Середньовічні будинки, бруківка під ногами, трамвайні колії, пам’ятники, барельєфи, меморіальні таблиці, старі польські написи на стінах, оборонні мури, львівська кава… Уся ця атрибутика старовинного міста давно манить вас із фотокарток? Чи, можливо, турбує у снах? Тоді гайда з нами в подорож!
Стоп. Зупиніться. Спершу таки придбайте квиток. І на вокзал у його пошуках вирушайте хоча б за два тижні до запланованої подорожі. Бо попит на квитки до Львова в кілька разів перевищує пропозицію. Поїзд, як-то кажуть, не гумовий, усіх охочих помістити не зможе.
Квартирне питання
Перший крок до приємного відпочинку – завчасно (звичайно, ще до прибуття) знайти недороге, комфортабельне житло, бажано недалеко від центру міста. Цей набір вимог, як правило, ніколи не знаходить втілення в житті, особливо те, що стосується пункту «ціна». Проте, виявилось, у Львові – місті, перенасиченому відвідувачами та добрими людьми, – це не проблема. Оренда хостелів – 80-90 гривень за добу – найоптимальніший варіант для невибагливого туриста. Звикли до вигод? Вибір чималий: від однокімнатних квартир на околиці міста (від 200 гривень за добу) до 3-4-кімнатних у центрі (від 500 гривень).
Перше побачення з містом
Коли всі формальності позаду і поїзд ось-ось перестане гудіти, наші серця від такої близької зустрічі з мрією ледь не вистрибує з грудей. Під звуки різкого жіночого голосу, що лунає з гучномовця, робимо перші впевнені кроки назустріч місту, вдихаємо його повітря (що о 5 годині ранку навіть на вокзалі здається неймовірно свіжим) і налаштовуємося на ліричний лад. Бо де ж творити, як не у місті Лева?..
У наших головах сотні запитань. Що робити в незнайомому місті о п’ятій годині ранку? Звісно, видертись на його вершину! У Львові це Високий Замок. Нині так називають один із пагорбів міста з оглядовим майданчиком, до якого веде спіральна пішохідна доріжка (вона освітлюється в темну пору доби, що дуже доречно в таку ранню годину). Однак колись тут височів справжній замок, збудований ще під керівництвом галицько-волинського князя Лева на Замковій горі. Мурована споруда постала наприкінці XIV століття й відразу здобула статус резиденції королівського старости. Замок використовували також як в’язницю (у розумних книгах написано, що тут перебували полонені у 1410 році під Ґрюнвальдом німецькі лицарі). Через 400 років більшу частину Високого Замку розібрали… А той фрагмент стіни, що зберігся — це південний мур так званого пригородку — двору між головними зовнішньою та внутрішньою брамами замку.
Отож після потужної ранкової зарядки (адже вже згадувана «спіральна пішохідна доріжка» – випробування не з легких і чудовий кардіостимулятор) ми на Високому Замку, знесилені, зустрічаємо схід сонця. Однак це видовище було варте і трьох таких випробувань…
З чого все починається?
Спускаємося з гори. Львів ожив, став людним… Загуркотіли трамваї, заметушилися жителі. Запахло кавою… До речі, якщо заблукаєте у Львові, наша вам порада: ідіть на запах кави. З таким орієнтиром ви завжди зможете відкрити для себе ще одну з численних неперевершених кав’ярень міста Лева, насолодитися смаком кави та ще й дізнатись у завжди привітних офіціантів потрібну дорогу. Так ми й робимо та поринаємо у світ, де ароматний напій – особливий фетиш. «Все починається з кави: ранок, справи, любов…» – життєве гасло жителів цього міста. Вміння готувати та споживати цей напій, як виявилось, – ціле мистецтво, яке вимагає відповідного антуражу. Любов до «кавування» у львів’ян ще з XVIII ст., відколи у місті відкрилася перша кав’ярня. З тієї пори втекло багато води, проте місто Лева до сих пір тримає марку кавової столиці України. Цікаво, що традиційна львівська кава повинна бути зварена обов’язково в турці! (Вона ж – джезва, тільки з грубшими стінками). При цьому газ не годиться: потрібен розігрітій пісок, тому що тільки тоді джезва й кава нагріваються рівномірно, а не лише дно посудини. Такий спосіб приготування ароматного напою – справа трудомістка й тривала, але, повірте, результат того вартий.
