Ви мрієте про поїздку за кордон? До Парижа чи Мілана, до Дрездена чи Сан-Тропе? А чи знаєте ви, що останній зі згаданих населених пунктів — це село? Кажуть, щоб зрозуміти чуже, треба добре знати своє. Перш ніж збирати пакунки в чужі міста, ознайомтесь із маловідомою Україною на прикладі маленького подільського села Купин!
У прогнозах погоди все ніяк не можуть визначитись, куди відносити ту Хмельницьку область: до Західної чи Центральної України. Її дуже часто іменують мальовничим Поділлям. Місцевість, направду ж, нагадує італійську Тоскану. На Хмельниччині ви знайдете десятки вцілілих замків та ще більше руїн. Тут ви побачите українську Атлантиду — затоплене село Бакоту. А ще саме тут за один день можна побачити сім, а якщо пощастить, то й більше, чудес одного села.
Історичний екскурс
Село Купин розташувалося на річці Смотрич за 60 км від обласного центру, поміж природних курганів-куп (звідси за однією з версій походить назва населеного пункту). Перша згадка про колишнє містечко датується 1407 роком, коли польський король Ягайло подарував його якомусь Богуславу зі Стахова. За правління Зигмунда ІІІ Купин належав Замойським. А з XV століття ним володіли нащадки Гербуртів та Свірчів — польські шляхетські роди. Із плином часу власники змінювалися ще, як мінімум, три рази, а містечко зменшилось до рівня села, котре сьогодні нараховує понад 700 мешканців.
Давним-давно Купин був відомим торговим поселенням, бо у XVIII столітті Смотрич ще був судноплавним. Річкою везли різні товари до Дністра, а звідти — до Чорного моря. Як зазначено у «Львовских униатских записях церковных» (1761‒1772 рр.), у Купині укладали великі торгові угоди. Місто було чимось на кшталт цитаделі для зберігання товарів і грошей. Подейкують, що там можна було знайти монети з будь-якої країни. Саме через такий популярний у місцевості процес купівлі-продажу, за іншою версією, населений пункт отримав свою назву. До Купина приїжджали купці з різних кутків світу, адже головним товаром у місцевості були невільники та кріпаки. Серед місцевих побутує легенда, що саме на Купинському ринку Роксолану продали до Туреччини. Тепер же на місці могутнього Смотрича спокійно стоять каньйони та тече річка-бистрянка.
На жаль, можливості побачити середньовічний Купин ми не маємо, проте можемо торкнутися численних історичних артефактів.
7 чудес Купина
«Тополя»
При в’їзді в село на перехресті стоїть зупинка, у народі знана як «Тополя». За переказами старожилів, на роздоріжжі між Купином та сусіднім селом, Старою Пісочною, колись давно росли дві тополі. Однієї негожої днини блискавка вдарила в одну з них — і дерево згоріло. Інша тополя, розлога, велика, у спеку та негоду була прихистком для подорожніх. Її також уже давно немає, але автобусну зупинку біля Купина люди й досі називають «Тополя». Тому коли хочете дістатися до села з районного чи обласного центрів, упевнено запитуйте водія, чи їде автобус до «Тополі» — вас завжди зрозуміють.
Турецький міст
Оскільки Купин розмістився по обидва боки Смотрича, там є кілька мостів. Найцінніший з-поміж них в історичному та практичному сенсах — Турецький міст. Час його побудови губиться у глибині століть. Вважають, що зведено міст ще до турецького панування на Поділлі. Але, як розповідали колись місцеві мешканці, саме турки обробили його тесаним каменем. Із того часу міст отримав свою назву. Щоправда, після сучасного цементування його вигляд значно втратив свою фактурність та автентичність.
Шум
Мабуть, найбільш вражаючим куточком Купина є водоспад, який шумить одразу ж за мостом. Він є найбільшим у Хмельницькій області. У 50 метрах нижче Турецького мосту, річка, розширюючись до 30 метрів, із гранітного каменистиго виступу падає вниз, місцями з метрової висоти, утворюючи досить мальовничий і величний водний каскад. Гучне шипіння падаючої води чути на відстані 400‒500 метрів. За це водоспад у народі й одержав назву «Шум». Лівий берег поблизу водоспаду високий, місцями обривистий, а правий — низький, укритий травою. На місці падіння водоспаду утворився маленький басейн, який неохоче переходить у річку.
