Рим на вікенд: надзвичайний шарм італійської столиці

Статті

Що таке автобусні тури? Перше, що спадає на думку, – це сон сидячи. Кожен ранок може перетворитися на боротьбу з організмом, якому дуже потрібен відпочинок. Забути про виснаження допомагає лише очікування на прогулянку містом, до якого ви прямуєте. Для мене таким став Рим.


Рим розташований відносно недалеко від моря в центральній частині італійського «чобітка». До нього ми їхали з Угорщини, тож подолали суттєву відстань з півночі країни. На щастя, починало світати, тож ледве теплі тони гірських пейзажів Апеннін уже можна було роздивитися. Вони одне за одним виходили з сутінкової завіси по обидва боки дороги.

Близько восьмої ранку ми прибули до Рима. Чесно кажучи, жодна будівля, жоден квартал околиць навіть близько не натякали на так звану столицю усіх столиць. Ще гірше враження виникло після першої поїздки у метро. І справа навіть не в озброєних бійцях італійських внутрішніх військ, які чатували біля кожної станції (адже незадовго до того всією Європою прокотилася хвиля терактів). Просто самі вагони були доволі старі та розмальовані у графіті. Враження від поїздки до центру було не надто яскраве, аж поки ми не вийшли нагору неподалік Іспанської площі.

Знаєте, у цей момент зникла й відраза від метрополітену, і втома після нічного переїзду в автобусі. Краса була неймовірна. Мабуть, уперше в житті я не міг відвести погляд, куди б його не спрямував. Старовинні споруди, величні сходи, мости і все це, здається, в одному кольорі, наближеному до пісочного. Тут наче нічого не чіпали ще з часів Великої Римської Імперії. Хоча, безумовно, за два тисячоліття Рим пережив не одну війну й не одну навалу.

А ось про що не варто було б забувати під час екскурсій, так це про особисті речі. Поки туристи задирають голови для споглядання прекрасного, римські крадії вже до автоматизму відпрацювали механізм грабунку. І йдеться не лише про славнозвісні мопеди, які проносяться повз і зривають з плеча сумку. Тут спокійно можуть витягнути гаманець з кишені просто під час купівлі сувенірів!

Тож, тримаючи в руках ціні речі, ми вирушили маршрутом основних цікавинок Риму. Фонтан Треві, Пантеон, Іспанські сходи – усе це збирало навколо цілий мурашник туристів з усього світу. Але нічого не запам’яталося так, як П’яцца де Венеція. Коли я побачив Венеційський палац, у мене не вистачило дихання навіть на коротке «вау». У поєднанні з весняним сонцем, білий палац осліпив у прямому, і в переносному сенсі. Усі розповіді екскурсовода після такої краси стали фоновими звуками.

Що ще точно не вразило у Римі, так це міська річка Тибр. Можливо, це сталося через звичку бачити широке Дніпро, але й у чистоті води та берегів римська водна артерія точно програвала головній річці України. Проте я знову ж таки швидко забув про це, відвідавши Ватикан. Попри великі черги, нам вдалося потрапити до собору святого Петра і до головного музею найменшої держави світу. І знаєте, наскільки б не була популярна фреска Мікеланджело «Створення світу», побачивши її вживу, я зрозумів, чому цього митця називають геніальним. Чесно, відірватися від споглядання цілковито розписаної кімнати з надзвичайно високими стелями було просто неможливо.

Позитивні емоції від головних символів італійської столиці доповнила місцева кухня. Можна скільки завгодно куштувати пасту або піцу у Києві, проте ті самі страви на літніх терасах римських ресторанів смакують інакше. Імовірно, це самонавіювання, однак я б із задоволенням відчув його ще раз.

Тепер Рим – це вічне місто щонайменше ще для однієї людини. Вивчати його можна безкінечно, як і насолоджуватися теплими італійськими вечорами.

Владислав Урубков