Романтичне місце, де можна писати вірші, – саме таку репутацію має цей палацово-парковий комплекс – Качанівка. Допитливий же турист знайде в ньому ще чимало цікавих і привабливих рис.
Як все починалося
Історія замку бере початок ще з 1770-х років. Саме тоді придворний півчий Єлизавети Федір Коченовський придбав у першого власника селища цей маєток. Від його прізвища і пішла назва, яку дуже швидко стали асоціювати з цим чарівним місцем. Трохи згодом садибу придбав герой російсько-турецької війни граф Рум’янцев-Задунайський. Побудувавши тут невеличку фортецю, він полюбляв влаштовувати реконструкції бойових дій, тому дещо зруйнував стіни, які сьогодні на фоні велетенського парку мають таємничий вигляд. Колишній управитель садиби, Георгій Почека, викупив її разом із парком і з часом передав у спадок своєму пасинку Григорію Тарновському.
Сам пан Тарновський дуже полюбляв розкіш: вечори з оркестром, великі читальні зали, бенкети. Усім цим він ділився з численними гостями. Уже пізніше маєток Качанівка перетворився на справжній скарб творчих людей, а, особливо, юних талантів. Чимало класиків українського мистецтва приїжджали сюди. Серед них були Марко Вовчок, Тарас Шевченко, Микола Гоголь і брати Маковські. Михайло Глінка створив у Качанівці свою найвідомішу оперу. Приїхавши сюди, можна побувати у павільйоні Глінки, де вперше прозвучала «Руслан і Людмила».
На Тарновських історія садиби не закінчилася. У 1897 році власник був змушений продати викохану садибу мільйонеру-цукрозаводчику Павлу Харитоненку. Саме тоді палац почав набувати вигляду, до якого ми звикли сьогодні: з’явилися нові будівлі, більшість із яких збереглась до наших днів, змінився інтер’єр, а для виконання робіт запросили модного на той час московського живописця Авґуста Томашку.
Останніми господарями садиби протягом 1914 – 1918 років була старша донька «цукрового короля» Олена та її чоловік Михайло Олів. Садиба процвітала: тут була і картинна галерея, і велика бібліотека. У ХХ столітті на території садиби влаштують Дитяче містечко, де житимуть сироти. Потім Качанівка стала курортом, пізніше – санаторієм. Останній проіснував до 1981 року, а в 2001 році Качанівці указом Президента України було надано статус Національного заповідника.
Качанівка сьогодні
«Уперше я побачив цю садибу під час шкільної екскурсії. Навіть тоді, мене ще зовсім малого, вразили масштаби цього місця та краса навколо. Не розумію, чому Качанівка маловідома навіть в Україні? Вона прекрасна будь-якої пори року, тут завжди затишно і хочеться писати пісні», – говорить відвідувач комплексу Дмитро.
Садиба розташована на горі, навколо якої височіє ліс, який нараховує 50 порід дерев і 30 видів чагарників. Качанівський парк виплеканий трьома поколіннями Тарновських сьогодні нараховує 560 гектарів і є одним із найбільших пейзажних парків в Україні та Європі. Повітря насичене запахами хвойних порід. Тут можна зустріти кедрову сосну, сибірську ялицю, Веймутову сосну і навіть горохоплідний кипарисовик. Також увагу привертають коркове дерево, вузьколиста маслина, катальпа та птелея.
Величезний парк поділяється на дві частини: регулярну та ландшафтну. Регулярна частина розташована на підвищеному плато, прикрашена клумбами та збагачена спорудами різного призначення. Ландшафтна частина більша за розмірами, її площа складається з гаїв та озер, загальна площа яких становить майже 126 гектарів. Тут можна побачити паркові мости, Гірки Кохання і Вірності, «романтичні руїни», живописні доріжки, загальна довжина яких досягає 60 кілометрів.
Куточок раю на Чернігівщині – саме так називають садибу місцеві мешканці. Кімнати і досі мають музичне звучання, неначе пам’ятають свою історію. Будівля пронизана історіями кохання, чомусь саме нещасливими. Відвідувачі часто говорять про містику, яка трапляється з ними на території Качанівки. Вони розповідають таємничі історії про привида, який блукає кімнатами в пошуках своєї коханої дівчини. Напівпрозора постать чоловіка часто майорить поміж дерев, сумно ходить алеями. Здається, це мало би налякати туристів, але навпаки – це додає місцевості ще більшої романтичності.
Парк прекрасний у будь-яку пору року, навіть взимку. Невипадково його відносять до 7-ми чудес України.
Валерія Озерчук
