Індонезія дивує своєю незвичайною культурою, зачаровує дивними звичаями і змушує повірити в духів. Для туристів це місце з яскравими барвами та палючим сонцем, ароматними спеціями та усміхненими жителями. Для місцевих — це рай на землі.
Перше враження
Як тільки-но прилітаєш у Джакарту, одразу хочеться повернутися додому. Нечисте, важке повітря, перетворене на справжній смог, заважає дихати. Через разючий запах нечистот і вихлопів місцевого транспорту починаєш задихатися. Одразу відчуваєш підвищену вологість повітря і стаєш таким мокрим, наче щойно вийшов із душу.
Та людина звикає до всього. Коли вдається забути про безлад навколо тебе, розумієш, що Індонезія — це ідеальне місце для шукачів пригод. І починаються ці пригоди на островах Борнео та Балі.
Борнео (Калімантан)
Борнео — величезний острів на південному заході Азії. Його територія розділена між трьома державами: Індонезією, Малайзією та Брунеєм. Він має дві назви. Першу, «Борнео», отримав від назви султанату Бруней. Другу, «Калімантан», йому дали місцеві аборигени.
Головне місто острова — Кота-Кінабалу. З цього милого, невеличкого містечка починають свою подорож Борнео всі мандрівники. Туристові у самому місті робити майже нічого. Можна тільки прогулятися набережною, заглянути у мечеть, сфотографуватися на фоні пам’ятника блакитному марліну.
Місцеві розважаються, граючи у сепак такро. Це вид спорту, який нагадує волейбол. Тільки м’яч перекидають через сітку не руками, а ногами.
На острові живе дике плем’я даякі, яке ще називають «мисливцями за головами». Їхні предки непомітно підкрадалися до мандрівника, стріляли зі своєї духової зброї отруйною стрілою і відрізали голову вбитого. Вони вважали, що справжній чоловік має довести свою мужність, принісши голову ворога. Черепи висушували і вивішували під дахом будинку. Їх передавали з покоління в покоління як сімейні реліквії.
Сучасні даякі таким уже не займаються. Вони влаштували зі свого поселення атракціон для туристів і полюють хіба що на їхні гроші.
На Борнео варто прилетіти хоча б заради джунглів. Це справжні, густі, не зіпсовані людиною ліси, зі своїми жителями та неймовірною природою. Саме в цих джунглях цвіте найбільша квітка у світі — Рафлезія Арнольда. Вона ж і найсмердючіша. Завдяки своєму запаху квітка отримала ще одну назву — «трупна лілія».
Балі
Балі — острів-курорт. Це заповідник первісної природи і рай для серфінгістів. Тут багато вулканів, рисових полів та гірських озер. А через океан можна швидко допливти до Австралії.
Найкрасивішим озером острова є Батур. Воно розташоване у кратері вулкана і вважається найбільшим вулканічним озером у світі. Біля підніжжя вулкана є джерела. Купання в них замінюють будь-які спа-процедури.
Балі поєднує в собі контраст неймовірно красивої природи та задушливого, перенаселеного міста. Дороги небезпечні: тут тільки одна смуга. Затори величезні. Правил для пересування не існує. Хто в яку сторону хоче, туди і їде. Дуже дратує шум сигналів від машин та мотоциклів. Він безперервний, набридливий та голосний. Все в пилюці. Іноді крізь неї не видно дороги.
Потрібно якнайшвидше вириватися із міського пекла і бігти до океану. Шум хвиль заглушує усі зайві звуки. Щоправда, плавати у водах, які омивають острів, надзвичайно складно через величезні хвилі. Саме вони перетворили пляжі Балі на ідеальне місце для серфінгістів.
Та навіть на узбережжі спокійно відпочити не можна. З усіх боків вас оточать місцеві продавці і рекламуватимуть свій саморобний товар: капелюхи, хустинки, парео, морозиво, напої та… лук зі стрілами. Також пропонують заплести косички, зробити масаж або татуювання. Влада із дрібними продавцями не бореться, а, навпаки, підтримує їх. Щоб місцеві мали роботу, готелі змушують пропускати їх збувати свій крам на власних пляжах.
На Балі виготовляють Копі Лувак — найдорожчу каву у світі. Її подають без цукру із паличкою кориці. Але на смак вона нічим не відрізняється від звичайної. В Індонезії кілограм зерен такої кави коштує приблизно 150$, в Україні — 500$.
Балі називають островом 20-ти тисяч храмів. Храм є в кожному місті та селі. Рекомендуємо відвідати Пура Танах Лот. Це не тільки найпопулярніше туристичне місце в Індонезії, а й культурний символ країни. Він розташований у дуже живописному місці — на скелі посеред океану. Із сушею його з’єднує вузький перешийок. Тільки віряни можуть піднятися вверх і зайти в храм. Туристам дозволено йти лише до підніжжя скелі. Та пройти до нього не так просто. Під час припливу вода затоплює перешийок. Тому всім, хто хоче побачити його ближче, потрібно чекати відпливу, який триває всього кілька годин.
