Хмельницька область — одна з найцікавіших місцин України, де туристи можуть насолодитися не лише захопливими краєвидами, а й доторкнутися до справжньої історії. На території Хмельниччини розташовані всесвітньо відомі історичні пам’ятки — Кам’янець-Подільська та Меджибізька фортеці, які приховують у собі разючі загадки. Однак не менш цікавими для подорожніх будуть і пам’ятки, залишені на Поділлі величною династією князів Острозьких.
Острозькі — один із найповажніших і найвеличніших княжих родів українського середньовіччя. Представники династії були відомими своєю політичною діяльністю на Волині, Брацлавщині та Поділлі, розбудовою церков та храмів, освітніх закладів і фортифікаційних споруд. Як спадок знатного роду на Хмельниччині залишилися таємничі міста, які будували та розвивали князі Острозькі.
Точна дата появи знатного роду Острозьких невідома — історики лише зазначають, що це було XIV століття. Достеменно відомо, що засновник роду Данило Острозький у 1341 році брав участь у повстанні проти польського короля Казимира ІІІ Великого та пізніше збудував замок в Острозі. Серед найвідоміших представників князівського роду, які мали значну владу як у політичній, так і в релігійній та культурній сферах, були також князь Василь Красний та Костянтин Острозький, які розбудували не лише Острог, зробивши його центром слов’янської культури, а й подільські містечка Ізяслав і Полонне.
Проте найбільшого розквіту володіння князів Острозьких зазнали за життя молодшого сина Костянтина — Василя-Костянтина Острозького, який залишив помітний слід в українській історії. Василь-Костянтин був одним із найосвіченіших і найзаможніших людей свого часу. Він був знаний як «захисник православ’я» завдяки своїй підтримці та розбудові православної віри на теренах Поділля, Волині та Брацлавщини. Князь також був одним із фундаторів Острозької академії та друкарні. Крім того, Василь-Костянтин приділяв значну увагу військовому захисту, внаслідок чого в багатьох містах, що належали князеві, зокрема й у Старокостянтинові, з’явилися величні фортифікаційні та оборонні споруди.
Старокостянтинів — місто Костянтина
Там, де зливаються дві річки — Случ та Ікопоть, стоїть старовинне місто Старокостянтинів. Своїм заснуванням і бурхливим розвитком місто зобов’язане князеві Василю-Костянтину Острозькому. Як талановитий стратег він збудував величні та, що головне, надійні оборонні споруди, які не раз рятували християнські землі від татарської навали. А як мудрий правитель знатний князь 
немало зробив для розвитку православ’я на Поділлі, водночас дозволяючи вільно розвиватись іншим релігіям.
Подорожнім, що прибувають до Старокостянтинова, ще здалеку видно сторожову вежу, що чатує над містом уже п’яте століття. Вона була збудована наприкінці 16 сторіччя та виконувала водночас дві важливі функції: сторожову та фортифікаційну. Невдовзі до неї з ініціативи князя Василя-Костянтина прибудували православну церкву. Однак після його смерті приміщення передали під католицьким монахам, які збудували на цьому місці Домініканський монастир. Із плином століть вежа втратила своє оборонне значення, але і донині залишається культовою спорудою — сьогодні тут розміщений православний монастир.
Однак основною окрасою міста, місцем, де легенди перемішались із дійсністю, був і залишається замок Костянтина Острозького. Давно немає на світі самого князя, за півтисячоліття тут не раз була переписана історія, а велична кам’яна споруда й досі бентежить уяву кожного, хто до неї наближається. Будівництво фортеці розпочалося в 1561 році і тривало 10 років. Замок складався з 12 будівель, серед яких була княжа резиденція, церква, оборонна башта та п’ять фортечних веж. З минувшини до сьогодення збереглася лише одна з них — напівкругла вежа-донжон. На території замку розташована й православна Троїцька церква. Відреставрована нащадками, вона й досі виконує роль культової споруди, приймаючи під своє високе старовинне склепіння православних парафіян. Однак решта цієї величної споруди ще чекає на реставрацію. І хто знає, які ще таємниці приховує замок під своїми старовинними мурами?
