Таємниці Чорної Гори

Серце Середземномор’я, що зігрівається теплим сонцем, омивається найчистішим Адріатичним морем і оповите горами, вмістило в собі маленьку республіку Чорногорію, також відому як Монтенегро. У тих краях народилася метафора від назви  «люті скелі». Однак повний її сенс набагато глибший. Він вміщує в собі характеристику не тільки скелястого пейзажу, але і суворих умов життя. Люті скелі стали воістину символом народної долі.


Історичні факти

Ціле сторіччя знадобилося турецьким ордам, щоб дійти від Косова поля, де в 1389 році вони завдали поразки сербському війську князя Лазаря, до князівства Зети  останнього оплоту сербської незалежності на східному березі Адріатичного моря. Багато слов’ян, рятуючись від розбою і погибелі, протягом того сторіччя шукали притулку в сусідніх державах, а також у Польщі та Росії. Великий потік людей ринув до Зети. Це були переважно вояки, сильні тілом і духом, готові продовжити битву з чужоземним поневолювачем за свою свободу. Вони не тільки помножили населення Зети, але і внесли помітні зміни в її суспільний лад. Значна частина селян виявилася вільною від феодальної залежності. Зета стала називатися Чорною Горою чи Чорногорією.
Героїчний, хоч і малий народ жив за патріархальними законами, великими сім’ями, об’єднаними в братства і племена. Він займався скотарством, вирощував на лютому камінні мізерні врожаї жита і ячменю, обробляв на сонячних схилах виноградну лозу. Дорожче життя цінував цей народ свободу, зі століття в століття боровся за неї. Тому головною для його синів була професія воїна.
Гірничий російський інженер, а згодом відомий мандрівник Єгор Ковалевський, який займався в 30-40-і роки минулого століття у Чорній Горі розкопкою корисних копалин, залишив записки про становище чорногорців. За його підрахунками, вони кожен місяць витримували 6-7 битв з турками, дві п’ятих усього населення гинуло на полі бою, одна п’ята  від ран, отриманих в боях.

Погляди та ідеали
Чорногорця завжди можна відрізнити від представників інших південних слов’ян. І за зовнішністю, і за характером, і за звичаями. Як і у кожного народу, в них є ідеали чоловічої та жіночої краси. Очевидно, носіями її для сина є мати й сестра, для дочки  батько і брат. Серце хлопця зазвичай хвилює дівчина свого племені, свого вигляду. Хлопець, як і дівчина Чорної Гори, Далмації, Сербії,  «вмирають по чорним очам», користуючись пісенною метафорою. Говорячи про дівчину, то в піснях вона мріє про той час, коли вийде заміж і народить «чорноокого і чорнявого сина». Чорноокий син, чорноока донька  ось південнослов’янські ідеали. «За двох блакитнооких гроша б не дала, за молодого чорноока і тисячі дукатів не пошкодувала б!» А ось пісенний портрет красуні: «Вродлива  гарніше бути не може, висока і струнка, брови  дві п’явки, очі  дві ягоди терну, коса  крило вороняче».
Стати мужнім і мати власні сформовані погляди  важливі складові ідеалу чорногорців. І не тільки відносно чоловіків. «Дробову і малу в дружини не беру»,  кажуть горяни. «Зареклася і заприсяглася  не піду за маленького!»  вторить їм дівочий хор. Чорногорець, провівши поглядом високу статну дівчину або жінку, не забуде сказати із захопленням: «Такі народять героїв!»
Народний костюм чорногорців скроєний і зшитий так, щоб підкреслити чоловічу, військову статуру. Кругла низька кепка, що надягається трохи набакир, не приховує велику голову юнака, жилет і короткий каптан у поєднанні з широким поясом підкреслюють його стрункість і статуру. Костюм кольору вогню, золоте шиття, галуни, шнури, інкрустований пістолет за поясом  все це служить фоном, на якому вимальовується у всій красі справжній чоловік.
Російський професор А. Александров, який жив серед чорногорців і глибоко вивчив їхній побут і звичаї, у своїй праці «Чорногоріка в суспільному і особистому житті» писав: «Коли народиться хлопчик, в Чорній Горі тріскаються високі гори від радісних вигуків і рушничої стрільби, від веселих вітань рідних і знайомих з усіх боків, які приносять дари новонародженому. Всі радіють появі на світ нової людини, нової сили, здатної, коли прийде її час, захистити свою дорогу вітчизну. Ця радість  результат історичних умов, яку створило в Чорній Горі саме життя. Захищаючи протягом п’яти століть свою свободу від турків, ворога незмірно більш могутнього, цей народ-ратник, природно, хотів мати більше воїнів». Все, чим була багата сім’я, в якій народився хлопчик, виставлялося на стіл. І всяк, що піднімав чарку, бажав:
 Нехай виросте героєм! Тільки герої могли відстояти свободу цього народу. Такою була гранітна логіка його буття.
Першою і останньої іграшкою хлопчика був меч. Змалку він готувався до боїв і негараздів, загартовуючи тіло, тренуючи «руку відплати». Авторитет «чоловічої голови», будь то хлопчик чи підліток, був вище авторитету будь-якої жінки, навіть літньої. Чорногорець, відповідаючи на поставлене йому питання, скільки у нього дітей, не брав у рахунок дочок. Дев’ять синів  дев’ять дітей. Десять дочок, але жодного хлопчика  значить, жодної дитини. Історично сформовану приниженість жінки, писав А.Александров, можна було спостерігати в її як сімейному, так і суспільному житті  усюди і завжди чоловіки мають перевагу, і жінки їм поступаються, чоловік скрізь попереду, а жінка позаду. Дріб’язкової причини було достатньо чоловікові, щоб відмовитися від дружини, розірвати шлюб. Донедавна розлучення відбувалося з дотриманням вельми простого обряду: чоловік брався за один кінець поясу, дружина  за інший, пояс розрізали посередині, і вони розходилися всяк по собі. У деяких місцевостях чоловік відрізав шматок матерії від свого каптана, дружина  від свого, кидали ці шматки один одному і розлучалися. Однак чоловік був зобов’язаний повернути дружині все придане, всі її особисті речі і заплатити по одному цехіну за кожен рік спільного життя.
Письменниця, етнограф і психолог Раїса Гетьманчук свою книгу «Чорногорські традиції» присвятила темі цієї місцини. Вона створила цілу галерею реалістичних портретів людей та їх традиційного життя, відображаючи їх психологічно-етнічне емоційне надбання.

Чорногорська мораль будується на хоробрості й мужності. Самі чорногорці кажуть: «Хоробрість захищає тебе від інших, мужність охороняє інших від тебе». У колишні століття це означало, що воїн повинен бути не тільки хоробрим, але і смиренним, зберігати почуття власної гідності, поважати інших і бути готовим до самопожертви. Існує у цього народу чудова традиція  «віче примирення», де миряться закляті вороги і вирішуються давні суперечки. Сподіваймося, що ця традиція досі збереглася у ментальності суспільства Чорної Гори.

Марія Петрова