У місцевих є своя теорія виникнення рас. Балійці вірять, що Бог спочатку виліпив фігурки людей із глини. Потім він обпалював їх у печі. Перші люди вийшли наче браковані. Вони були недопеченими та білими. Саме від них пішли всі білошкірі. Друга партія була чорною. Від неї пішли африканські народи. І тільки із третьої спроби люди вийшли золотистими. Від них і походять балійці.
Жителі острова задоволені своїм життям. Для них їхня країна — це найкраще місце на Землі. І найбільше вони бояться у наступному житті народитися не в Індонезії.
Культура
Кожному туристові варто пам’ятати, що в Індонезії домінантною релігією є іслам. Тому не варто одягати короткі шорти і спідниці, показувати на когось пальцем, торкатися чужої голови, закладати ногу на ногу, говорити про політику, кричати і сердитися.
На острові Балі більшість населення сповідує не іслам, а індуїзм. Це третя релігія у світі за кількістю своїх послідовників. Початок індуїзм бере із ведичної цивілізації, тому її вважають найдавнішою на землі. В індуїзмі суспільство поділяється на чотири варни: брахмани (вчителі та священники), кшатрії (воїни, правителі, землевласники), вайшії (селяни, торговці, підприємці), шудри (слуги і робітники чорних професій). Переходити із однієї варни в іншу категорично заборонено. За це ти обов’язково будеш покараний у наступному житті.
І хоч певна зневага до нижчих варн у країні існує, але це не стосується різьбярів по дереву. В Індонезії це ремесло у великій пошані. Цей талант вважається даром богів. Дерево є основним матеріалом для творчості. З нього роблять що завгодно: скульптури, сувеніри, побутові предмети, музичні інструменти, декоративні панно та навіть модні аксесуари.
В Індонезії вигадали батик — особливу техніку нанесення узорів. Розплавлений віск наносять на білу тканину, створюючи візерунок. Потім це полотно опускають у ванну з натуральним барвником. Далі його сушать, а віск знімають. Тканина під ним залишається білого кольору. Так і виходять візерунки.
У країні панує культ дорогоцінних каменів. Індонезійці обвішуються ними з ніг до голови. Продають дорогоцінності не у вишуканих магазинах, а на звичайних ринках. Там їх можна знайти на будь-який смак і гаманець. Потрібно тільки обрати камінь, основу для каблучки, і одразу на місці вам зроблять оригінальний аксесуар. Індонезійці вірять, що кожен камінь має свої магічні властивості. Наприклад, опал підсилює інтуїцію, бірюза відганяє злих духів, нефрит захищає від хворіб.
Велике значення для місцевих має зброя. В особливій шані кріс — національний кинджал. Він є у кожного індонезійця. Його особливість — це хвилясте лезо, загострене з усіх сторін. Після колотої рани від такого кинджала вижити неможливо. Зараз ним нікого не вбивають. Кріс слугує оберегом дому і відлякує злих духів.
Індонезійці впевнені, що у кожному предметі живе дух. Вони бувають і добрими, і злими. Якщо з духом подружитися, то предмет в якому він живе, може стати оберегом.
Кухня
Особливою національну кухню Індонезії роблять прянощі. Неможливо уявити місцеві страви без кардамону, мускатного горіха, імбиру і коріандру. Кожен острів має свою кулінарну особливість. На Яві надають перевагу солодкому соєвому соусу, балійці жити не можуть без гострих страв, а на Суматрі щодня п’ють кокосове молоко.
Та основою страви в будь-якому кутку країни залишається рис. Обов’язково потрібно спробувати насі горенг — смажений рис із м’ясом, креветками, овочами та гострим соусом. Іншою популярною стравою є сате — «родич» шашлику. М’ясо готують на паличках разом із креветками або рибою. Перед подачею його поливають соусом самбал, у якому дуже багато перцю чилі. Складно у це повірити, але в місцевій кухні є й звичні для нас десерти — торти та тістечка.
«Після великого напливу туристів в Індонезію, власники ресторанів та кафе почали вигадувати вишукані страви, — стверджує Лігтанг, гід. — Тому зараз окрім рису можна замовити крабовий салат, креветки в кунжуті або коралову форель під кокосовою стружкою. Страву подають загорнутою у бананове листя. Завдяки ньому вона отримує пікантні смакові нотки і на вигляд стає колоритнішою. Не дивуйтеся, коли вам не принесуть прибори. Ми їмо руками, а в кінці трапези гостру страву запиваємо великою кількістю води або кокосовим молоком».
Різноманітність культурних звичаїв, контраст природної краси та засміченого міста, відкриті та завжди усміхнені жителі: всі ці компоненти формують найбільшу острівну державу світу. Після мандрівки Індонезією розумієш, що ти змінився всередині, став більш відкритим, усміхненим, радієш кожному дню та по-новому цінуєш життя.
Вікторія Череп’юк
