Неаполітанська феєрія від А до Я

Південна столиця Італії нерідко лякає не лише туристів, а й тубільців. Легенди про мафію, яка викрадає людей серед дня, та сміття в місті — це ті найпопулярніші «казочки», які розповідають про Неаполь у всьому світі. Та чудес тут набагато більше, ніж поганих міфів.

Слідами історії

Неаполь вважають одним із найдавніших поселень південної Італії. Ще на початку восьмого століття до нашої ери тут з’явилися греки, які й заснували місто.

«Передусім заселили острів Іскія, що розташований у Тірренському морі та з Капрі входить до островів Неаполітанського заливу. Знайдені там сліди грецької цивілізації датуються 10–9 століттям до нашої ери. Саме з острова Іскія, який греки називали Пітекуза, що в перекладі означає «місто посуду» (тут було розвинуте гончарство), на материк прийшли перші поселенці. Але це відбулось аж у сьомому столітті: греки не наважувалися підходити близько через виверження вулкану», — розповідає Олена Інворіо, історик, туристичний гід.

Першим поселенням на материку було місто Партенополіс, назву якого пов’язують із легендою про сирену Партенопею, тіло якої знайшли на березі поблизу міста. Вона нібито закохалася в Одіссея та через нещасливе кохання кинулася зі скелі в море. А от нове поселення, що виникло поблизу приблизно в п’ятому столітті до нашої ери, вже назвали Неаполем — «новим містом». Тут почали розвиватися традиційні для грецької культури ремесла, торгівля, виноробство. Особливо прибутковим було землеробство, адже через особливість ґрунтів урожай тут збирають до п’яти разів на рік.

Щиро кажучи, історія Неаполя настільки дивовижна, що одразу виникає бажання вивчити її детальніше. Через виверження Везувію збереглося чимало речових доказів, які тисячоліттями знаходилися під покровом лави. Зі всіма знахідками можна ознайомитися в Національному археологічному музеї. Це просто must-visit.

Згодом Неаполь став частиною Римської імперії. До речі, саме в Неаполі було ув’язнено останнього з римських імператорів Ромула Августула. Він перебував у Кастель-дель-Ово, «палаці яйця», що за легендою є одним з оберегів міста. У цьому замку нібито є яйце, заховане самим Вергілієм.

У шостому столітті місто підкорила Візантія, а після нормандського завоювання в 1039 році воно увійшов до Сицилійського королівства. Неаполь — це унікальний симбіоз різноманітних культур. З тринадцятого століття тут панували династії анжуйців та арагонців, згодом — навіть Габсбурги, а в 1700 році Неаполь захопив австрійський імператор Карл VI. Не оминуло місто й бурбонська корона, а за часів наполеонівських війн тут правив імператор Мюрат, який подарував неаполітанцям першу конституцію. Після поразки Наполеона було створено Королівство обох Сицилій на чолі з Фердинандом І. В 1861 році Неаполь став частиною об’єднаного Королівства Італії.

«Війна війною, а обід за розкладом»

Такий вислів могли вигадати лише італійці. Культ їжі в цій країні просто зашкалює. Якщо ви прийдете до магазину та раптом почуєте запитання «Що ви сьогодні їли?» — не дивуйтеся, про їжу тут говорять завжди та всюди. В обідню перерву, яка часто триває — увага — близько трьох годин, уся родина зазвичай збирається на pranzo. Обов’язковою стравою є паста, варіантів цього італійського частування налічують понад десять тисяч. Традиційна неаполітанська паста — це спагеті, що, до речі, народилися саме тут, а назву їм дав Антоніо Вівіані через схожість із відрізками шпагату.

Неаполітанську кухню італійці вважають дещо «сільською», адже на півдні країни переважно займалися сільським господарством. Неаполітанці ж обожнюють свої гастрономічні традиції, та не безпідставно. Саме тут винайшли рецепт найвідомішої італійської страви — піци. Ще в 16 столітті неаполітанські кухарі випікали коржики з помідорами, які мастили спеціальним соусом. Піца стала надзвичайно популярним смаколиком, спочатку її готували для дружини неаполітанського короля Фердинанда IV, а згодом вона стала улюбленою стравою дружини короля Умберто І Маргарити Савойської. Саме для принцеси Савойської в одній із піцерій розробили спеціальний рецепт: до помідорного соусу додали моцареллу та листочок базиліку. Відтоді «Маргарита» стала найпопулярнішою серед усіх різновидів. А скуштувати справжню піцу можна в місці, де вона й виникла — неподалік від площі Плебісциту розташована піцерія «Antica Pizzeria Brandi», де, за словами власника, створили рецепт у 19 столітті. В цьому закладі завжди багато туристів, тому записуватися треба заздалегідь. Та поганої піци в Неаполі не буває. Тут її випікають виключно на дровах у печах із туфу — це камінь вулканічного походження. А ще піцайоло (той, хто робить піцу) здебільшого готує свій кулінарний шедевр перед відвідувачами.

