Дача Хрущова: (не)райський куток у Києві

Статті

На вулиці Герцена розташована садиба з численними мостами та зруйнованими скульптурними композиціями, що належала аптекарю Октавіану Бельському. Захована вона за високим парканом, що загороджує територію лікарні.


Історія садиби починається з придбання підприємцем земельної ділянки 2,5 га у 1889-1890 роках. Жителі Лук’янівки отримали, по суті, повноцінний парк для прогулянок і відпочинку. Два особняки на його території збудували за проектом М.Казанського.

У 30-х роках встановили паркан. Адже у 1934-1937 роках садибою заволодів нарком внутрішніх справ УРСР В. Балицький. Партійний працівник брав участь у масових репресіях і виконував вказівки зі знищення пам’ятників історії та архітектури в Києві.

З архівних документів, розсекречених у 93-му році, стало відомо, що зі спецфонду НКВД на реконструкцію будинків, де проживав Балицький, було витрачено не менше мільйона рублів. Канали струмків річки Глибочиці, нині висохлі, а також невеликі ставки створювали у Києві мальовниче місце, недоступне для більшості жителів столиці.

Перед війною на цій території знаходився піонертабір для дітей співробітників НКВД. Якщо звернути увагу на німецький план Києва, який був складений перед окупацією, то садиба була відзначена червоним прапором, як і нинішня резиденція Президента України. У кінці 1943 року член військради М. Хрущов переїхав жити на вул. Герцена, № 14 в один з особняків.

Кияни тих часів називали садибу “дачею Хрущова”. Щоб не турбувати Першого секретаря ЦК КПУ і забезпечити його безпеку, тролейбус №18 робив гак по вулиці Пугачова. Коли Хрущов переїхав до Москви, маєток використовували в якості резиденції перших секретарів ЦК КПУ. До 1972 року в ньому жив П. Шелест. А ось наступник Шелеста Щербицький відмовився від державного “подарунка” на користь розкішного будинку в Межигір’ї.

Зараз садиба перебуває в жалюгідному стані. Більшість скульптур зруйновані. Невеликі віадуки з ліпниною обсипаються. Клітки занедбані. У руїнах міні-замку, від якого залишилася лише вежа, жили ведмеді. У той же час зберігся первозданний ландшафт і рослинність. Білки в парку зовсім як ручні: позують на камеру, наближаються до відвідувачів, щоб отримати ласощі.

Подальша доля цього парку залишається невідомою. Ще 5 років тому велися розмови про те, щоб його разом з будівлями знести. Тому, відповідно, варто відвідати садибу, поки існує така можливість. Вхід до садиби розташований збоку Інституту педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України.

Анна Колянчук