Улітку в так званому басейні купається величезна кількість людей. Спочатку бажаючі поплавати та прийняти гідромасажні ванни приїжджали лише з сусідніх сіл, але з часом усе більше людей дізналося про такий колоритний, неординарний і, головне, безкоштовний спосіб відпочинку на річці. Тому щоліта до Купина на водні процедури приїжджають люди з усіх усюд. Проте Шум у будь-яку пору року постає у величному вигляді: скутий льодом узимку, повноводний навесні, бурхливий після осінніх злив, або ж грайливий у спекотні літні дні. Він має щось своє, неповторне, і в той же час магічно привабливе, що примушує повертатися до нього знову й знову, а самі купинчани приречені вдень і вночі слухати його вічну музику.
Водяний млин
Пишається село також і найдавнішим на Поділлі водяним млином. Він унікальний. Якщо більшість подібних споруд Поділля збудовані в ХІХ столітті, то купинський — 559 років тому! Звичайно, його неодноразово перебудовували, але основа залишилася. Востаннє купинський водяний млин реконструювали на межі ХІХ і ХХ століть. Тоді ж і встановили новітнє й найпрогресивніше, як на той час, швейцарське обладнання. Місце для будівництва обрали не випадково. Тут спокійна й некваплива течія Смотрича обривається вируючим водоспадом. Сотні років із навколишніх сіл люди возили до Купина своє збіжжя, бо тут мливо виходило найкраще в усій окрузі.
Сьогодні млин не працює, бо не вистачає рідкісної бронзової запчастини, вагою 80 кг та ціною в кілька тисяч доларів. Але, правду кажучи, у селі та більшості населених пунктів уже й немає такої нагальної потреби в ньому, адже люди придбали персональні млини.
Цілющі джерела
Купин славиться цілющими джерелами з кришталево чистою водою. Вони мають оригінальні назви: На Баголисі, Чернечки, Бровар. Найповноводніший джерельний струмок — Бровар. Назва символічна, бо неподалік колись варили пиво у броварні, а воду для нього брали саме з цього струмка. Бровар часто виручає селян у спекотну днину: вода там завжди дуже холодна. Щоб ці джерела не були замуленими, за ними на волонтерських засадах доглядають купинчани.
Богданів дуб
Із покоління в покоління жителі Купина передають легенду про могутній 30-метровий дуб, що росте на околиці села. Десь там, на високій горі-кручі, над Смотричем, предки насипали оборонний вал і звели високу сторожову вежу, на якій постійно чатували тильні дозорці. Вони стежили, чи не йдуть татари або волохи, та попереджали в разі небезпеки місцеве населення. Тепер там тільки дуб, що зберігає таємниці минулих віків. Його посадили на межі своїх володінь два поміщики, котрі ніяк не могли поділити землю. Із давніх переказів відомо, що під час визвольної війни XVII століття під проводом Богдана Хмельницького під розлогим дубом відпочивали козаки, а гетьман власноруч прив’язував до дерева свого коня.
Сьогодні дерево вже не виглядає так могутньо як колись, швидше химерно й сумно. І все тому, що кілька років тому діти-випускники сільської школи зустрічали сонце на пагорбі біля дуба. Хтозна, що вони там робили, але більша частина дерева згоріла, і тепер є тільки шмат кори.
Підземні ходи
У ХІХ столітті поблизу церкви, яка стояла на території теперішнього сільського Будинку побуту, виявили підземний хід, що тягнувся від річки Смотрич, з урощища Лямус. Місцеві старожили оповідали, що в ньому є залізні двері. В інших частинах села (Гончарка, Містечко) виявили ще два підземні ходи. Побутує легенда, що ходи ці з’єднані між собою і проходять із Купина аж до Кам’янець-Подільської фортеці. Не раз уже сільські хлопці-авантюристи намагалися стати першопрохідцями та пролазили в ті ходи. Проте далеко зайти їм не вдавалося через нестачу кисню.
Як тече Смотрич, так і життя біжить, ні на мить не зупиняється. Живуть і купинчани, можливо, не завжди так, як хотілося б, але гордо несуть звістку про рідне село Україною. Галина Радюк, жителька Купина, котра вже 40 років обіймає посаду сільського бібліотекаря, розповідає, що до села часто приїжджають українці з інших областей та журналісти.
«Ми можемо показати всім охочим навіть більше, ніж сім чудес Купина. Маємо ще залишки старезного мура, що обороняв давно зруйновану церкву, а тепер обрамляє місцевий Будинок культури. У нас є також давній кіркут — єврейське кладовище, біля якого нещодавно знайшли рештки оборонної вежі, про яку згадується в багатьох історичних документах», — розповідає купинчанка. «Тож приїжджайте до нас! Прийматимемо в найкращих традиціях Поділля: шумно, смачно та з добром у серці!».
Наталія Яковлева