Традиційним неаполітанським десертом є ромова баба (наголос на другому складі). Також варто скуштувати пастьєру — пиріг, що готується з пророслого зерна пшениці, сиру рікота та апельсинів. А от відомий у нас десерт тірамісу не дуже популярний у Неаполі: через спеку він швидко псується.

Ще одним дивом італійської кухні є особливий лікер — лімончелло. Його готують з особливого сорту лимонів, який вважають одним із найкращих у світі. Лікер подають охолодженим в обмерзлих рюмках. Також тут готують схожі лікери з руколи, горіхів та різноманітних трав.

Їжу в Неаполі можна знайти буквально всюди: на центральних вулицях продають піцетти — маленькі піци, паніні — бутерброди з моцареллою та прошутто (шинкою), салати, смажений мигдаль у карамелі, арахіс, нугу, смажені каштани. Вам запропонують скуштувати все: від цукерок і лімончелло до сирих місцевих кабачків. І кожна страва виявиться неймовірно смачною. Напевно, сам процес приготування та частування й надає особливої насолоди. Чому? Бо італійці перетворюють це в справжню театральну виставу, де всі інгредієнти та предмети виконують свою роль.

Його величність — Везувій

Безперечно, найголовнішим туристичним козирем Неаполя є вулкан Везувій. Щодня сотні тисяч туристів піднімаються до його кратеру. Хоча вулкан знаходиться не в самому Неаполі, а за 15 кілометрів, він став невід’ємним символом міста. За підрахунками вчених, у зоні небезпеки проживає понад 3 мільйони людей. Усі вони добре знають, що виверження може розпочатися будь-якої миті, але ніхто навіть і не думає кидати рідний дім. Кожен живе за принципом «колись, з кимось, але не зі мною».

Що ж так приваблює людей у цій небезпечній місцевості? На перший погляд треба бути справжнім відчайдухом, аби жити «на вулкані». Та все дуже просто — туризм. Щороку сюди приїздять мільйони туристів зі всього світу, які й надають роботу місцевим. Ще однією особливістю є особливо родючі ґрунти. На збагаченій вулканічними породами землі виростають специфічні сорти помідорів, лимонів, винограду, які експортують всюди. Тому, всупереч небезпеці, люди продовжують жити на схилах Везувію й користуватися благами цих земель.

Окрім цього, вулкан подарував ще одне диво — міста, які збереглися після виверження під потоком лави та пилу в первісному вигляді. Наприклад, славнозвісне місто Помпеї. Зараз тут є музей просто неба, де всі охочі можуть відчути ту атмосферу античності. Вражає те, що можна розгледіти найменші деталі: різьблення з мармуру, таблички з назвами вулиць, дорожні вказівники, яким близько двох тисяч років.

Та є ще одне місто — це Геркуланум, що загинув від пірокластичного потоку. У результаті місто ніби законсервували: якщо в Помпеях багато будинків зруйновано, то в Геркуланумі зберіглося ледве не все. В місті знайшли багато шикарних будинків та вишукані статуї, які, за свідченням науковців, могли належати першим особам Римської імперії.

Описати Неаполь просто неможливо. Щоб відчути справжній дух та колорит міста, необхідно приїхати та пожити тут принаймні тиждень. Адже це місто, яке ввібрало в себе історію багатьох епох, бачило чимало правителів, але водночас залишалося вільним і неповторним. У Неаполі надзвичайно багато церков, які вражають своєю тонкою архітектурою. Тут найкрасивіше у світі метро. І здається, неаполітанці народжуються одразу з прекрасним голосом та з піснею «’O sole mio». Вони ніколи не сумують, навіть сваряться лише з усмішкою.

Неаполь — це місто, яке треба не просто побачити, а відчути. І після першого знайомства неодмінно виникне бажання пізнати його ближче.

Юлія Свищ
Фото автора