Селфі мавпи – кому належать авторські права?

Незважаючи на те, що слово «СЕЛФІ», яке означає «знімок самого себе», увійшло в масовий обіг лише кілька років тому, але подібні фотографії були і раніше. Вважається, що перший подібний кадр був зроблений 1839 року. 


Автором першого в історії людства «СЕЛФІ» вважають одного з піонерів фотографії американця Роберта Корнеліуса. Він сфотографував самого себе вдома в Філадельфії.

Іноді мимовільними авторами СЕЛФІ стають навіть  тварини! Так, наприклад, одного разу собака, уткнувшись носом в смартфон господаря, зробила непоганий знімок.

Що ж означає слово «СЕЛФІ» і як воно з’явилося?

Селфі (англ. «Selfie» від «self» – сам, себе, також зустрічаються назви себяшка, самостріл) – різновид автопортрета, який полягає в фотографуванні самого себе на фотокамеру, іноді за допомогою дзеркала, шнура або таймера. Термін став популярним в кінці 2000-х – на початку 2010-х років завдяки розвитку вбудованих функцій фотоаппаратомобільних пристроїв. Оскільки “СЕЛФІ” найчастіше виконується з відстані витягнутої руки, що тримає апарат, зображення на фото має характерний ракурс і композицію – під кутом, трохи вище або нижче голови.

Найзагадковішою і скандальною історією «СЕЛФІ» є фотографія, зроблена макакою на фотоапарат відомого фотографа Девіда Слейтера. Тож ознайомимося більш детально з цією цікавою історією.

Американський фонд Wikimedia відмовився задовольнити прохання британського фотографа Девіда Слейтера, який вимагав видалити знімки самки чубатого павіана з розділу безкоштовних зображень.

Британський фотограф Девід Слейтер, який спеціалізується на знімках живої природи, прославився після своєї поїздки до Індонезії 2011 року. Побачивши зграю мавп, він встановив штатив, щоб зробити знімок приматів, але один з них схопив камеру і зробив кілька автопортретів.

Фотографії мавпи одразу стали популярними, а Девід Слейтер зіткнувся з юридичним казусом про авторське право на них.

Слейтер висловив невдоволення тим фактом, що редакція фонду Wikimedia додала зображення в один зі своїх безкоштовних розділів. “Їх основний аргумент: оскільки мавпа зробила це фото, права належать їй, а не мені, – поскаржився він. – Але у них немає права стверджувати, що фотографії не захищені авторським правом. Так, мавпа натиснула на кнопку, але всі налаштування робив я “.

За словами Слейтера, під загрозою опинився його дохід, оскільки будь-яка людина може скористатися цими знімками, які принесли йому всесвітню популярність. Він зазначив, що витратив на експедицію в Індонезію велику суму грошей, що не окупилася в зв’язку з цим казусом. Тому британський фотограф має намір подати позов на суму 10 тис. фунтів.

Тим часом у Wikimedia офіційно відмовилися визнати, що авторське право на знімки належить Слейтеру. Там зазначають, що, з одного боку, американські закони не дозволяють автоматично наділяти правами “авторів, які не є людьми”. З іншого – щоб заявляти про авторські права, фотограф “повинен був внести істотний внесок в обробку зображення, але навіть у такому випадку копірайт поширювався б лише на самі зміни. Це означає, що авторські права нікому не належать, і фотографія є суспільним надбанням”, уклали у фонді.

Однак поставити тут крапку не вдалося: контрдоводів виявилося занадто багато! Деякі з них легко відкинути відразу, бо ґрунтуються вони на поширених помилках. Приміром, неважливо, кому належав фотоапарат, яким була виконана робота. Також не можна апелювати до твердження, що кожен новий твір обов’язково має належати кому-небудь (це не завжди так). І все-таки Слейтеру та його однодумцям є чим крити. Вони вважають, що визначення копірайту більше, ніж просто вказівка ​​на персону, яка спустила затвір.

Адже це Девід підготував необхідну апаратуру, Девід вибрав місце, тобто підготував сцену, Девід налаштував фотоапарат. Коротше кажучи, без Слейтера відомого знімка просто не було б! І це не враховуючи припущення, що саме він, можливо, «підбив» мавп вкрасти камеру. Висновок простий: хоч кнопку натиснула макака, володіє СЕЛФІ Девід Слейтер.

Так хіба не буде справедливим з його боку вимагати у Wikimedia відшкодування витрат, які він поніс на підготовку (поїздка в Індонезію – задоволення не з дешевих!), а може й компенсацію упущеної вигоди за всі три роки, які Wikimedia вперто рекламувала знімок як нічийний? Юристи, готові взятися за справу в США і Великобританії, у Слейтера вже є. Перш ніж суд займеться питанням про порушення копірайту, Слейтер повинен буде довести, що права на твір належать йому, тобто чортове коло замикається і кінцівка історії знову відкладається.

Дана Денк