Ізяслав — обитель князів Заславських
На півночі Хмельниччини на березі річки Горинь уже восьме століття стоїть загадкове місто Ізяслав, яке дехто з місцевих жителів досі називає його Заславом, упускаючи в сучасному найменуванні першу літеру. У частині міста, де невеликі річки Понора і Сошень 
впадають у величну Горинь, раніше стояв князівський замок, який мав дві вежі та власну церкву. Його побудову історики пов’язують з ім’ям Василя Острозького, також відомого як Василь Красний. За одними даними, в замку знаходилася князівська скарбниця, за іншими — тут зберігали зброю та тримали військовополонених. У 1488 році місто Заслав разом із замком перейшов у спадок Юрію Острозькому — молодшому синові князя Василя Острозького. Юрій обрав собі ім’я князя Заславського та відтоді Ізяслав вважають обителлю роду Заславських.
На жаль, нині від величного замку, більш відомого як Старозаславський, залишилися лише живописні руїни. Однак у центральній частині міста налічують близько десятка інших визначних пам’яток середньовічної архітектури. Нині один із найвизначніших об’єктів культурної спадщини — замок-палац князів Сангушків. Привертають до себе увагу неповторністю архітектурного стилю і новий замок князів Заславських, кафедральний собор Іоанна Хрестителя з господарськими будівлями та усипальнями князів Сангушків, а також монастир ордену бернардинців. Будучи виконаними в різних століттях та зберігаючи елементи різних архітектурних стилів, вони фактично відтворюють буремну історію Південно-Східної Волині, яка завжди була ласим шматком для численних завойовників. Величні споруди, що пережили на своєму віку десятки війн, сотні набігів та кілька держав, донині залишаються придатними для використання, щоправда й потребують реставрації. А місцеві жителі, хоч і звикли до того, що тут історією дихає кожен камінь, і сприймають сусідство з величними храмами й замками майже буденно, все ж пишаються своїм містом і завжди раді вітати мандрівників, охочих доторкнутися до загадкової історії Ізяслава.
Полонне — місто на полонині
Місто Полонне, що розташоване на північному сході сучасної Хмельницької області, було відоме ще за часів Київської Русі, і про нього неодноразово згадують у Іпатіївському та Лаврентіївському літописах. За більш ніж тисячолітню історію місто неодноразово змінювало власників. У 1494 році Полонне було передано у власність братам Костянтину та Михайлові Острозьким. Протягом 
наступних років місто, що було великим торговим, промисловим та ремісничим центром Південно-Східної Волині, змінювало власників, однак пізніше остаточно відійшло до князів Острозьких.
В XVI столітті найбільш поширеним у Полонному були млиновий, корчемний та винокурний промисли. Місцеве населення займалося переважно рільництвом, бортництвом, рибальством та тваринництвом. Не дивно, що надзвичайно розвинене на той час місто неодноразово зазнавало нападів татар — чи не щороку жителям Полонного доводилося відбудовувати дерев’яні фортифікації. Однак у 1570 році князь Костянтин Василь Острозький, домігшись надання Полонному Магдебурзького права, розпочинає будівництво нових фортифікаційних укріплень. Три п’ятикутні бастіонні вежі були збудовані за голландською системою та могли витримати трирічну облогу — однак не довелося, оскільки після побудови нових укріплень татари жодного разу не змогли завоювати Полонне.
І хоча сьогодні від величної фортеці залишилися лише живописні руїни, пам’ять про князів Острозьких живе в стінах костелу святої Анни — величної релігійної пам’ятки, що височить на пагорбі на березі річки Хомори. Костел був закладений Іваном-Янушем Острозьким у 1583 році. Протягом майже 25 років під керівництвом італійських архітекторів тривало будівництво святині. Стіни костелу мурували товщиною до двох метрів, а його стіни були розписані дорогими олійними фарбами. Будівлю костелу також прикрашають карнизи та вітражі, що вже понад 400 років вражають уяву та захоплюють не лише місцевих жителів, а й подорожніх.
Анна Герман
