Щоденник подорожнього: магія Норвегії

Якщо ти летиш до Норвегії в грудні, будь готовий, що сонце не побачиш, бо там уже настала полярна ніч. Однак, це робить подорож ще більш загадковою.

Двері в Арктику

Моє знайомство з первозданною природою Норвегії почалося з міста Тромсьо, який розташований за Північним полярним колом. Його оточують чарівної краси фіорди й гори. З аеропорту ми одразу вирушили на пізню вечерю в сучасний ресторан скандинавської кухні під назвою «De 4 Roser». Тут я вперше спробувала сьомгу на її історичній батьківщині. Цікаво, що нам подали майже сиру рибу з пюре та броколі. Проте це так смачно, що ви з’їсте все, навіть якщо з недовірою ставилася до такої страви раніше. Адже це риба з одного з найбільш екологічних регіонів нашої планети, тому їсти її можна без жодних сумнівів. Взагалі варто розуміти, що в Норвегії основною їжею стають сьомга чи оселедець у різному виконанні місцевих кухарів.

Ранок настав швидко, але за вікном було темно. Ще якийсь час я чекала на появу сонця, але трохи посвітлішало лише на 3 години. Полярна ніч тут триває з 21 листопада по 21 січня, та за сприятливої погоди можна побачити чарівного кольору небо. Взимку в Тромсьо не надто холодно — клімат навпаки досить м’який. Снігу зазвичай багато, але середня температура в грудні становить до -5 °C. Чим не Київ?

Хтось називає Тромсьо «дверима в Арктику», а хтось — «північним Парижем». Тут знаходяться великий порт і найпівнічніший у світі університет. Центр міста розташований на острові Тромсей, а окремі його райони — на материку та на острові Квалей. Саме на прогулянці центром міста можна насолодитися незвичайною архітектурою.

Оселедець, олені та джакузі

Нам пощастило побувати в самому серці риболовецького промислу. Норвезька природа — особлива та незрівнянна. Але варто зауважити, що настрій у неї мінливий. Несподівано почалася буря, знявся неймовірно сильний вітер, і всі мої спроби підійти ближче до берега, щоби зробити кілька фото на пам’ять, були невдалими. Наша група швидко сховалася в приміщенні сучасного заводу «NP Sommarøy». Тут нам розкрили секрети виробничого процесу обробки риби. Завод приймає дику рибу, як-от скумбрія, оселедець і мойва, яку виловили рибалки. Взимку це здебільшого завжди оселедець. Саме в чистих норвезьких водах вона набуває корисних властивостей. У холодній воді риба росте повільно, накопичуючи жири, вітаміни, мінерали, омега-3 кислоти, вітамін D. Спочатку її обов’язково перевіряють: вона має бути свіжою та здоровою. Потім рибу чистять, сортують, а далі вона потрапляє вже у вигляді філе на конвеєр. Її заливають чистою морською водою та заморожують. Після цього товар відправляють до різних країн, зокрема до України. Цікавий факт: усі відходи використовують для виготовлення корму для котів.

Після екскурсії нас чекало невелике випробування: автобус потрапив у снігову бурю, тому їхати слизькою дорогою стало ще складніше. За вікном майоріли сизі хребти гір і святкові вогники будинків. Раптом хтось крикнув: «Дивіться, олені!» І дійсно — мені пощастило розгледіти в хуртовині невелике стадо диких оленів. Де ще побачити таке диво?

Уявляєте, коли ми проїжджали біля моря, нас накрила холодна хвиля. Зізнаюся, що таких гострих відчуттів у моєму житті ще не було. Але нам вдалося дібратися до наступного пункту окресленого маршруту — старого рибальського човна «Vulkana» 50-х років минулого століття, відновленого знаменитим фінським архітектором. Зараз це SPA на воді, де можна відвідати фінську сауну й турецький хамам. Але родзинка цього місця — дерев’яне джакузі з теплою морською водою просто на палубі. І хоч буря вже стихла, занурення в нього мені здалося дуже екстремальним. Але були серед нас і сміливці, які потім охоче пірнули в холодну морську воду. Опісля всіх цих пригод нам за лічені хвилини приготували смачного палтуса й камчатського краба. Це щось неймовірне!

