Дрогобич: у ньому вся сіль

Статті

Туристи нерідко називають Дрогобич маленьким Львовом через схожу архітектуру, проте це далеко не Львів. Це місто має свій самобутній характер і атмосферу.


Спускаючись стрімким серпантином до міста, яке розкинулось у долині, кожен турист захоплено споглядає краєвид: гори, розмальовані градієнтом синіх, блакитних і зелених кольорів, які простягаються далеко за містом. Місцевих жителів давно не дивує така краса за вікном. Після серпантину Ви переїжджаєте річку, колись повноводну і могутню, проте зараз — лише невелике джерело.

Поступово довгі смужки городів і садів зникають, з’являються перші будинки: деякі безсоромно старі та занедбані, інші вульгарно вимальовані в яскраві кольори, які геть не личать будівлям з давньою історією. Згодом дорога стелиться через райони з високих сучасних будинків і радянських хрущовок — це вулиця Стрийська. Через кілька хвилин ви потрапляєте у центр міста, де вирує життя. Це стара частина Дрогобича, у якій збереглося багато австрійських будівель.

Будинки швидше схожі на зліплені з крему солодощі у стилі бароко, з різними викрутасами та майстерними візерунками. Місто нагадує старенького вельможу: з натяком на шляхетне минуле, але уже в костюмі з численними кольоровими латками, вицвілим метеликом і потрісканими черевиками. Дрогобич — місто, яке розповідає про свій колишній шарм, але радше є лише спогадом про колись розкішне життя. Сьогодення не потребує красивих будинків і вулиць, вимощених австрійською бруківкою. На стареньких будівлях висять яскраві недоречні вивіски, але й досі місто чарує своєю красою і вишуканою архітектурою. У центрі так багато парків, що самі будинки наче ховаються у затінку зелені міста.

Місто не можна назвати історично українським: тривалий час Дрогобич був і під Польщею, і під Австро-Угорщиною, тож тут досі живе велика кількість поляків, євреїв і, звісно, корінних українців. У місті тісно переплітаються різні культури: тут зовсім поруч стоїть велична синагога (одна з найстаріших у Європі), польський костел у готичному стилі та греко-католицькі храми. Відомий польський сатирик Анджей Хцюка писав: «Півтора міста: напівпольське, напів’єврейське, напівукраїнське — місто Дрогобич…»

Що ж необхідно зробити у місті кожному туристу?

Побачити, як варять сіль

Дрогобич споконвіку славиться своїм промислом — солеварінням. Недарма на гербі міста зображені дев’ять топок солі: вона була справжньою візитівкою міста. За сіллю приїжджали до Дрогобича з усієї Європи. З нею в місті пов’язані назви вулиць Жупна (від слова жупа), Зварицька (зварич — той, хто варить сіль), Солона і Солоний ставок.

Солевиварювальний завод у Дрогобичі — один з найстаріших в Україні. Це унікальне місце, де цей промисел ніколи не зупинявся: від 1250 року й до сьогодні тут щоденно добувають сіль. Методи залишилися такими ж, як і за часів Київської Русі.

На солеварному заводі працював сам Юрій Котермак-Дрогобич, відомий астроном і науковець, ректор Болонського університету і вчитель Миколая Коперника.

У приміщенні заводу розташовані черені, такі собі великі посудини, які нагадують ванни. Розсіл у черенях нагрівається до температури кипіння, і таким чином сіль виварюють. Потім інструментами, схожими на великі граблі, робітники вигрібають згустки солі зсередини черені. За одну зміну в середньому отримують 2,5 т солі.

Солеварню просто необхідно відвідати, тому що сьогодні вона у катастрофічному стані: нею не опікується місцева влада, тому завод занепадає. Цілком можливо, що скоро у Дрогобичі цей промисел зовсім зникне, тому потрібно поспішити, щоб побачити на власні очі унікальний процес варіння солі.

Відвідати церкву Святого Юра

Недалеко від центру, у затінку дерев визирає маленька дерев’яна церква. Збудована у XV ст., вона по праву вважається галицькою пам’яткою сакральної культури. У 2013 році храм віднесли до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Унікальність церкви не лише у неповторному вигляді, а й в історії. Насправді храм був побудований в одному гуцульському селі на Івано-Франківщині. Проте дрогобичани за сіль викупили її в місцевих жителів, і церкву перевезли у місто. У Дрогобичі храм вдосконалили: прикрасили іконами, добудували дерев’яну дзвіницю, вкрили церкву біблійними розписами. Сьогодні храмом опікуються і реставрують. Через культурну цінність у церкві не відбуваються богослужіння. Але кожної весни біля церкви Святого Юра збирається молодь на Велику гаївку. Крім того, як розповідає екскурсовод Надія Волощук, деяким нареченим, здебільшого видатним людям міста: активним громадським діячам, письменникам та художникам, випадає честь брати шлюб у цьому храмі.

Зайти у костел Святого Варфоломія

Це яскравий польський слід Дрогобича, збудований у XV ст. У ті часи місто часто ставало жертвою турецької навали, тому дзвіниця храму виконувала ще й оборонну функцію. Також існують легенди, що з неї у Середньовіччя скидали відьом, тому це досить містичне місце.

Щонеділі у костелі відбуваються богослужіння, на які приходять усі римо-католики міста. Усередину храму варто потрапити, але не тільки заради досить аскетичного оздоблення: головним атрибутом костелу є великий орган, на якому дають концерти місцеві музиканти. На деяких стінах ще збереглися старовинні фрески на біблійну тематику.

Прогулятися вулицями Шевченка і Франка

Кожному туристу неодмінно варто піти на шпацер (прогулянку) старим центром: вулицями Шевченка, Франка та Лесі Українки, адже це улюблене місце дрогобичан. Перша раніше називалася Панською, бо тут за часів Австро-Угорщини жили іноземні вельможі. До сьогодні тут збереглися маленькі, проте вишукані будинки XX ст., у яких зараз функціонують музеї, галереї, держустанови та навчальні заклади. Зокрема вартує уваги галерея мистецтв — смарагдовий палац з просторими кімнатами, де розмістилися картини місцевих художників. Загляньте також у Дрогобицький музей сакрального мистецтва: у невеличкому будиночку можна побачити середньовічні ікони навколишніх храмів. На вулиці розташований біологічний корпус Дрогобицького педагогічного університету, а колись — вілла бургомістра Яроша.

Забратися на вежу ратуші

Дрогобицька ратуша, яка «дісталась» місту як символ магдебурзького права, досі функціонує як міська рада. Колись вона була дерев’яною, але на початку ХІХ ст. на місці ратуші з’явилася нова цегляна будівля, виконана у стилі класицизму. Усередині ратуші розташований невеликий дворик, влітку там можна випити кави у «Локалі». Головною родзинкою будівлі є висока вежа, нагорі якої розташований оглядовий майданчик. Попри те, що він настільки малий, що ніде яблуку впасти, забратися туди справді варто. З вежі Дрогобич розстеляється перед вами як на долоні: з одного боку старий польський костел і парк Юрія Дрогобича, з іншого — малий ринок і вулиця Крокодилів, яку колись описував польський письменник Бруно Шульц, солеварня, церква Святого Юра, видніються зелені ліси за містом і ген-ген сині Карпати. Здається, що з ратуші їхніх вершечків можна торкнутися рукою.

Дрогобич — досить маленьке місто у порівнянні зі Львовом чи іншими обласними центрами. Тому це ідеальний варіант для туристів, які хочуть побачити всі пам’ятки за один день.

Ірина Лесишин