Нойшванштайн – рай на землі

«Рай на землі» — краще про це таємниче місце і не скажеш. І це — про замок Нойшванштайн.

Він розташований на півдні Німеччини біля Баварських Альп. Король Баварії – Людвіг ІІ казав, що саме в цьому місці він відчуває себе щасливим. Не дивно, бо цей монументальний витвір мистецтва надихає і заряджає сильною творчою енергією усіх своїх відвідувачів вже протягом кількох віків.

Потрапивши на теріторію замка, турист впадає в атмосферу старинної легенди про Короля-лебедя. Ця історія про таємничого лицаря, що приплив на кораблі-лебеді в казкове королівство, аби врятувати принцесу від заміжжя з лиходієм. Як і в усіх найкращих казках, звісно ж, кохання і відвага лицаря перемогли злодія. Але і у цієї романтичної історії були свої таємниці: після одруження принцеси і лицаря, він приховував своє ім’я. Принцеса злякалася, що їх діти не отримають знатного призвіща, і її королівський статус буде під загрозою. Вона намагалася  змусити його назвати ім‘я і казала, що тільки тоді вона довіриться йому, проте лицар не піддався і пішов від неї. Але на прощання він сказав, що насправді належить до таємничого братства святого Граалю. А лицарі цього братства можуть жити з жінкою лише тоді, коли вона повністю йому довіряє. Після цих слів він відпливає на своєму човні, а сердце принцеси не витримує горя розлуки.

Цією історією про Короля-лебедя не на жарт захопився Людвіг IІ, і коли у 1864 році він стає королем найбагатшої на той час держави Південної Німеччини, він здійснює свою заповітну мрію. На скалі, над озером Альпзеє і водоспадом в ущелині Пеллата, він починає будівництво, що розтягнулося на довгих 15 років. Ця лицарська фортеця не випадково отримує назву «Нойшванштайн», в дослівному перекладі вона означає «нове лебедине каміння». Саме тому в архітектурі замку всюди простежуються лебединні мотиви. До речі, либідь – це геральдичний символ родини Швангау. А батько Людвіга ІІ вважав себе нащадком цього старинного графського роду.

Король Людвіг II наказав під час руйнування скали опустити плато приблизно на 8 метрів і створити саме тут місце для будівництва казкового палацу. Після будівництва дороги та прокладки трубопроводу 5 вересня 1869 року був закладений перший камінь великого замку. Це було доручено придворному архітектору Едуарду Риделю. А мюнхенський майстер Крістіан Янк втілив плани в художні види. Король настояв на особистому затвердженні кожного малюнку, і його участь у розробці виявилася настільки значною, що замок стали вважати його особистим творінням.

У 1869-1873 роках були побудовані ворота. Особисті покої короля знаходились на 3 поверсі. Починаючи з 1873 року будівельні роботи проводились в дуже напруженому темпі. Щоб збудувати цей замок в рік постачали більше 450 тон цементу. А в 1880 році нараховувалось лише 209 працівників. Але король вирішив оселитися в незавершеному замку в 1884 році. Через рік в ньому відзначили 60-річчя матері Людвіга. Загалом король прожив у замку 172 дня. Але, нажаль, будівництво цього замку так і не змогло завершитись, оскільки життя Людвіга ІІ обірвалось дуже раптово. Його зняли з престолу, через вирок лікаря, який поставив діагноз «шизофренія». На момент його смерті вартість замка перевищила сім з половиною мільйонів марок, при початковій вартості всього проекту в 3,2 мільйони. Сам король заборгував своїм кредиторам ще більшу суму. Всього через сім тижнів після смерті Людвіга ІІ, регент прийняв рішення відкрити замок для платного відвідування, щоб повернути борги, а також поступово завершити проект. За кілька років роботи були завершені, але плани царя не були реалізовані в повній мірі: не було остаточно дороблено кріпосницький зал, а 90-метрова вежа з церквою не була побудована взагалі, так само як і ще кілька приміщень, великий парк з терасами і фонтаном. Тим не менш, замок виявився головною місцевою пам’яткою, і до 1899 року борг був повністю погашений. А з цього моменту Нойшванштайн став стабільним джерелом доходів для казни, і по сьогоднішній день продовжує залучати нових туристів з усього світу.

Нойшванштайн виглядає зовні багатим та вишуканим, проте всередині він майже порожній і навіть десь відлякуючий. Більшість його залів грубі, холодні приміщення з таємничим видом на засніжені вершини Альп, але вони закриті від очей відвідувачів. Проте, можна побачити кімнату зроблену на подобі підземного гроту, це неймовірне видовище. Ідею вартбургських залів, Святкового та Пісенного, Людвиг II втілив в зал співаків. Багаточисельні настінні полотна ілюстрували мотиви з легенд про Парцифале, що надихали Вагнера на створення свого сценічного твору. В період життя короля зал співаків ніколи не використовувався. Лише в 1933 році, у 50-річчя з дня смерті композитора Вагнера і до початку війни у ​​1939 році в замку проводилися святкові концерти. У 1969 році було прийнято рішення про поновлення концертів. Незважаючи на те, що тронний зал не був завершений, він є найбільш вражаючим і несе релігійний відтінок. Закладка зі спеціальною нішею для трону повинна була говорити про зв’язок між богом і королем. Полотна Вільгельма Хаусшільда ​​над порожнім тронним місцем зображують шість королів, що вважаються святими. Завершується ніша зображеннями Христа, Марії і Іоанна. Праворуч і ліворуч, поруч з мармуровими сходами, знаходяться 12 апостолів. Мозаїчна підлога роботи Детона з Відня показує небесну кулю з малюнками тварин і рослин. Колони нижньої і верхньої частини тронного залу зроблені зі штучного мармуру. Нижня частина колон – пурпурного кольору, верхня частина зроблена зі штучного лазуриту.

До речі, образ Нойшванштайну став прототипом Діснеївського замку сплячої красуні. Мабуть, Дісней зміг побачити в цьому таємничому місці щось більше за казкові форми будівлі. Бо у його ж казці красуня заснула не сама, це зла чаклунка приспала її разом із замком. Можливо саме тому якась атмосфера магічності відчувається в стінах замку і донині? Боязко Вам, чи цікаво буде побувати в цьому місці після моєї розповіді, це вже вирішувати Вам. Але Нойшванштайн безумовно можна вважати одним із неповторних див світу.

Наталя Бондаренко