Нарешті ми вирушили пішки до Арктичного собору. Він розташований на материку біля мосту, з обох боків відкривається чудовий краєвид на місто, гори й навколишні його води. Коли дивишся на собор, створюється враження, що це врізалися й повалилися одна на одну крижані брили. Це одна з найбільш впізнаваних пам’яток міста, що відкрили в 1965 році. Ніяк не приховати подив, коли бачиш цей величний собор ізсередини з його скляними вітражами.

Сповна насолодившись красою цього місця, ми продовжили шлях до фунікулера Фьельхейсен (Fjellheisen). Уже за чотири хвилини ми були на горі Стурстейнен, висота якої десь 420 метрів над рівнем моря. З оглядового майданчика відкрився чудовий краєвид на осяяне вогниками місто та прилеглі до нього острови та фіорди.

У світі тварин

Ми відчалили на колишньому рятувальному човні «Caroline Mathilde». Звечоріло, знову схопився холодний вітер, і наша група спочатку зручно влаштувалася всередині, з кавою та шоколадом. Та приголомшлива краса цього місця спонукала нас піднятися на палубу. Капітан пильно стежив за приладами, але пообіцяв: якщо він побачить косаток, тоді обов’язково покличе нас. Трохи розвиднілось, і гори, які ми пропливали, стали вимальовуватися краще. Раптом капітан повідомив, що до нас наближається зграя косаток. Нам дуже пощастило, адже вони нечасто наближаються до човнів. Це видовище по-справжньому захоплює дух. Тварини настільки близько підплили до нас, що ми побачили біля мами-косатки її малюка. Вони видавали звуки, що нагадують роботу поршнів гігантських машин. Усі без винятку спробували сфотографувати це диво, але наші нові друзі зникли під водою, приязно помахавши хвостами.

Нарешті човен пришвартувався, і ми вирушили до одного цікавого інституту, де нам показали, як вирощують «королеву риб» — норвезьку сьомгу. Цікаво, що ікрометання відбувається в прісній воді, а в море потрапляють особини вагою вже десь 100-300 г. Якість риби контролюють увесь час. Кожній роблять щеплення від небезпечних бактерій. Коли особина набирає вагу від 3 до 6 кг, відбувається промисловий збір. Звісно, норвезьку сьомгу можна придбати потім і в Україні — шукайте її за знаком «Norge» на упаковці.

Полювання за північним сяйвом

Місто Тромсьо вважають одним із найліпших місць у світі, де можна побачити північне сяйво — десь із жовтня та до березня. Звісно, багато чого залежить від погоди, тому ніхто не може дати стовідсоткової гарантії, що вам вдасться здійснити свою мрію. Основний колір сяйва — зелений, іноді з відтінками фіолетового й рожевого. Саамською мовою це «гyовсcaхас», дослівно — світло, яке чутно. Саами вважають, що північне сяйво пов’язане зі звуком, а вікінги думали, що це відблиски мечів валькірій.

Згодом на нас чекала нова пригода — прогулянка на собачих упряжках. Після цього ми мали грітися в затишній юрті. Та спочатку нам запропонували спеціальний одяг: комбінезон, рукавиці й термочоботи. І от, нас зустріли гавкотом симпатичні пухнасті лайки. Усього їх тут було понад кілька сотень. У мої сані запрягли десять собак, а керував ними погонич. Стартували всі по черзі. Яке ж це незабутнє відчуття: зима, мороз, вітер, а над тобою — бездонне північне зіркове небо. Просто дух захоплює, здається, що це відбувається не з тобою.

Раптом ми пригальмували, усі вимкнули ліхтарі та почали вдивлятися в небо. Ось воно — північне сяйво! Нам пощастило вдруге за день. Вгорі дійсно мерехтіли білі промені, хоча на фото вони чомусь зелені.

Як швидко пролетів час! На зворотному шляху ми завітали до парку «Полярія». Найбільше запам’ятався акваріум із мешканцями північних морів. Мабуть, найцікавіші та найяскравіші серед них — морські зайці, вони ж лахтаки.

Було дуже сумно летіти додому, адже в цій чудовій країні є ще так багато місць, які варто відвідати. Вважаймо, що це привід повернутися до гостинної Норвегії знов. А тим, хто ніколи не подорожував до країни північного сяйва, можу порадити не баритися та якомога швидше планувати свою мандрівку. Ви не пошкодуєте!

Олександра Малкова