Аромат кави завів нас у саме серце міста Лева – на Площу Ринок. Просимо вибачення в читачів за банальність, однак метафора найбільш влучна. Адже тут і головна артерія, і характерний стукіт, який створюють трамваї. Ми немов опинились у музеї під відкритим небом, де кожен будинок – пам’ятка архітектури, оповита власною легендою. Тут і найцікавіші «кнайпи» (Вікіпедія каже: «Кна́йпа (від нім. Kneipe) – корчма, шинок – гастрономічний заклад, де подають насамперед спиртні напої», – проте львів’яни вкладають у це слово свій особливий зміст), і старовинна архітектура, й епатажні живі скульптури, і молодята, за якими біжать сотні фотографів, і… дуже колоритні місцеві персонажі вітають гостей міста. Наприклад, біля Оперного театру нас вже зачекався пан Ярослав зі своїм білим кабріолетом. Як ми дізналися пізніше, тут він щовихідних, пропонуючи захопливі екскурсії містом на машині. У тому, що вони дійсно захопливі, переконалися самі. Пан Ярослав усе своє життя провів у цьому місті, а корінні львів’яни вміють берегти свої легенди…
Львів – столиця смаколиків
На годиннику 14:05: час і поїсти. А у Львові, знаємо, знайдеться «генделик» на будь-який смак. Серед низки креативних ресторанів з оригінальними концепціями (тут вам і «Криївка», і «Мазох-cafе», і Галицька Жидівська кнайпа «Під Золотою Розою», і «Лівий берег», і «Найдорожча ресторація Галичини», і «Старенький трамвай» – вражають уже самі назви, чи не так?) обираємо «Дім легенд»: дуже вже припрошує завітати до них «сажотрус», що стоїть при вході і розповідає усілякі цікавинки про свою малу Батьківщину. Заходимо обережно, бо будівля здається нестійкою. На першому поверсі дивна аплікація: серед відомих людству планет виділяється така ж куля Львова. На одній зі стін викарбувана вся історія львівського годинника, списки годинникарів за роками, астрономічне пояснення суті львівського часу (який на 36 хв попереду Європи і на 24 хв позаду Києва), а також апарат для підкручування секунди. Ловимо себе на думці, що таке міг витворити лише митець-дивак, закоханий у казкове місто.
То була кімната-берегиня львівського часу. На другому поверсі – приміщення, що охороняє легенду про львівську бруківку з еталоном місцевого бруку. Наступна кімната береже історію про закуту річку Полтву та вражає її трансляцією через веб-камеру. Ще в закладі є куточок львівських левів. «Легенда полягає в тому, що всі леви міста вночі оживають та охороняють добробут жителів», – охоче пояснює нам офіціант-карлик. Як дізналися пізніше, «Дім легенд» також є соціальним проектом. «Ми створюємо комфорт та затишок в роботі людей, які в нашому суспільстві, на жаль, сприймаються не завжди адекватно та коректно. Це – маленькі люди», – вказано на їхньому сайті.
Наступна станція любителя поласувати, звичайно ж, «Львівська майстерня шоколаду». Тут кожен солодкий виріб – витвір мистецтва з особливим смаком. І це не тому, що його виготовляють із найкращих какао-бобів чи львівські майстри володіють надзвичайними технологіями. Просто ці кондитери зуміли вкласти в кожну зроблену цукерку, кожну плитку справжнього шоколаду маленький, але завжди найсолодший шматочок рідного Львова! А це місто, як ми уже переконались, уміє творити чудеса…
З гранатомета у московське консульство
Наступний день. У чужому місті, де досі ні душі знайомої, хіба тільки голуби воркують, почуваємо себе напрочуд затишно. Хазяйка тимчасового помешкання гостинно пропонує свою допомогу в знайомстві зі Львовом. Проте, як відомо, щоб пізнати місто, треба в ньому загубитися. Не маючи такого наміру, заблукали в маленьких львівських двориках. Розгублені очі видали, перш ніж встигли й рота розтулити:
– Дитино, ти певно си згубила? – з усмішкою запитує, з усього видно, корінний львів’янин.
– Так. Ви не підкажете, як до ….
– Ти часом не московське консульство шукаєш, бо тут питав один, як туда ліпше попасти. То єму відповіли, що з гранатомета. – жартує дід.
– Ні, – усміхаюсь. – Мені б на Вірменську, 35.
– Та чо ж нє… Підкажу. Вот пройди ще трохи прямо, там біля жидівського генделика звернеш вліво. І двориками-двориками. Попитай ще людей…
«Двориками-двориками» таки потрапили в потрібне місце – на концерт в арт-кав’ярню «Квартира 35». От і фінальний акорд львівського відпочинку. Йому властиві етнічні мотиви. Разом з іншими відвідувачами закладу тонемо в звуках джазу та етно…
Перон. Різкий голос із виразним, наче вже рідним, тутешнім акцентом повідомляє про прибуття поїзда № 360 «Львів – Київ». Це наш. Сідаємо в нього без тіні смутку, адже впевнені: обов’язково сюди повернемося. А ще частинку цієї Європи в мініатюрі веземо з собою у вигляді паперових пакуночків із солодощами зі «Львівської майстерні шоколаду», сувенірів із «Дому легенд», банки запашної кави, футболки із написом «Львів відкритий для світу» та незабутніх емоцій.
А місто Лева гостинно усміхається сонячному промінню, ховаючи за безтурботністю досвід століть мовляв, повертайтеся до мене…
Коментар експерта
Ганна Сидоренко, директор та співзасновник туристичного інтернет-порталу “Karpaty.info”:
«У порівнянні з іншими куточками України – це просто туристична Мекка. Туристів можна побачити звідусіль, у вихідні українська мова звучить десь на 30%, решта – російська, польська, англійська, німецька, італійська та інші, причому перші три – десь у рівних пропорціях. Звісно, туристів менше, ніж у Празі або Парижі, але це на краще, бо інфраструктура міста ще не настільки розвивнена, може не витримати більшого напливу гостей.
Найкраще представлений так званий культурний туризм: їдуть переважно подивитися на пам’ятки та взяти участь у численних фестивалях (щовихідних щось відбувається, іноді навіть декілька культурних подій одночасно).
Для українців процвітає ще й гастрономічний туризм у Львові багато закладів, де можна смачно попоїсти за відносно невеликі кошти, паралельно цікаво провівши час, – є безліч тематичних закладів. Ну й кава: як без неї!»
Лілія Федорович
