двохсот киян. Разом з ними за свободу від рабства крокували в сорока країнах світу. Таким чином, активісти хотіли показати, що рабство – це не пережитий анахронізм минулого, а цілком реальне суспільне явище.
Фермер-рабовласник
Багато людей, особливо молодих, помилково вважають, що рабства немає. Однак ці стереотипи розвіяв яскравий випадок, який стався на початку жовтня в селі Вища Кропивна Немирівського району на Вінниччині. Там працівники Служби безпеки України викрили фермера-рабовласника, який силою тримав у неволі сто трьох безпритульних. Ці люди приїхали з різних куточків України в пошуках підробітку, декого з них підібрали простісінько на дорозі. Вибратися на волю було фактично неможливо: тих, хто робив спроби втекти, рабовласник швидко знаходив і силою повертав назад. Люди, чоловіки й жінки, жили в бараках: замість зручної постелі – старі ліжка на пружинах із брудним матрацами та подушками без білизни. Працювали по 13-14 годин, а за непокору отримували болючих стусанів. Не кращим було й харчування – людей годували кашею для худоби, у якій розвелися міль та хробаки. Сподіваючись урешті-решт отримати заробітну платню в три тисячі гривень, люди терпіли умови такого собі сучасного концтабору. Проти рабовласника правоохоронці порушили кримінальні провадження за статтею 364 «Зловживання владою чи службовим становищем».
Рабство поруч
Вінницький випадок – це лише верхівка айсберга. За даними міжнародної організації «Кампанія А21», реальних випадків експлуатації набагато більше. Люди, яким все-таки вдалося вирватися з рабства найчастіше воліють більше ніколи про це не згадувати, а кричуща історія залишається навіки замовчаною. Однак, вражають навіть офіційні цифри. За даними Міністерства соціальної політики, за цей рік в Україні офіційно зареєстрували 245 громадян, що вже отримали статус осіб, які постраждали від торгівлі людьми. 141 з них потерпали від трудової експлуатації, у сексуальне рабство потрапили 49 осіб, до жебракування втягнули 38, від змішаної форми експлуатації постраждали 5 чоловік, ще в 9 вилучили органи, двох малолітніх дітей хотіли продати, а одну жінку примушували до сурогатного материнства. Загалом же за підрахунками Міжнародної організації з міграції, за двадцять п’ять років української незалежності від потерпілими від рабства стали близько 120 тисяч громадян. На цю ситуацію в Україні за останні два роки негативно вплинула війна на Сході України. Ватажки самопроголошених республік вербують дітей для участі в бойових діях. Також там були зафіксовані випадки, коли за незначні порушення, мешканців окупованих територій примушували працювати на терористів.
Сучасна експлуатація
У неволю найчастіше потрапляють найбільш вразливі категорії населення: безробітні, безпритульні та діти. Фахівці виділяють три найпоширеніші форми сучасного рабства. Перша – примусова праця без зарплатні. У таку халепу українці найчастіше встряють на заробітках, причому і в Україні, і закордоном. Друга форма експлуатації – надавання сексуальних послуг проти власної волі. Молодих жінок часто примушують займатися проституцією. Більш того, у таку пастку потрапляють навіть діти – їх силують зніматися в порнографічних фільмах, а дівчата, які ще не досягли повноліття, виходять на трасу під пильним поглядом сутенера-рабовласника. Третя форма торгівлі людьми – вилучення органів для пересадки.
Від експлуатації можна вберегтися
Жертвами трудової експлуатації найчастіше стають заробітчани. У пошуках роботи та грошей, люди змушені їхати в інші країні. Нерідко трудова подорож стає пасткою – українці потрапляють у рабство. Особливо ризиковані такі поїздки до Польщі та Росії, розповідає заступник Міністра соціальної політики Наталія Федорович. Біда в тому, що наші громадяни працюють в інших країнах на нелегальній основі, що позбавляє їх можливості для правового захисту.
Наталія Федорович, заступник Міністра соціальної політики:
«Перш за все люди мають дбати про свою безпеку особисто. Для цього варто перевіряти ті пропозиції, які надають роботодавці. Перше – варто зрозуміти й з’ясувати, чи справді така зарплата, яку їм обіцяють має підстави такою бути. Наприклад, коли читаємо оголошення про працевлаштування в Польщі і бачимо, що збирання ягід дасть заробіток дві тисячі або три тисячі євро, то ми маємо зрозуміти, що це нереально. Самі громадяни Польщі в цій країні мають середній заробіток 2 тисячі злотих. Друге – потрібно вимагати легально працевлаштування. А для цього потрібно в’їжджати в іншу країну на легальній основі. Коли людина їде працевлаштовуватися за межами України, то потрібно подбати про трудову візу. Звичайна туристична віза права на роботу не дає. Третє – потрібно бути в постійному зв’язку з родичами, повідомляти їм своє точне місце перебування».
Рабство у світі
За підрахунками міжнародної організації «Кампанія 24», у світі нараховується близько двадцяти семи мільйонів людей, які нині перебувають у рабстві. Це властиво навіть цивілізованим європейським країнам. Врятуватися від рабства вдається небагатьом – лише 1-2% людей. Натомість, торговці людьми заробляють шалені гроші, близько 32 більйонів доларів щорічно. Згідно з даними дослідження організації Walk Free Foundation, першість за кількістю сучасних рабів зберігають Індія, Китай та Пакистан. Велика проблема також у тому, що часто великі компанії, які мають потужності в країнах третього світу, займаються експлуатацією місцевого населення. Попри те, простежуються й деякі позитивні зміни: наприклад, США внесли поправки до закону, щоб заборонити імпорт товарів, вироблених із використанням примусової дитячої праці.
Ольга Кравченко